1.4. Порядок розрахунку ціни кредиту

Основним видом плати за користування банківським кредитом є відсоткова ставка, відповідно до розміру якої розраховується сума доходу банку від кредитної операції.

Відсоткова ставка відображає економічні відносини пе­рерозподілу і привласнення банком частини прибутку, що створюється у позичальника внаслідок ефективного вико­ристання наданого кредиту. У зв'язку з цим інтенсивність попиту на банківський кредит з боку суб'єктів господарю­вання визначається насамперед рівнем і динамікою роз­витку виробничого процесу та ступенем ділової активності товаровиробників.

Розмір відсоткових ставок за кредитом і порядок їх сплати встановлюються банком самостійно та визначають­ся в кредитному договорі залежно від рівня кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту на кредитні ресур­си та їх пропозиції, строку користування кредитом, облі­кової ставки Національного банку та інших факторів.

Під час визначення рівня відсоткової ставки за креди­том банки мають враховувати такі фактори (рис. 1.11).

Базою для встановлення рівня відсоткової ставки є об­лікова ставка Національного банку України, яка може змінюватися залежно від цілей грошово-кредитної політи­ки. Так, якщо Національний банк має на меті скоротити грошову масу в країні (проводить політику рестрикції), облікова ставка збільшується, що призводить до подорож­чання кредитів. У випадку проведення грошово-кредитної політики експансії, спрямованої на розширення грошової маси і здешевлення кредитів, облікова ставка знижуєть­ся. Тобто зміни облікової ставки Національного банку прямо пропорційно впливають на рівень відсоткової став­ки за кредитом.

У разі зміни облікової ставки відсоткова ставка, зазна­чена у договорі, може переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА РІВЕНЬ ВІДСОТКОВОЇ СТАВКИ ЗА КРЕДИТОМ
Облікова ставка НБУ			Характер відносин між банком і клієнтом
Рівень інфляції			Попит і пропозиція на кредитному ринку
Строк кредитування			Ліквідність і вартість застави
Ціна кредитних ресурсів			Ставки банків-конкурентів
Рівень кредитного ризику			Зміст проекту, що кредитується

Рис. 1.11. Фактори, що впливають на рівень відсоткової ставки за кредитом

Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, необ­хідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів — LІВОR — лондонська міжбанківська ставка пропозиції (англ. London Interbank Offered Raid) — середньозважена відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами, що надаються банками, які виступають на Лондонському міжбанківському ринку із пропозицією коштів у різних валютах і на різні строки — від 1 дня до 12 міс. (обчислюється для австралійського до­лара, датської крони, долара США, євро, канадського до­лара, новозеландського долара, британського фунта стерлінгів, шведської крони, швейцарського франка, японсь­кої єни) та ін.

Урахування банками темпів інфляції під час встанов­лення відсоткової ставки проводиться з метою недопущен­ня знецінення ресурсів, виданих як кредит позичальнику. Як правило, банки враховують той рівень інфляції, який не покрито обліковою ставкою.

Строк кредитування прямо пропорційно впливає на рівень відсоткової ставки за кредитом: чим він довший, тим дорожчим буде кредит для позичальника. Це пояс­нюється тим, що в процесі довгострокового кредитування банк бере на себе більші ризики, ніж при видачі коротко­строкового кредиту.

Сума кредиту обернено впливає на рівень відсоткової ставки. Зазвичай відсоткова ставка нижча при видачі ве­ликого кредиту, оскільки відносні витрати, пов'язані з його обслуговуванням, нижчі, ніж при обслуговуванні кількох малих кредитів. Крім того, великі кредити нада­ються, як правило, великим та фінансово стабільним клі­єнтам. Але з цього правила можуть бути винятки. На­приклад, банк може не зменшувати відсоткову ставку за великим кредитом, коли за його підрахунками це може призвести до підвищення ризику кредитного портфеля вна­слідок порушення принципу диверсифікації¹.

Ціна кредитних ресурсів прямо пропорційно впливає на рівень відсоткової ставки за кредитом: чим дорожчі ре­сурси, які залучає банк, тим, за інших рівних умов, ви­щою буде відсоткова ставка. На ціну кредитних ресурсів впливає ставка за депозитами, ставка за отриманими міжбанківськими кредитами та інші витрати банку, пов'язані із залученням ресурсів.

Між рівнем кредитного ризику та рівнем відсоткової ставки за кредитом спостерігається прямо пропорційна за­лежність: чим вищий ризик, тим більша вірогідність для банку зазнати втрат від кредитної операції. Тому більш ризиковані кредити видаються під вищу відсоткову ставку. В цьому випадку відсоткова ставка компенсує креди­тору ризик розміщення ресурсів.

Попит на кредити прямо пропорційно впливає на рі­вень відсоткової ставки. Зростання попиту зумовлює під­вищення відсоткової ставки за кредитами. Але в умовах конкуренції між кредитними установами і боротьби за роз­ширення ринку послуг банки можуть не зважати на це ринкове правило. Вони можуть не підвищувати рівень від­соткових ставок у разі зростання попиту на кредит, керую­чись тим, що нижчі відсоткові ставки за кредитами дадуть змогу залучити більшу кількість клієнтів і завоювати кон­курентні переваги¹. Чим більша пропозиція кредитів, тим дешевші вони будуть для позичальника і навпаки.

Ліквідність та вартість застави обернено вплива­ють на рівень відсоткової ставки за кредитом: чим вищі ліквідність і вартість застави, тим, за інших рівних умов, відносно нижчою може бути відсоткова ставка за креди­том. Це пов'язано з тим, що ліквідна застава зменшує ри­зик втрат у разі примусового погашення кредиту за раху­нок її реалізації.

На рівень відсоткової ставки впливає зміст проекту, що кредитується. Чим рентабельніший проект, що кре­дитується, тим нижча буде ціна кредиту. Це пояснюється тим, що реалізація рентабельного проекту дасть змогу отримати позичальнику сталі грошові потоки, які будуть використані для погашення заборгованості за кредитом.

Ставки банків-конкурентів враховуються під час встановлення рівня відсоткової ставки за кредитом залежно від характеру відсоткової політики, яку проводить банк. Наприклад, прагнучи отримати додаткові прибутки, банк може встановити відсоткову ставку вищу, ніж у кон­курентів, але в цьому випадку він може втратити потен­ційних позичальників. І навпаки, якщо банк проводить політику збільшення сегмента ринку кредитування, від­соткова ставка має бути встановлена на нижчому, ніж у конкурентів, рівні.

Характер відносин між банком і клієнтом є суб'єктив­ним фактором що впливає на норму відсоткової ставки за кредитом. За умови тривалих відносин і позитивної кре­дитної історії банк з власної ініціативи може знижувати відсоткову ставку за кредитом для окремих клієнтів.

Визначити пріоритетність впливу розглянутих факто­рів на рівень відсоткової ставки за кредитом майже не­можливо, тому банки мають враховувати їх усі у комплек­сі. При цьому встановлена відсоткова ставка за кредитом має бути прийнятною для позичальника та забезпечувати прибутковість кредитної діяльності банку. Але на сучас­ному етапі розвитку банківської системи в умовах високої конкуренції вітчизняні банки швидше приймають відсот­кову ставку, ніж її встановлюють, у результаті чого спо­стерігається тенденція до скорочення відсоткової маржі.

Для встановлення рівня відсоткової ставки за креди­том, важливе значення має вибір методу ціноутворення. У світовій і вітчизняній банківській практиці використову­ють такі основні методи ціноутворення (рис. 1.12).

М ЕТОДИ ЦІНОУТВОРЕННЯ ЗА КРЕДИТАМИ

М етод "вартість плюс"

М етод "базова ставка плюс"

М етод "надбавки"

Метод "аналізу дохідності клієнта"

Р ис. 1.12. Методи ціноутворення за кредитами

Метод "вартість плюс" враховує вартість залучених ресурсів і всі витрати банку, пов'язані з наданням креди­ту. Необхідною умовою застосування такого підходу до ці­ноутворення за кредитними операціями є наявність у бан­ку ефективної системи обліку витрат за кожним креди­том, а також управлінської інформації.

Головний недолік методу — ігнорування ринкових чин­ників, таких як попит і пропозиція, стан кредитного рин­ку, конкуренція тощо, а також припущення, що банк точ­но може обчислити свої витрати в розрахунку на кожний кредит. Метод "вартість плюс" використовується на рин­ках із низьким рівнем конкуренції¹.

Сутність методу "базова ставка плюс" полягає у ви­значенні відсоткової ставки за кредитом як суми базової ставки і кредитного спреду. За базову ставку можна прий­няти облікову ставку Національного банку, ставку за кре­дитами на міжбанківському кредитному ринку, ставки міжнародних ринків (LIВОR тощо) та інші ставки, що є за­гальноприйнятими на конкретних ринках.

Кредитний спред включає премію за ризик невиконан­ня позичальником зобов'язань за кредитом і премію за строк кредитування. Розмір кредитного спреду диферен­ційований залежно від категорії клієнта та його кредито­спроможності.

Наприклад, на міжнародних ринках для першоклас­них позичальників кредитний спред прирівнюється до ну­ля, для інших позичальників кредитний спред становить від.0,25 до'5 % і вище.

Перевагами методу є простота, необов'язковість точного врахування витрат за кожним кредитом, зручність за­стосування в умовах установлення плаваючих ставок за кредитом, урахування впливу конкуренції.

Метод "надбавки" полягає у визначенні відсоткової ставки як суми відсоткових витрат залучення ресурсів на грошовому ринку та надбавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик та прибуток банку. Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання кре­дитів великим компаніям на короткі строки (до 30 днів), включаючи кредити "овернайт".

Метод "аналізу дохідності клієнта" базується на врахуванні всіх взаємовідносин із конкретним клієнтом. У цьому випадку особливу увагу приділяють розрахунку прибутковості тих видів операцій, які здійснюються клі­єнтом у цьому банку. Такий метод потребує точного обліку всіх доходів і витрат, пов'язаних із кожним клієнтом, і за­стосовується насамперед для кредитування великих ком­паній, які мають постійні та різноманітні зв'язки з бан­ком. Визначення ціни кредиту за таким методом має на меті зниження відсоткової ставки за кредитом нижче від загальноприйнятого рівня для заохочення найвигідніших клієнтів.

Метод аналізу дохідності клієнта має певні недоліки: складність, громіздкість, необхідність розробки доклад­ної звітності за доходами та витратами з обслуговування кожного клієнта. Але такий підхід до управління відсот­ковими ставками за кредитами може бути корисний для виявлення найприбутковіших клієнтів і видів банківсь­ких послуг та операцій.

Встановлена відсоткова ставка за кредитом затвер­джується тарифним комітетом банку, який аналізує співвідношення собівартості послуг і ринкової конкурен­тоспроможності встановлених тарифів.

Таким чином, при встановленні конкретного рівня від­соткової ставки за кредитом банк має вирішити два за­вдання:

― по-перше, відшкодувати за рахунок відсоткової ставки всі свої витрати та отримати належний прибуток;

― по-друге, зацікавити клієнтів (позичальників) та­кою відсотковою ставкою, за якої вони б мали бажання отримати кредит саме в цьому банку.

Поряд із відсотковою ставкою банки встановлюють ко­місійну винагороду (комісію), яка є додатковим елемен­том ціни банківського кредиту. Комісія за кредитом по­криває витрати банку, пов'язані з оформленням кредиту і контролем за станом обслуговування позичальником за­боргованості, перевіркою стану застави або наглядом за здійсненням проекту, що кредитується. Комісія може спла­чуватися окремо або додаватися до відсотка. Величина та порядок стягнення комісійної винагороди визначаються тарифами банків, які затверджуються рішенням правлін­ня, та договорами, що укладаються між банком і клієнта­ми.

Нарахування відсотків за кредитом здійснюється з ви­користанням схем простого та складного відсотка.

Схема простого відсотка передбачає нарахування від­сотків тільки на суму виданого кредиту:

FV = РV(1 + rп), (1.1)

де FV—нарощена сума, грн;

РV— первісна сума кредиту (тіло кредиту), грн; _>(, і— відсоткова ставка за кредитом, %;

п — період кредитування.

За схемою складного відсотка відсоток нараховуєть­ся на первісну суму кредиту та суму відсотків, нарахова­них за попередній період:

FV = РV (1 + r)^п. (1.2)

Різниця результатів для простого та складного відсотка «виникає тільки з другого періоду нарахування.

Для розрахунку суми відсотків за кредитом у банківсь­кій практиці використовують три основні системи їх нара­хування:

― "факт/факт" — для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та році;

― "факт/360" — для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно кількість днів у році — 360;

— "30/360" — для розрахунку використовується умов­на кількість днів у році — 360 та у місяці — 30.

Приклад 1

10 березня банк надав підприємству кредит у сумі 220 тис. грн строком на 3 міс. під 24 % річних. Розрахува­ти суму заборгованості підприємства перед банком за умо­ви нарахування простих відсотків (база нарахування від­сотків — 365 днів).Сума заборгованості позичальника перед банком на мо­мент погашення кредиту становитиме

92

FV = 220 тис. грн. • (1 + 0,24 • —-),= 233,3 тис. грн.

365

Таким чином, отримавши кредит у сумі 220 тис. грн строком на 3 міс, позичальник має сплатити банку відсот­ки у сумі 23,3 тис. грн (за умови нарахування простих від­сотків).

Приклад 2

Банк надав підприємству кредит у сумі 220 тис. грн строком на 3 міс. під 18 % річних. Розрахувати суму за­боргованості підприємства перед банком за умови щомі­сячного нарахування складних відсотків.

Сума заборгованості позичальника перед банком на мо­мент погашення кредиту становитиме

0.18

FV = 220 тис. грн ■ (1 + ― )³ = 230,05 тис. грн.

12

Таким чином, отримавши кредит у сумі 220 тис. грн строком на 3 міс, позичальник має сплатити банку відсот­ки у сумі 10,05 тис. грн (за умови нарахування складних відсотків).

Порядок нарахування та сплати відсотків за кредитом визначається у кредитному договорі. Відсотки нарахову­ються за календарне число днів користування кредитом на суму фактичного залишку заборгованості та погаша­ються відповідно до встановленого графіка. Відсоткова ставка за кредитом може бути фіксованою за умови за­гальної тенденції зниження відсоткових ставок на ринку або плаваючою у випадку їх збільшення.

У разі непогашення позичальником заборгованості за кредитом, у тому числі відсотків, банки стягують простро­чену заборгованість згідно з чинним законодавством.

Контрольні запитання і завдання

1.Охарактеризуйте сутність кредиту як економіч­ної категорії.

2.Назвіть принципи банківського кредитування

3.Назвіть види банківських кредитів і критерії їх класифікації.

4. Які види рахунків відкриваються позичальникам для обліку заборгованості за кредитом?

5.У чому полягає сутність кредитної політики?

6.Які засади формування кредитної політики?

7.Які основні положення кредитної політики банку?

8.Назвіть цілі кредитної політики банку.

9.Назвіть джерела формування кредитних ресурсів банку та дайте їх характеристику.

10. На які цілі банкам забороняється надавати кредити?

11. Охарактеризуйте типи кредитної політики банку.

12.Які види застави можуть виступати як забезпе­чення за кредитом?

13.Що таке гарантія і які види гарантії використову­ються банками як забезпечення за кредитами?

14.Охарактеризуйте фактори, які впливають на встановлення відсоткової ставки за кредитом?

15.Назвіть методи ціноутворення за кредитами.

16.Як здійснюється розрахунок суми відсотків за кре­дитом?

Практичні завдання

Задача 1

Визначити суму погашення заборгованості за кредитом і суму нарахованих відсотків за кредитом, якщо підпри­ємство отримало кредит у сумі 120 тис. грн строком на 8 міс. під 22 % річних. Відсотки за кредит погашаються після закінчення строку дії кредитної угоди.

Задача 2

Банк надав короткостроковий споживчий кредит у су­мі 35 тис. грн строком на 7 міс. під 24 % річних. Погашен­ня кредиту проводиться рівними строковими внесками наприкінці кожного місяця. Відсотки нараховуються на фактичну заборгованість за кредитом і погашаються що­місячно. Розрахувати суму строкових внесків і загальну суму відсотків, отриманих банком.

Задача 3

Банк надав підприємству кредит у сумі 65 тис. грн стро­ком на 6 міс. під 20 % річних. Розрахувати суму заборго­ваності підприємства перед банком за умови щомісячного нарахування складних відсотків.

Задача 4

Підприємство має гостру потребу в оборотних коштах. У процесі експертизи кредитний відділ банку з'ясував, що підприємство зможе погасити кредит з виручки від реалі­зації в сумі 260 тис. грн, яку воно одержить через 4 міс. Розрахувати максимальну суму кредиту підприємства, якщо ставка з кредитування становить 22 % річних.

Задача 5

Банк надав підприємству кредит у сумі 75 тис. грн стро­ком на 5 років під 25 % річних. Розрахувати суму заборго­ваності підприємства перед банком на момент погашення заборгованості за кредитом і суму відсоткового доходу, отриманого банком, за умови, що погашення кредиту про­водиться рівними строковими внесками наприкінці кож­ного року.

Задача 6

10 січня 2006 р. підприємство отримало кредит у банку в сумі 120 тис. грн строком на 5 міс. під 22 % річних. Розрахувати суму заборгованості підприємства перед бан­ком за умови нарахування простих відсотків (база нараху­вання — 365 днів). Відсотки погашаються після закінчен­ня строку дії кредитної угоди.

Задача 7

3 січня 2006 р. підприємство "Сігма" отримало кредит у банку в сумі 1,5 млн грн під 22 % річних строком на 8 міс, а спільне підприємство "Гама" — у сумі 600 тис. грн стро­ком на 10 міс. під 22 % річних. У перший місяць після отримання^кредиту підприємство "Сігма" поглинуло під­приємство "Гама", взявши на себе всі його зобов'язання. В банку для зручності обліку було прийнято рішення об'єд­нати зобов'язання за кредитами та встановити строк пога­шення заборгованості на 1 листопада за умови, що 1 серп­ня підприємство "Сігма" сплатить третину заборгова­ності.

Розрахувати суму боргу підприємства "Сігма" перед банком та суму доходу банку від кредитної операції (база нарахування відсотків — 365 днів).

Задача 8

Підприємство одержало кредит у банку в сумі 250 тис. грн строком на 4 міс. під 22 % річних. Однак після закін­чення цього строку підприємство не змогло погасити кре­дит і банк погодився пролонгувати заборгованість ще на 2 міс, при цьому збільшивши відсоткову ставку до 26 %

річних.

Розрахувати суму заборгованості підприємства перед банком на момент погашення заборгованості. Відсотки по­гашаються після закінчення строку дії кредитного дого­вору.

Задача 9

Нарахувати відсоток за користування кредитом у 1, 2, 3 та 4-й місяці, якщо:

а) підприємство одержало позику на закупівлю облад­нання 19 січня 2006 р. строком до 3 міс. на суму 120 тис.грн під 22 % річних (база нарахування відсотків — 365

днів);

б) 10 березня клієнт достроково погасив частину позики у розмірі 45 тис. грн;

в) повністю кредит було погашено 18 квітня 2006 р.

Задача 10

Банк видав кредит підприємству на поповнення оборот­них коштів 1 вересня 2005 р. Підприємству була відкрита кредитна лінія з лімітом кредитування 500 тис. грн стро­ком на 2 міс. Відсоткова ставка за кредитом становить

20 % річних.

2 вересня 2005 р. було видано перший транш у сумі 200 тис. грн.

15 вересня 2005 р. було видано другий транш у сумі 250 тис. грн.

25 жовтня 2005 р. було погашено частину кредиту в сумі 300 тис. грн.

Повністю кредит було погашено 2 листопада 2005 р.

Визначити суму заборгованості підприємства перед бан­ком за умови, що відсотки погашаються наприкінці стро­ку дії кредитного договору (база нарахування відсотків — 365 днів).

Задача 11

Клієнт звернувся до банку із заявою на отримання кре­диту в гривнях строком на 9 міс. для фінансування поточ­ної діяльності у сумі 270 тис. грн.

Банк запропонував клієнту такі умови: а) щомісячне нарахування і сплата відсотків у розмірі 23 % річних;

б) одноразове нарахування відсотків у розмірі 20 % річ­них за умови, що відсотки будуть сплачені одночасно з отриманням кредиту;

в) одноразове нарахування відсотків у розмірі 24 % річ­них за умови, що відсотки будуть сплачені одноразовим платежем після закінчення строку кредитування.

Вибрати більш вигідний варіант для позичальника. Обґрунтувати вибір клієнта.

Тема 2

ФОРМИ БАНКІВСЬКИХ КРЕДИТІВ

2.1. Особливості кредитування малого та середнього бізнесу ,

Особливості створення та діяльності малих підприємств в Україні регламентуються чинним законодавством. Так, відповідно до Господарського кодексу України малими (незалежно від форми власності) є підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінан­совий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не пе­ревищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньоріч­ним курсом Національного банку України щодо гривні.

Малі підприємства переважно зорієнтовані на дрібносерійне виробництво з невисокими експлуатаційними та накладними витратами, ефективність якого може підви­щуватися завдяки вузькій спеціалізації та технологічній гнучкості виробничих процесів.

Залежно від соціального значення та економічної по­тужності можна виокремити такі види малого бізнесу:

— малі підприємства "проти бідності". Це переважно підприємці — фізичні особи, що займаються торгівлею на ринках і наданням дрібних побутових послуг. Головною особливістю цього виду малого бізнесу є те, що фізичні особи займаються підприємницькою діяльністю задля за­доволення своїх життєвих потреб і в переважній більшості не мають амбіцій щодо розширення власної справи;

— стабільні малі підприємства. Це переважно підпри­ємства, які займаються не тільки торгівлею, громадським харчуванням і послугами, а й виробництвом. Вони мають відносно невеликі, але стабільні обсяги доходу, певні ос­новні засоби, але найчастіше також не мають амбіцій що­до значного розширення бізнесу та екстенсивного його зростання;

— "тигри" малого підприємництва. Це суб'єкти мало­го підприємництва, обсяги виробництва яких стрімко зрос­тають. Такі підприємства, як правило, шукають та мають власні ноу-хау, запроваджують нові системи управління та технології виробництва продукції і є найкращим плац­дармом для інновацій.

Середніми є підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік стано­вить 51—1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період коливається в ме­жах 500 тис. — 5 млн євро за середньорічним курсом На­ціонального банку України щодо гривні.

До особливостей функціонування малих і середніх під­приємств можна віднести здатність швидко реагувати на зміни кон'юнктури ринку, оперативно освоювати нову продукцію і змінювати обсяги виробництва. Менеджмент, маркетинг та виробничий процес у малих підприємств максимально зближені, що забезпечує раціональну орга­нізацію підприємства і його спроможність повною мірою мобілізувати доступні ресурси, зокрема оперативно вико­ристовувати досягнення науково-технічного прогресу. Завдяки малому підприємництву забезпечується еластичність структури ринків і зменшуються комерційні ризики великих підприємств, які звільняються від виробництва необхідної, але нерентабельної дрібносерійної та штучної продукції¹.

Необхідність забезпечення розвитку малого і середньо­го бізнесу зумовлена тим, що саме малі та середні підпри­ємства створюють більшу частину валового внутрішнього продукту в країнах із розвинутою ринковою економікою. За даними ООН у малому бізнесі зайнято понад 50 % пра­цездатного населення світу. У таких країнах, як США, Японія, Німеччина, частка ВВП, виробленого малими та середніми підприємствами, становить 50—60 % від за­гального його обсягу, а чисельність працівників, що пра­цюють на цих підприємствах, — близько 60 % від загаль­ної кількості працюючих². Водночас, незважаючи на те, що в Україні політика підтримки малого підприємництва проголошена однією з пріоритетних, і діє спрощена систе­ма оподаткування, показник участі малого бізнесу у ВВП становить лише близько 11 %, а рівень зайнятості не пере­вищує 20 %.

Однією з проблем, що стримує розвиток малого та се­реднього бізнесу в Україні, залишається пошук джерел додаткового фінансування подальшого розвитку. Як свід­чить практика, для більшості вітчизняних малих підпри­ємств основним джерелом фінансування їх діяльності є власні кошти. Проте цілковито задовольнити потреби у фінансуванні лише за рахунок цього виду ресурсів малі підприємства неспроможні.

Основним положенням Національної програми сприян­ня розвитку малого підприємництва в Україні, прийнятої відповідно до Закону України "Про національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні" від

21 грудня 2000 р. № 2157-ІП, було визначено активізацію фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, запро­вадження нових форм фінансово-кредитної підтримки ма­лого підприємництва.

У рамках виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні банки розроб­ляють спеціальні програми мікрокредитування, які вра­ховують особливості функціонування малих і середніх під­приємств. Такі програми визначають особливі умови кредитування, які полягають у швидкому оформленні кре­диту, зручному графіку погашення, гнучкому підході до предмета застави та вартості забезпечення за кредитом. Програми мікрокредитування поширюються на підпри­ємства з кількістю працюючих до 250 осіб.

Мікрокредити надаються суб'єктам малого підприєм­ництва на комерційній, договірній основі за умови дотри­мання принципів забезпеченості, зворотності, терміновос­ті, платності та цільового характеру використання (див. тему 1).

Основна мета мікрокредитування — надати малим підприємствам і дрібним підприємцям надійне та стабіль­не джерело фінансування для розвитку їх бізнесу. Водно­час можливе здійснення мікрокредитування і на споживчі цілі ".

Головними відмітними рисами мікрокредитування від інших форм кредитів є:

— одрівнева система організації кредитного проце­су і спрощена методика оцінки фінансового стану потенційних позичальників, в основу якої покладено техноло­гію експрес-аналізу;

— територіальна інтеграція мікрокредитування — кредити видаються тільки в межах міста, селищ міського типу, що обслуговуються регіональним підрозділом банку.

Динаміку обсягів кредитів, наданих у межах Програми мікрокредитування в Україні, подано на рис. 2.1.

Наведені дані (рис. 2.1) свідчать про зростання обсягів мікрокредитування в Україні: станом на 1 грудня 2003 р. обсяг мікрокредитів порівняно з 1 грудня 2002 р. збіль­шився на 175 млн дол. США, або на 94,1 %, порівняно з 2001 р. на 267 млн дол. США, або у 2,8 раза. Структуру мікрокредитів, наданих за секторами економіки наведено у табл. 2.1.

Рис. 2.1. Динаміка обсягів кредитів у межах Програми мікрокредитування в Україні (розраховано на 1 грудня відповідно)¹

Дані табл. 2.1 свідчать, що станом на 1 грудня 2003 р. найбільшу частку мають мікрокредити, надані у сферу торгівлі, — 59,27 % від загальної суми наданих кредитів, у сферу послуг — 26,61, у сферу виробництва — 13,64, а у сферу сільського господарства — 0,47 %.

Таблиця 2.1. Структура наданих мікрокредитів за секто­рами економіки

Основна тенденція останніх років у сфері мікрокредитування полягає у розширенні фінансування малих та се­редніх підприємств банками за допомогою міжнародних кредитних інститутів — Європейського банку реконст­рукції та розвитку (ЄБРР), Німецько-українського фонду (НУФ), фонду "Євразія" та ін.

Європейським банком реконструкції та розвитку, штаб-квартира якого знаходиться в Лондоні, спільно володіють 60 країн, Європейський Союз і Європейський інвестицій­ний банк. Банк був заснований після розпаду Радянського Союзу та соціалістичного табору в цілому з метою фінансо­вої підтримки і стимулювання розвитку економіки, віль­ного ринку і підприємництва в регіоні.

Європейський банк реконструкції та розвитку, в рам­ках програми кредитування малого і середнього бізнесу Центральної та Східної Європи виділив компаніям, що знаходяться в 11 країнах, понад 250 млн євро (220,3 млн дол. США). Ця програма здійснюється разом з австрійсь­ким банком "Reiffeisen". До країн, що отримують кредити ЄБРР, належать Боснія і Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Чехія, Сербія, Чорногорія, Польща, Словаччина, Румунія, Росія та Україна. За кількістю проектів, що фінансує ЄБРР, Україна займає п'яте місце.

Першу кредитну лінію в рамках програми кредитуван­ня малого і середнього бізнесу Центральної та Східної Євро­пи (МСП-1) було відкрито в 1994 р. у сумі 100 млн євро, другу (МСП-2) — у серпні 2000 р. в сумі 88 млн дол. США. У рамках другої кредитної лінії 66 млн дол. США виділено на кредитування малого та середнього бізнесу, 22 млн дол. США — на реалізацію програми мікрокредитування.

Згідно з першою кредитною угодою українські підпри­ємці змогли отримати для розвитку виробництва та сфери послуг кредити в обсязі до 2,5 млн дол. США строком до п'яти років і дворічним пільговим періодом за ставкою ЬІ-ВОК + 8 % річних. Відповідно до цієї програми було за­тверджено 155 проектів, на втілення яких надано кредитів на загальну суму 135 млн дол. США (включаючи кошти з рахунку повторного використання повернутих кредитних ресурсів). Вартість кредиту за умовами другої кредитної угоди була такою ж, як і попереднього, плюс комісія Мініс­терству фінансів України за гарантію¹.

У кредитній лінії за програмою ЄБРР беруть участь та­кі банки, як "Райффайзен банк Аваль", "Ажіо", Приват-банк, "Форум", "Надра", Газпромбанк, ТАС-Комерцбанк, ВАБанк, Мікрофінансовий банк, "ПроКредит" та Кредит-промбанк, у структурі яких створено спеціальні підрозді­ли з мікрокредитування, що значно спрощує процедуру отримання кредиту.

Серед основних переваг кредитних ліній ЄБРР — дов­гострокове користування коштами, низькі відсоткові став­ки, відстрочки при погашенні кредиту, гнучкий і зручний графік погашення з максимальним пільговим періодом (до двох років), протягом якого сплачуються лише відсот­ки, можливість фінансування засобів виробництва, корот­кострокового фінансування витрат на сировину та запчас­тини, експортних контрактів, фінансування лізингу.

Малі та середні підприємства, що мають наміри отримати кредит за лінією ЄБРР, повинні відповідати певним вимогам (рис. 2.2).

За лінією ЄБРР фінансуються такі проекти:

— капітальні інвестиції;

— проекти у сфері обслуговування;

— поповнення оборотних коштів для виробничих під­приємств або підприємств, що надають послуги;

• купівля устаткування, автотранспорту (легкових автомобілів, мікроавтобусів, спеціального автотранспорту та ін.) з метою виробництва, надання послуг або торгове­льної діяльності;

ВИМОГИ ДО ПОЗИЧАЛЬНИКІВ

Бути зареєстрованою в Україні юридичною особою і належати до приватного сектору або контролюватися ним

Бути платоспроможним і життєздатним з комерційного погляду

Мати не більше ніж 500 постійних робітників

Не бути пов'язаним з банком-учасником проекту, який надає позику

Мати активи до початку проекту не більш як 4 млн дол. США

Мати співвідношення борг/капітал (з ураху­ванням позики) до та протягом строку впрова­дження проекту у пропорції відповідно 70 : 30

Бути згодним обмежувати розмір дивідендів відповідно до зообов'язань щодо обслуговування боргу та ін.

Рис. 2.2. Вимоги до позичальників, які мають наміри отримати кредит за лінією ЄБРР

— придбання нерухомості для використання з метою ви­робництва, надання послуг або торговельної діяльності;

— проведення ремонтних робіт основних засобів у тор­гівлі, виробництві або сфері послуг.

За рахунок коштів ЄБРР заборонено видавати мікро-кредити для фінансування діяльності, пов'язаної:

— з виробництвом зброї;

— виробництвом виробів з хутра і торгівлі рідкісними видами тварин;

— виробництвом тютюнових виробів;

— виробництвом спиртних напоїв;

— ігорним бізнесом;

— валютними спекуляціями;

— інвестиціями в цінні папери для подальшого їхнього перепродажу;

— іншими видами діяльності, що входять до переліку виробництв, фінансування яких заборонене з погляду мож­ливого заподіяння збитків екології.

Мікрокредити за рахунок коштів ЄБРР не можуть бути використані на поповнення обігових коштів для торгівлі.

Національний банк України підтримує програму мік­рокредитування не лише в рамках кредитних ліній ЄБРР. Малі і середні підприємства можуть отримати кредити у Німецько-українському фонді, заснованому Національним банком, Кабінетом Міністрів України та Німецькою кре­дитною установою для відбудови (КFW). Протягом часу ₄ існування програми мікрокредитування банки-учасники надали понад 5 тис. кредитів на загальну суму близько 40 млн євро. Кошти НУФ спрямовуються виключно на кредитування приватного малого підприємництва з кіль­кістю постійно працюючих не більше 20 осіб. Кредитні проекти мають відповідати вимогам, встановленим ЄБРР для фінансування кредитних проектів, тобто не бути пов'язаними з діяльністю, що входить до переліку видів ви­робництва, фінансування яких заборонено ЄБРР. Кредити за лінією НУФ видаються на поповнення обігових коштів (строком до 6 міс.) та основного капіталу (не більше ніж на

рік).

Вітчизняні банки також плідно співпрацюють з фон­дом "Євразія", який фінансується американською Аген­цією з міжнародного розвитку (USAID). Основна мета про­грами фонду "Євразія" — надання на вигідних умовах кредитів малим і середнім підприємствам (із чисельністю працюючих не більше 100 осіб), які мають обмежений до­ступ до кредитних ресурсів. Програмою не визначено пріо­ритети щодо галузей діяльності потенційних позичальни­ків. Заявку на кредит розглядають спеціалісти банку та фонду протягом місяця. Передбачаються проведення спів­бесід із клієнтом, відвідування фірми та аналіз документа­ції. Основні умови користування кредитами фонду: щомі­сячне погашення відсотків за позичкою, індивідуальний графік сплати основної суми боргу залежно від проекту. Для забезпечення кредиту підприємство може надавати нерухомість, основні засоби, особисте майно керівників і засновників підприємства та майнові поручительства третіх осіб.

Світовий досвід мікрокредитування показує, що в за­гальних обсягах фінансування малих і середніх підпри­ємств протягом останніх років переважають кредити, що надаються небанківськими установами — кредитними спіл­ками, кредитними кооперативами, товариствами взаєм­ного кредитування та взаємного страхування тощо. В Україні підтримка малого підприємництва з боку небанківського сектору на сьогодні є недостатньою. Це пояс­нюється обмеженими ресурсами небанківських установ і підвищеними ризиками, пов'язаними з кредитуванням ма­лого та середнього бізнесу.

Процедура кредитування малого підприємництва не має суттєвих відмінностей від існуючої, за винятком пев­них спрощень: скорочення часу з моменту подання заявки до моменту отримання кредиту та в окремих випадках від­сутність вимоги щодо наявності бізнес-плану.

Етапи процесу мікрокредитування наведено на рис. 2.3.

ЕТАПИ ПРОЦЕСУ МІКРОКРЕДИТУВАННЯ

Етап 1. Активний пошук і залучення клієнтів

Етап 2. Первісна бесіда з потенційним позичальником та оформлення кредитної заявки

Етап 3. Збирання документів та аналіз кредитоспроможності позичальника

Етап 4. Формування і надання пакета документів

у юридичну службу і службу безпеки

Етап 5 Підготовка і розгляд у кредитному комітеті

проекту кредитної угоди

Етап 6. Оформлення кредитного договору і видача

кредиту

Етап 7. Кредитний моніторинг

Рис. 2.3. Етапи процесу мікрокредитування

Для отримання мікрокредиту позичальник має надати пакет документів, перелік яких наведено у табл. 2.2.

Таблиця 2.2. Перелік документів, необхідних для отри­мання мікрокредиту

Важливим аспектом процесу мікрокредитування є пе­ревірка репутації потенційного позичальника службою без­пеки банку, яка готує відповідний висновок на предмет наявності негативної інформації. При розгляді кредитної заявки обсягом до еквівалента 10 тис. дол. США пере­вірка потенційного позичальника службою безпеки, як правило, не здійснюється.

Процедура надання мікрокредитів за лінією ЄБРР та НУФ містить низку умов і критеріїв відбору позичальни­ків (табл. 2.3).

Таблиця 2.3. Критерії відбору позичальників для мікро­кредитування

Основні критерії	Вимоги
Цільова група	Резиденти України: приватні підприємці, малі та середні підприємства (частка іно­земного капіталу або держави — не більше 25 %), виторг від реалізації в яких не пере­вищує еквівалент 200 тис. дол. США на мі­сяць
Вид діяльності	Торгівля, виробництво, надання послуг
Строк роботи позичальника в^бізнесі іЩі	Для торгівлі — не менше 3 міс; для вироб­ництва, послуг — не менше 6 міс.
Індивідуальний розмір кредиту	Сума еквівалентом до 125 тис. дол. США
Строк кредиту	На поповнення оборотного капіталу — до 12 міс. (в окремих випадках — до 18 міс); на купівлю основних засобів — до 24 міс. (в окремих випадках — до 36 міс.)
Валюта	Гривня, долар США, євро
Відсоткова ставка	Встановлюється рішенням кредитного ко­мітету за згодою тарифного комітету банку

Залежно від джерела фінансування проектів і порядку реалізації Програми мікрокредитування критерії можуть змінюватися (критерії вибору позичальників залежно від джерел фінансування проектів наведено у дод. А, Б).

Інші параметри мікрокредитів, які не залежать від дже­рел фінансування проекту, наведено в табл. 2.4.

Таблиця 2.4. Основні параметри мікрокредитів

Параметр	Характеристика
Вид кредит­ного проекту	1. Разовий кредит. 2. Овердрафт. 3. Кредитна лінія, що поновлюється. 4. Кредитна лінія, що не поновлюється. 5. Кредитна лінія, що надається траншами. 6. Кредитний ліміт на пластикову картку
Форма видачі кредиту	1. Для юридичних осіб — у безготівковій формі. 2. Для приватних підприємців і фізичних осіб — у готівковій та безготівковій формі
Графік погашення	1. Щомісячно рівними частинами. 2. Нерівними частинами з урахуванням сезон­ності бізнесу позичальника
Забезпечен­ня	1. Основне. 2. Додаткове
Страхуван­ня	Зазвичай страхується тільки основне забезпечен­ня або заставне майно на суму кредиту
Нотаріаль­не посвід­чення	Обов'язковому нотаріальному посвідченню під­лягають договори іпотеки. Нотаріальне посвід­чення застави автотранспорту не є обов'язковим, але вимагається майже всіма банками
Строк оформлен­ня кредиту	Близько 3—5 днів, в окремих випадках ("екс-прес-кредит") — 1—2 дні. Строк оформлення кредиту може бути подовжено у випадку склад­ності проекту, що кредитується

Рішення про видачу кредиту приймається кредитним комітетом або кредитною комісією. Кредитна комісія пра­цює у меншому складі і значно швидше порівняно з кре­дитним комітетом ухвалює рішення про видачу кредиту. Середній строк такої процедури — чотири дні.

Як забезпечення за мікрокредитом банк приймає неру­хомість, транспорт, обладнання, особисте майно, меблі то­що — основне забезпечення, або товари в обороті, майнові права, майбутній врожай тощо — додаткове забезпечення.

Перевага звичайно надається ліквідному забезпечен­ню. До групи ліквідного забезпечення належать:

1. нерухомість (житлового і нежилого фонду) в облас­них і районних центрах;

2. АЗС в обласних і районних центрах;

3. автотранспорт імпортного (не старше п'яти років) і вітчизняного виробництва (не старше трьох років);

4. устаткування, призначене для виробництва товарів широкого вжитку, що характеризуються наявністю висо­кого рівня попиту на них;

5. універсальне торговельне холодильне устаткування;

6. особисте майно (аудіо- відео- та побутова техніка ім­портного виробництва);

7. сільськогосподарська техніка імпортного виробниц­тва (не старше трьох років);

8. вироби з дорогоцінних металів (приймаються ви­ключно в за«таву й оцінюються за ціною брухту).

У випадку, якщо ліквідного майна недостатньо, то для повного забезпечення мікрокредиту використовують малоліквідне майно. Якщо забезпеченням за кредитом є ви­ключно ліквідне майно, його ринкова вартість мінімум на 50 % має перевищувати суму мікрокредиту.

Вартість заставного майна має забезпечувати макси­мально швидку його реалізацію і стимулювати позичальника погашати кредит у встановлений строк і у випадку повернення стягнення на предмет застави покривати витра­ти банку від кредитної операції.

Заставна вартість забезпечення, що належить до групи малоліквідного майна, визначається шляхом застосуван­ня дисконтів до його ринкової вартості. Розмір дисконт­них ставок, що застосовується під час оцінки різних видів майна, диференційовано залежно від ступеня ліквідності майна, що передається у заставу (табл. 2.5).

Таблиця 2.5. Розмір дисконтних ставок для розрахунку заставної вартості малоліквідного майна

Види малоліквідного заставного майна	Ставка дисконту, %
Нерухомість житлового і нежитлого фонду в сільській місцевості	> 30
Автотранспорт імпортного і вітчизняного ви­робництва	> 30
Специфічне унікальне устаткування, при­значене для виробництва товарів вузького попиту	> 30
Промислова і сільськогосподарська техніка імпортного та вітчизняного виробництва	> 30
Особисте майно (аудіо-, відео-, побутова тех­ніка вітчизняного виробництва та ін.)	>30
Маломірні моторні судна імпортного вироб­ництва	>30
Високоліквідний товар у заставі, строк збере­ження (придатності) якого більший за строк кредиту	>35

За кредитами у сумі еквівалентом понад 10 тис. дол. США при забезпеченні їх ліквідною або малоліквідною за­ставою, з метою зниження кредитних ризиків банк може вимагати від позичальника додаткового забезпечення за кредитом. Для розрахунку заставної вартості додатково­го забезпечення застосовуються такі дисконтні ставки (табл. 2.6).

Таблиця 2.6. Розмір дисконтних ставок для розрахунку заставної вартості додаткового майна

Найменування додаткового заставного майна	Ставка дисконту (за лінією ЄБРР та НУФ), %
Майнові права
На одержання коштів	<30
На одержання товарно-матеріальних цінностей	<50
Товар, що має
— широке коло потенційних покупців	<25
— обмежене коло потенційних покупців	<35
Велика рогата худоба (ВРХ), інші сільськогосподарські та домашні тварини
— ВРХ і інші тварини на вирощуванні та відгодівлі
— ВРХ і інші тварини в основному стаді	—

Пріоритетним видом застави за кредитами у сумі екві­валентом до 10 тис. дол. СІЛА є особисте майно пози­чальника.

Обов'язковою умовою оформлення договору на видачу мікрокредиту є оформлення договору поруки:

― для юридичної особи як поручителями можуть бути директор, засновники підприємства або третя особа;

― для приватних підприємців — чоловік (жінка) або третя особа.

Після видачі кредиту банк має здійснювати контроль за своєчасністю погашення заборгованості за кредитом і су­ми відсотків відповідно до розробленого графіка. Пога­шення заборгованості та відсотків за мікрокредитом здій­снюється позичальником щомісяця рівними платежами. Відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості :іа кредитом. Для підприємств сезонного виробництва можливе застосування спеціального графіка погашення — зменшення суми погашення основного боргу залежно від сезонних коливань виторгу клієнта. Така схема пога­шення заборгованості за кредитом дає змогу підприємцям не вилучати кошти з обігу у великих розмірах, як при по­гашенні кредиту наприкінці договору, а здійснювати по­гашення відповідно до розміру отриманого прибутку.

Але, незважаючи на спрощену процедуру та привабливі умови кредитування малого та середнього бізнесу, і банки, і підприємці визначають велику кількість факторів, що стримують розвиток мікрокредитування в Україні й, від­повідно, — малого бізнесу. З метою визначення таких фак­торів було проведено анкетування працівників банків і позичальників — фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності (табл. 2.7).

Працівники банків серед основних проблем кредиту­ванні малого бізнесу назвали:

Таблиця 2.7. Фактори, що стримують розвиток мікро­кредитування в Україні (результати анкетування малих підприємств)

Фактор 1 . Складна процедура отримання кредиту	Частка, % 20.4
2. Фактор страху "життя в борг"	15.5
3. Недостатня державна підтримка розвит­ку мікрокредитування	13.9
4. Відсутність знань про процедуру отри­мання мікрокредиту	12.9
5. Відсутність майна під заставу	11.2
6. Власна пасивність	9.3
7. Високі відсоткові ставки	8.3
8. Відсутність законодавчої регламентації процесу мікрокредитування в Україні	5.5
9. Небажання банків займатися мікрокре-дитуванням	2.8

― відсутність дешевих довгострокових ресурсів (залу­чення коштів на депозити на строки більше року є надто дорогими і ризикованими з огляду на коливання відсотко­вих ставок);

― підвищений ризик, пов'язаний з високим ступенем тінізації цього сектору економіки, залежністю бізнесу від однієї людини та високою вразливістю до змін зовнішньо­го економічного середовища.

Отже, стимулювання розвитку мікрокредитування в Україні потребує комплексного підходу, складовими яко­го можуть стати: спрощення механізму отримання мікро­кредиту; створення умов для розвитку небанківських фі­нансових установ; удосконалення законодавчого забез­печення діяльності банків; державна підтримка інфор­маційних програм з мікрокредитування; скорочення по­даткового тягаря та вдосконалення механізмів інвести­ційно-кредитної підтримки малого та середнього бізне­су; створення державної програми пільгового кредиту­вання малих і середніх підприємств.