Тема 10

ПРОБЛЕМНІ КРЕДИТИ І ЗАСОБИ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ БЕЗНАДІЙНИХ БОРГІВ

10.1. Сутність проблемних кредитів

Для забезпечення максимального рівня дохідності кре­дитного портфеля банки мають здійснювати постійний контроль за його станом за допомогою постійного відстеження сигналів, що свідчать про виникнення можливих ускладнень із погашенням відсотків або заборгованості за кредитом з боку позичальників у встановлений строк. На­лежним чином організована робота з кредитного моніто­рингу дає можливість своєчасно виявити сигнали про ви­никнення проблем із погашенням заборгованості за кредитом-і вжити відповідних заходів, спрямованих на мінімізацію втрат банку. Але незалежно від рівня організації кредитного моніторингу та ефективності методів управління кредитним портфелем усі банки так чи інакше стикаються з проблемою неповернення кредитів. Динамі­ку проблемних кредитів (прострочених і сумнівних) у банківській системі протягом 2000—2006 рр. подано на рис. 10.1.

Наведені на рис. 10.1 показники свідчать, що частота проблемних кредитів у кредитному портфелі банків становила: на 1 січня 2003 р. — 4,5 % кредитного портфеля, на 1 січня 2004 р. — 3,4 %, на 1 січня 2005 р. — 3,2 %, на 1 січня 2006 р. — 2,2 %. Таким чином, простежується стійка тенденція до зниження частки проблемних кре­дитів у кредитному портфелі, що дає змогу зробити висно­вок про поліпшення якості кредитного портфеля у бан­ківській системі в цілому.

Рис. 10.1. Динаміка проблемних кредитів (прострочених та сумнівних) по банківській системі за 2000—2006 рр. (за даними "Вісника НБУ' на 1 січня відповідно)

Для поліпшення роботи банку щодо управління кре­дитним портфелем з метою запобігання збільшенню про­блемної заборгованості за кредитами необхідно перш за все розглянути сутність проблемних кредитів і визначити фактори, що призводять до її виникнення.

Кредит підпадає під категорію "проблемного" і потре­бує застосування заходів, спрямованих на мінімізацію

Проблемні кредити — це кредити, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизились ліквідність і ринкова вартість забезпечення, виникли об­ставини, які роблять сумнівним виконання позичальни­ком своїх зобов'язань. '

Проблемні кредити у більшості випадків не виникають раптово. Тому першочерговим завданням для банків є ви­значення сигналів, які свідчать про виникнення можли­вих проблем із погашенням заборгованості за кредитом з боку позичальника. На нашу думку, сигнали, що свідчать про виникнення можливих ускладнень із погашенням позичальником заборгованості за кредитом, можна предста­вити у такий спосіб (рис. 10.2).

Банківська практика свідчить, що складнощі з повер­ненням кредитів, як правило, зумовлені погіршенням фі­нансового стану позичальника, що призводить до збіль­шення рівня ризику кредитної операції. Тому визначення сигналів погіршення фінансового стану позичальника (рис. 10.3) та їх виявлення на ранній стадії дадуть змогу банку своєчасно вжити заходів, спрямованих на мініміза­цію втрат банку від непогашення кредиту.

Інформацію про погіршення фінансового стану пози­чальника можна отримати з фінансових звітів, контактів із позичальником, внутрішніх і зовнішніх джерел інфор­мації. Найбільшу цінність становить інформація, отрима­на із зовнішніх джерел, оскільки вона дає можливість пе­редбачити негативний розвиток подій.

У випадку неотримання банком суми відсотків або суми кредиту у встановлені договором строки працівник кре­дитного відділу банку має повідомити керівництво про на­явність і проблеми щодо погашення заборгованості за кре­дитом, її характер і перевести кредит у розряд "Спеціальний контроль". При цьому заборгованість, яка не погашена у встановлений договором строк, обліковується в банку як прострочена.

СИГНАЛИ ВИНЕКНЕННЯ ПРОБЛЕМНОГО КРЕДИТУ

Порушення графіка погашення заборгованості та відсотків за кредитом

Погіршення фінансового стану позичальника

Зниження ринкової вартості та ліквідності забезпечення за кредитом

Непорядність у діях керівництва позичальника стосовно банку (надання викривленої або свідомо неправдивої інформації)

Ігнорування запитів банку до позичальника

Неподання позичальником у встановлені строки форм фінансової звітності без поважних причин

Банкрутство позичальника

Визнання позичальника померлим, безвісно відсутнім або недієздатним

Виникнення інших обставин, які роблять сумнівним виконання позичальником своїх зобов'язань

Рис. 10.2. Сигнали виникнення проблемного кредиту

Рис. 13. Сигнали погіршення фінансового стану пози­чальника "

Банк може зберігати кредит у статусі "Спеціальний контроль" протягом строку, визначеного внутрішніми по­ложеннями (як правило, 10 днів). Впродовж цього часу працівник кредитного відділу має визначити причини не­платежу за кредитом (відсотків чи основної суми боргу) у позичальника і розробити відповідні заходи, спрямовані па мінімізацію втрат банку. Для з'ясування причини не­платежу можуть бути використані:

— запити та листи до позичальника з проханням пояс­нити причини прострочення виплати за кредитом;

— перевірка позичальника на місці;

— повторна оцінка кредитоспроможності позичальни­ка та ін.

У випадку виникнення простроченої заборгованості за кредитом підвищується ризик того, що позичальник не зможе погасити заборгованість за кредитом, унаслідок чо­го банк зазнає збитків. За таких обставин банк може зни­зити категорію кредитної операції і, як наслідок, збільши­ти суму резерву для покриття можливих втрат від кре­дитної операції. За прострочення платежів за кредитом банк підвищує відсоткову ставку і стягує з позичальника пеню у розмірі, передбаченому кредитним договором.

Виникнення проблемної заборгованості за кредитом, як правило, зумовлене дією різноманітних факторів, які можуть бути пов'язані з діяльністю банку, з діяльністю позичальника або з макроекономічними процесами (зовнішні фактори) (рис. 10.4).

Оскільки повністю уникнути втрат за кредитними операція неможливо, інколи їх розглядають як вартість ведення банківського бізнесу. Отже, управління проблемними кредитами має на меті мінімізувати втрати за Кредитними операціями за допомогою розробки та ре­алізації відповідних заходів, спрямованих на захист інтересів банку. Цих заходів необхідно вжити перш ніж ситуацій вийде з-під контролю і втрати стануть необоротними. Водночас слід враховувати, що втрати банку не обмежаться лише сумою неотриманих відсотків і заборгованості за кредитом (рис. 10.5).

Втрати, яких зазнає банк у випадку невиконання пози чальником своїх зобов'язань, значно більші, ніж фінал сові, і перш за все позначаться на його репутації. Такі втрати за розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від непогашеного кредиту, тому вартість проведення ефективної кредитної політики та належної організації, кредитної роботи в банку, включаючи кваліфіковану команду з кредитного аналізу та моніторингу, безперечно, значно нижча за витрати з управління проблемними кре­дитами та збитки, яких можна було б уникнути.

ВТРАТИ ЗА КРЕДИТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ
		Фінансові збитки від неотримання відсотків за кредитом
		Фінансові збитки від неотримання суми кредиту
		Зниження довіри до банку (втрата репутації)
		Відплив кваліфікованих працівників банку
		Збільшення адміністративних витрат, пов'яза­них зі стягненням заборгованості за кредитною операцією
		Погіршення якості активів банку і, як наслідок, зниження банківського рейтингу
		Замороження коштів у неприбуткових активах банку
		Зменшення власного капіталу банку внаслідок падіння ринкової вартості його акцій

Рис. 10.5. Можливі втрати банку у разі невиконання пози­чальником зобов'язань за кредитом

.

10.2. Методи управління проблемними кредитами банку

З метою мінімізації збитків від кредитної діяльності та забезпечення належного рівня якості кредитного портфе­ля банки мають здійснювати управління проблемними кредитами.

Оскільки, кожний банк має у своєму портфелі проблем­ні кредити, головним питанням є встановлення допусти­мого для банку рівня таких кредитів у загальній вартості кредитного портфеля. Для зарубіжних банків прийнятни­ми є такі значення показників: частка списаних кредитів у загальному обсязі виданих — 0,25—0,75 %; частка про­строчених кредитів (понад 90 днів) у загальному обсязі ви­даних — 0,5—3 %. Якщо останній показник сягає рівня 7 %, то становище банку визначається як кризове¹.

Як свідчить вітчизняна банківська практика, допусти­мий рівень проблемних кредитів у кредитному портфелі становить 5 % . Перевищення частки проблемних кредитів у кредитному портфелі у більш ніж 10 % свідчить про по­чаток кризи в діяльності банку.

Методи управління проблемними кредитами можна по­ділити на такі, що спрямовані на розробку спільного з по­зичальником плану заходів щодо погашення заборгова­ності за кредитом (договірне списання коштів з рахунку, реструктуризація заборгованості за кредитом, переуступлення права вимоги, згода на переведення боргу, рефі­нансування заборгованості за кредитом), та такі, що спрямовані на погашення заборгованості в результаті прове­дення претензійно-позовної роботи (звернення стягнення на заставлене майно, стягнення заборгованості з гарантів і поручителів, стягнення заборгованості з позичальника у судовому порядку, порушення справи про банкрутство).

Керівництво банку вибирає конкретний метод управ­ління з урахуванням характеру та причин виникнення проблемного кредиту. Найбільш прийнятним варіантом вважається такий, що дає змогу погасити заборгованість за кредитом у повному обсязі з мінімальними витратами банку на проведення процедури стягнення заборгованості за кредитом.

Про умови договірного списання коштів банк домов­ляється з позичальником, що і зазначається у кредитній угоді. Договірне списання коштів з поточного або депозит­ного рахунку здійснюється за дорученням платника і за­стосовується у випадку неотримання суми відсотків або основної суми боргу за кредитом у встановлений у договорі строк. Договірне списання здійснюється за умови наяв­ності коштів на рахунку позичальника і є найбільш деше­вим методом управління проблемним кредитом.

Реструктуризація заборгованості за кредитом є уго­дою позичальника з кредитором, якою передбачено засто­сування нової схеми погашення боргу у зв'язку з неспро­можністю боржника виконати раніше взяті на себе фі­нансові зобов'язання.

Реструктуризація проводиться у випадку виникнення тимчасових труднощів у діяльності позичальника з метою максимізації ймовірності повного погашення ним забор­гованості за кредитом. Заходи реструктуризації наведено нарис. 10.6.

За наявності простроченої заборгованості за кредитом банк зобов'язаний оцінити реальні перспективи повернен­ня коштів і провести добровільну роботу з позичальником з приводу погашення заборгованості. Банк за згодою з по­зичальником має право внести зміни в умови кредитного договору в частині рівня відсоткової ставки, а також пе­ріодичності сплати відсотків і суми заборгованості за кре­дитом. У цьому випадку укладається додаткова (модифі­кована) угода з позичальником.

Наприклад, якщо затримка платежу за кредитом зумов­лена об'єктивними причинами, то банк переносить строк погашення кредиту на пізнішу дату (пролонгує кредит), при цьому збільшується ставка відсотка за кредитом від­повідно до умов кредитного договору (як правило, ставка за кредитом збільшується в 1,5—2 рази).

РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА КРЕДИТОМ
		Пролонгація кредиту
		Перегляд умов кредитного договору та укладання нового
		Тимчасовий мораторій на виплату відсотків або частини основного боргу

Рис. 10.6. Заходи реструктуризації заборгованості за кре­дитом

За домовленістю з позичальником модифікована угода може містити й інші умови:

— скорочення позичальником нерентабельних видів ді­яльності;

— припинення інвестування в устаткування і будівлі;

— скорочення заробітної плати;

— присутність представника банку в раді директорів підприємства та ін.

Протягом усього періоду реструктуризації банк має ре­тельно контролювати дії боржника і бути готовим у будь-який момент змінити попередні домовленості з позичаль­ником.

З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати такі форми, як переуступлення права вимоги та переведення боргу.

Оскільки ст. 512 Цивільного кодексу України дозволяє зміну кредитора в період дії зобов'язань, банк може переуступити права вимоги зобов'язання за кредитом іншій особі. Переуступлення права вимоги полягає у продажу банком заборгованості за кредитом третій стороні (новому кредитору) на підставі укладеного між банком і новим кредитором договору уступки права вимоги та умови спла­ти останнім суми відступленої вимоги. Умови договору пе­реуступлення права вимоги можуть передбачати порядок сплати вартості відступленої вимоги в розстрочку за умо­ви забезпечення зобов'язань нового кредитора заставою ліквідного майна або іншим видом забезпечення. Залежно від фінансового стану позичальника, класифікації креди­ту й економічної доцільності для банку продаж боргу мож­ливий з дисконтом. Укладання договору переуступлення вимоги не передбачає отримання згоди позичальника. За рахунок продажу кредитів банк має змогу повністю або частково повернути кошти, надані в кредит позичальнику.

Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу за згодою банку-кредитора боржник за кредитом може бути замінений іншою особою. Така операція називається переведенням боргу й оформлюється тристоронньою угодою між первин­ним боржником, новим боржником і банком-кредитором. В угоді визначаються сума боргу, підстави його виникнен­ня, умови забезпечення та відповідальність сторін. При підписанні угоди про переведення боргу новий договір за­безпечення за кредитом може укладатися, а може і не укла­датися, якщо поручитель або заставодавець погодиться за­безпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

Заходи щодо переуступлення права вимоги та переве­дення боргу дають змогу:

1. вивільнити ресурси для фінансування більш прибут­кових активів за рахунок продажу активів з низькою при­бутковістю;

2. поліпшити якість банківських активів в цілому та кредитного портфеля зокрема.

Рефінансування заборгованості за кредитом полягає в наданні позичальнику нового кредиту для погашення за­боргованості за чинним кредитним договором. Рефінансу­вання може здійснюватися банком стосовно позичальни­ка, що має позитивну кредитну історію, задовільний фі­нансовий стан, але внаслідок браку власних коштів не може здійснити повне погашення заборгованості у визна­чений кредитним договором строк.

У випадку, якщо можливостей для погашення простро­ченої заборгованості позичальником не виявлено, банк про­водить ліквідацію проблемної заборгованості в рамках претензійно-позовної роботи, яка передбачає можливість звернення кредитора до суду з позовом (заявою) про стяг­нення заборгованості з боржника, звернення стягнення на заставлене за кредитом майно або порушення справи про банкрутство позичальника. У випадку, якщо забезпечен­ням за кредитом є гарантія або поручительство, банк стя­гує суму заборгованості з гаранта чи поручителя.

Ліквідація проблемного кредиту є крайнім заходом з боку банку, який означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, та вчас­но не вжив відповідних заходів, спрямованих на мініміза­цію втрат від кредитної операції.

Права звернення стягнення на предмет застави банк-заставодержатель набуває у випадку непогашення позичаль­ником заборгованості за кредитом у встановлений строк. Якщо заставою є майно позичальника, то відповідно до ст. 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду. Якщо предметом застави є два або більше прав, стягнення може бути звернене на всі ці права або на будь-яке з прав на ви­бір заставодержателя.

Якщо договір застави нотаріально посвідченний, то, перш ніж звернутися до суду зі зверненням стягнення на предмет застави, банк має отримати у нотаріуса виконавчий надпис. За умови задоволення вимог банку-кредитора щодо звер­нення стягнення на предмет застави або на інше майно позичальника банк звертається до виконавчої служби, яка виконує рішення суду — стягує майно і передає його банку-кредитору. Про це складається акт приймання-передачі майна і його відносять на баланс банку-кредитора. Реаліза­ція предмета застави, на який звернене стягнення, прова­диться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Процедура ре­алізації предмета застави з публічних торгів встановлюєть­ся чинним законодавством. Початкова ціна предмета заста­ви для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом.

Якщо стягнення майна з боржника за якихось обставин неможливе або суми, вирученої від продажу майна, зама­ло для погашення заборгованості, банк може звернутися до суду з метою стягнення заборгованості з позичальника або порушення справи про його банкрутство. У разі пози­тивного рішення суду заборгованість з позичальника стя­гується за допомогою примусового списання коштів з ра­хунку позичальника відповідно до ст. 1071 Цивільного ко­дексу України.

При порушенні справи про банкрутство за рішенням суду створюється ліквідаційна комісія, розглядаються претензії всіх кредиторів у встановленому законодавством порядку та визначається черговість задоволення їх позовів за рахунок проданих активів підприємства-боржника.

Процедура банкрутства передбачає продаж підприєм­ства-боржника як цілісного діючого комплексу або шляхом розподілу та продажу частинами. Процес ліквідації пози­чальника триває досить довго і у деяких випадках банки повертають суму заборгованості лише через 2—3 роки.

Якщо частина заборгованості за кредитом залишилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних кредитором від продажу майна боржника, переданого у заставу, або за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не привели до повного покриття заборгованості за креди­том, банк має право відшкодувати її за рахунок резерву під нестандартну заборгованість. При цьому банки зобо­в'язані продовжувати претензійно-позовну роботу з клієн­тами щодо повернення ними боргу, списаного за рахунок резерву під нестандартну заборгованість, протягом строку позовної давності.

Процедура ліквідації належить до дорогих методів управління проблемними кредитами з погляду часових і фінансових витрат банку. Тому краще проводити політи­ку з управління проблемними кредитами, спрямовану на їх уникнення, але, на жаль, у реальному житті досягнути цього практично неможливо.

У зарубіжних банках велика увага приділяється органі­зації роботи з проблемними кредитами, створюються спе­ціалізовані підрозділи — департаменти, відділи, сектори. Відокремлення повноважень і відповідальності у роботі з проблемними кредитами від функції кредитування допо­магає уникнути можливих зіткнень інтересів у конкрет­ного кредитного працівника. Робота з проблемними кре­дитами вимагає від працівників банку високої кваліфіка­ції та спеціальної підготовки, наприклад, володіння психо­логічними прийомами, практичний досвід роботи в екстре­мальних умовах тощо.

Контрольні запитання і завдання

1. Розкрийте сутність проблемного кредиту банку.

2. Назвіть сигнали виникнення проблемної заборгова­ності за кредитом.

3. Охарактеризуйте джерела інформації про фінансо­вий стан позичальника.

4. В якому випадку заборгованість за кредитом вва­жається простроченою?

5. Охарактеризуйте фактори, що зумовлюють виник­нення проблемного кредиту.

6. Які наслідки матиме проблемна заборгованість за кредитом для банку-кредитора?

7. Назвіть методи управління проблемними кредитами.

8. У чому сутність договірного списання простроченої заборгованості за кредитом?

9. Розкрийте сутність і заходи реструктуризації про­строченої заборгованості за кредитом.

10. У чому полягає суть переуступлення права вимоги та переведення боргу кредитором?

11. У чому полягає сутність рефінансування заборгова­ності за кредитом?

12. У чому полягає сутність претензійно-позовної робо­ти банку?

13. У якому випадку виникає право звернення стягнен­ня на предмет застави?

14. За якими ознаками заборгованість за кредитом ви­знається безнадійною?