8.3. Моніторинг кредитних операцій банку

На четвертому етапі після видачі кредиту банк присту­пає до здійснення кредитного моніторингу і до контролю за якістю кредитного портфеля. Одне з основних завдань банку — постійний моніторинг кредитного портфеля, який охоплює всі етапи — від підготовки документів і видачі кредиту до його повного погашення. Банківський контроль за станом погашення позичальником заборгованості за кредитом — необхідна передумова забезпечення заплано­ваного рівня дохідності кредитних операцій.

Моніторинг кредитних операцій полягає у постійному контролі за станом виданого кредиту. Такий контроль до­помагає вчасно виявити проблеми з погашенням заборго­ваності за кредитом і вжити відповідних заходів. Крім того, моніторинг кредитних операцій дає змогу перевіри­ти відповідність дій працівників кредитного відділу ос­новним вимогам кредитної політики банку.

Механізм кредитного моніторингу має бути закріпле­ний у відповідних банківських інструкціях і положенні банку "Про кредитування".

Контроль за кредитними операціями відіграє важливу роль в управлінні кредитним портфелем банку, адже бан­ки самостійно визначають порядок залучення та вико­ристання коштів, проведення кредитних операцій, вста­новлюють рівень відсоткових ставок і розмір комісійної винагороди.

Відповідно до цього основна мета кредитного моні­торингу полягає в тому, щоб не допустити підвищення кредитного ризику понад встановлений рівень. Головна вимога до процедури кредитного моніторингу — це постій­ний контроль та оцінка рівня кредитного ризику. До ос­новних факторів, що впливають на рівень ризику кредит­ної операції, можна віднести зміну фінансового стану позичальника, зміну ринкової вартості та ліквідності застави, порушення графіка погашення відсотків і забор­гованості за кредитом.

Згідно зі статистичними дослідженнями, 80 % проб­лемних кредитів виникають внаслідок недостатнього конт­ролю за рівнем кредитного ризику. Інші причини, такі як неадекватна оцінка кредитоспроможності позичальника, неправильно проведена структуризація кредиту, помилки у кредитному договорі, породжують близько 20 % про­блемних кредитів.

Основними напрями кредитного моніторингу є:

1. контроль за цільовим використанням кредиту;

2. контроль за своєчасним погашенням відсотків за кредитом;

3. контроль за своєчасним погашення заборгованості за кредитом (відповідно до розробленого графіка);

4. контроль за станом, ринковою вартістю та ліквідніс­тю застави, іншим забезпеченням кредиту;

5. відстеження змін у фінансовому стані позичальника;

6. аналіз якості та структури кредитного портфеля банку;

7. виявлення проблемних кредитів і розробка заходів щодо мінімізації втрат банку;

8. контроль за рівнем кредитного ризику.

Метою перевірки цільового використання кредиту є підтвердження напрямів руху кредитних коштів із кре­дитного рахунку. Підтвердженням цільового використан­ня кредиту можуть бути фінансові документи (платіжні доручення, акредитиви, рахунки-фактури, митні декла­рації тощо), укладені договори з господарської діяльності, бізнес-плани, техніко-економічні обґрунтування та ін. Ці документи обов'язково додаються до кредитної справи та зберігаються до закінчення дії кредитного договору.

У разі встановлення факту нецільового використання кредиту банк може підвищити відсоткову ставку за креди­том у розмірах, передбачених кредитним договором, або призупинити подальше перерахування кредитних коштів у випадку кредитування за кредитною лінією. Як крайній захід сума кредиту може бути стягнена з позичальника до­строково.

Для моніторингу своєчасного погашення позичальни­ком відсотків і заборгованості за кредитом працівники кредитного відділу складають відповідний графік пога­шення за сумами платежів і за строками. У разі несвоєчас­ного погашення боргу за позикою та сплати відсотків (ко­місій) за відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту банк має право застосувати штрафні санкції у розмірах, передбачених кредитним договором.

Контроль за станом предмета застави як невід'ємна складова кредитного моніторингу передбачає:

— своєчасне отримання достовірної інформації про стан і вартість предмета застави;

— контроль за виконанням умов договору з боку заста­водавця;

— відстеження ринкової кон'юнктури з метою оцінки ліквідності заставленого майна.

Якщо предмет застави залишено в розпорядженні за­ставодавця, то в договорі застави мають бути зазначені ха­рактер і періодичність відомостей, які заставодавець надає банку. На підставі цієї інформації банк має змогу пере­віряти стан предмета застави та порівнювати ринкову вар­тість застави із заставною вартістю.

Для моніторингу кредитного ризику на рівні окремого кредиту банк має постійно відстежувати зміни у фінансовому стані позичальника з метою виявлення можливих ускладнень і застосування відповідних заходів щодо міні­мізації втрат банку від кредитної операції. Періодичність аналізу фінансового стану позичальника визначається банком самостійно з урахуванням рекомендацій Націо­нального банку (див. тему 9).

Кредитний моніторинг дає змогу забезпечити заплано­вану прибутковість кредитних операцій банку, а також належний рівень фінансової стійкості та ліквідності банку в цілому. Звідси випливають два правила, які є важливи­ми для успішної кредитної діяльності будь-якого банку:

1) кожний банк повинен мати свою систему моніторин­гу кредитних операцій;

2) кредитний контроль мають здійснювати найбільш кваліфіковані та досвідчені працівники банку.

Належним чином організований кредитний моніторинг дає можливість банку оцінити сукупний кредитний ризик на рівні кредитного портфеля і визначити потребу в наро­щуванні банківського капіталу та можливості розширен­ня кредитної діяльності. Також кредитний моніторинг дає змогу банкам своєчасно виявити проблемну заборгованість за кредитами та вжити необхідних заходів, спрямованих на мінімізацію втрат банку. Отже, першочерговим завдан­ням для банків є забезпечення належного внутрішнього контролю за дотриманням банківських інструкцій та по­ложень щодо організації кредитної діяльності.

Контрольні запитання і завдання

1. Назвіть основні етапи кредитного процесу.

2. Охарактеризуйте перший етап кредитного про­цесу.

3. Які документи подаються позичальником — юри­дичною особою для отримання кредиту в банку?

4. Які відомості містять заявка на отримання кре­диту та анкета клієнта?

5. У чому полягає сутність фінансового моніторингу кредитних операцій банку?

6. З якою метою проводиться інтерв'ю з потенційни позичальником?

7. Які відомості можна отримати в процесі інтерв'ю з потенційним позичальником?

8. Охарактеризуйте другий етап кредитного процесу.

9. На підставі якої інформації проводиться оцінка фі­нансового стану позичальника?

10. Охарактеризуйте третій етап кредитного процесу.

11. Яка основна мета структурування кредиту?

12. Які параметри визначаються у процесі структуру­вання кредиту?

13. З урахуванням яких вимог визначаються сума і строк кредиту?

14. Які фактори впливають на визначення розміру від­соткової ставки за кредитом?

15. З урахуванням яких положень визначається поря­док видачі кредиту та графік погашення заборгованості?

16. Хто входить до складу кредитного комітету банку?

17. Назвіть основні розділи кредитного договору та охарактеризуйте їх.

18. Які документи подаються до банку для оформлення договору застави?

19. Який порядок формування кредитної справи пози­чальника?

20. Охарактеризуйте четвертий етап кредитного процесу.

21. Яку роль відіграє моніторинг кредитних операцій банку?

22. Назвіть мету та основні напрями кредитного мо­ніторингу.

Тема 9

ОЦІНКА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА

9.1. Зміст і значення оцінки кредитоспроможності позичальника

З метою управління кредитними ризиками банки ма­ють проводити оцінку кредитоспроможності позичальни­ка як на стадії прийняття рішення про доцільність видачі кредиту, так і на стадії контролю за процесом погашення відсотків і заборгованості за кредитом. У зарубіжній та вітчизняній банківській практиці кредитоспроможність позичальника завжди була і залишається одним з основ­них критеріїв визначення доцільності встановлення кре­дитних відносин з клієнтом (рис.9.1).

Кредитоспроможність (платоспроможність) — це "здатність позичальника повністю та у визначений строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

Головна мета оцінки кредитоспроможності пози­чальника — оцінка кредитного ризику та виявлення дже­рел погашення позичальником відсотків і заборгованості за кредитом.

Оцінка кредитоспроможності позичальника може про­водитись за допомогою різних методів за вибором банку (рис. 9.2).

МЕТОДИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА

Метод порівнянь

Метод рейтингових оцінок

Метод групувань

Метод експертних оцінок

Метод коефіцієнтів

Рис. 9.2. Методи оцінки кредитоспроможності позичаль­ника

Вибір методу залежить від низки чинників: форми влас­ності, особливостей побудови балансу та інших форм звіт­ності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності тощо.

Наприклад, використання методу коефіцієнтів для оцін­ки кредитоспроможності позичальника зводиться до роз­рахунку кількісних показників його фінансового стану і порівняння отриманих результатів з нормативними або середніми. Для отримання більш достовірних результатів доцільно використовувати середньогалузеві значення по­казників, які б враховували особливості технологічних процесів і тривалість виробничого циклу. Переваги і не­доліки методу коефіцієнтів наведено у табл. 9.1.

Таблиця 9.1. Переваги і недоліки методу коефіцієнтів для оцінки кредитоспроможності позичальника

Переваги	Недоліки
Простота розрахунку фінан­сових коефіцієнтів	Ускладнене порівняння показників у динаміці внаслідок впливу інфляції
Порівнянність отриманих результатів	Різноспрямованість і закорельованість показників, що описують фінансовий стан позичальника
Аналітичність розрахованих коефіцієнтів, тобто здатність пояснювати причини явищ, що характеризуються показ­никами, які аналізуються	Проблеми визначення кри­теріїв оцінки кредитоспро­можності для різногалузевих підприємств
Прогностичність і динаміч­ність, тобто придатність показників для відображення зміни процесу або явища в часі	Перекручені дані фінансової звітності не завжди дають змогу виявити тенденції до погіршення фінансового стану позичальника

Метод експертних оцінок зводиться до суб'єктивної оцінки експертами ймовірності погашення позичальни­ком заборгованості за кредитом у встановлений строк.

Методи оцінки можуть використовуватися паралельно або частково доповнюючи один одного. Наприклад, у віт­чизняній практиці найбільш поширеною є рейтингова методика оцінки кредитоспроможності позичальника, орієн­тована на врахування як кількісних, так і якісних (су­б'єктивних) характеристик клієнта. Визначення рейтингової оцінки, на відміну від методу коефіцієнтів, дає можливість врахувати показники суб'єктивного характе­ру (репутацію, кредитну історію позичальника та ін.) Рей­тингові методики оцінки кредитоспроможності позичаль­ника формуються з урахуванням підходу конкретного банку до оцінки рівня кредитного ризику і можуть суттєво підрівнятися у різних банків залежно від кредитної полі­тики, стратегічних планів і загальних вимог до якості кредитного портфеля. Наприклад, клієнт, кредитоспромож­ність якого є надто низькою для одного банку, може від­повідати вимогам, встановленим іншим банком.

Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, банк фактично визначає рівень кредитного ризику, який він візьме, надавши кредит. Крім того, необхідно враховувати, що рівень ризику позичальника може трансформуватися у ризик самого банку за умови встановлення кредитних відносин. У цьому випадку розробка власної рейтингової системи оцінки кредитоспроможності позичальника дає банкам можливість встановлювати критерії та вимоги до клієнта відповідно до положень кредитної політики з ура­хуванням власних кредитних можливостей. У зарубіжній практиці для обґрунтування рішення про видачу кредиту банки проводять оцінку кредитоспроможності позичаль­ника з урахуванням кредитного рейтингу, встановленого спеціалізованими компаніями, наприклад, рейтинговими агенціями "Standard & Рооr", "Мооdу's", "Fitch, Duff аnd Рhelps". У вітчизняній банківській практиці кредитний рейтинг, встановлений рейтинговими агенціями "Standard & Рооr", "Мооdу's", "Fitch, Duff аnd Рhelps", враховуєть­ся під час оцінки кредитоспроможності позичальників-банків.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

1. забезпеченість власними коштами не менш як 50 % усіх видатків;

2. відмінна репутація керівництва (кваліфікація і здіб­ності керівника, дотримання ділової етики, договірної та платіжної дисципліни);

3. конкурентоспроможність продукції/послуг, що ви­пускається (надаються), на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію/послуги, наявність держав­них замовлень, обсяги експорту тощо;

4. економічна кон'юнктура (перспективи розвитку по­зичальника, наявність джерел фінансування капітало­вкладень тощо) та ін.

Оцінка кредитоспроможності позичальника проводить­ся у двох напрямах (рис. 9.3).

ОЦІНКА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА

Аналіз кількісних показників

Аналіз якісних характеристик

Рис. 9.3. Напрями оцінки кредитоспроможності позичаль­ника

Перелік показників оцінки кредитоспроможності пози­чальника та критерії їх оцінки визначаються кожним бан­ком самостійно і мають бути документально закріплені в окремому положенні, яке входить до стандартів кредитної політики банку.

Національним банком України в Положенні "Про поря­док формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків", затвердженому постановою від "б липня 2000 р. № 279, за­пропоновано систему кількісних показників для оцінки кредитоспроможності позичальника, врахування яких обов'язкове для банків .Встановлені у положенні вимоги є мінімально необхідними, і кожен банк може самостійно визначити додаткові критерії оцінки кредитоспроможнос­ті, що підвищують вимоги до позичальників для адекват­ної оцінки рівня кредитного ризику і належного контролю за ними.

Як правило, вибір системи показників оцінки креди­тоспроможності позичальника залежить від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузевої особ­ливості, категорії позичальника), а також від рівня спе­ціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, ощадний), фор­ми (іпотечні, споживчі, лізингові тощо) та строків кредитів (коротко-, довгострокові), кредитної стратегії та політики банку (обережна, помірна чи агресивна), рівня кваліфіка­ції працівників кредитного відділу, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку.

Банки самостійно визначають значущість кожного по­казника за бальною шкалою з огляду на його вплив на за­гальну оцінку кредитоспроможності для кожної групи по­зичальників, з урахуванням галузі, сезонності виробницт­ва, ліквідності балансу, рентабельності виробництва, кон­курентної позиції тощо. Наприклад, у випадку надання короткострокового кредиту більш значимими є показни­ки ліквідності та ділової активності позичальника, а за довгострокового кредитування — рентабельність вироб­ництва та фінансова стійкість.

Оцінку кредитоспроможності позичальника банк здій­снює кожного разу під час укладання кредитного догово­ру, а далі для:

— банків — не рідше ніж один раз на місяць;

— юридичних осіб — не рідше ніж один раз на три мі­сяці;

— фізичних осіб — не рідше ніж один раз на рік (або за результатами фінансового року).

Якщо обслуговування кредитної заборгованості супро­воджується простроченням або пролонгацією кредиту, то оцінка кредитоспроможності позичальника — фізичної особи має здійснюватися постійно (щомісяця або щоквар­талу) протягом усього періоду несвоєчасного погашення боргу, крім випадків, пов'язаних з поважними причина­ми (документально підтверджені факти відрядження, хво­роби тощо).

За операціями з урахування векселів здійснюється оцінка кредитоспроможності визначеної банком особи з числа зобов'язаних за векселем осіб. Оцінка кредитоспро­можності контрагентів за факторинговими операціями може не проводитися.

Результати оцінки кредитоспроможності позичальни­ка мають зберігатися в кредитній справі клієнта протягом назначеного законодавством строку. Особливо це стосуєть­ся великих кредитів і кредитів, наданих інсайдерам.

Під час оцінки кредитоспроможності позичальника прі­оритетне значення має його здатність до генерування ста­лих грошових потоків. У зарубіжній практиці зафіксова­но випадки, коли банки охоче кредитують компанії, які за фіксованими звітами збиткові, але здатні генерувати по­тужний грошовий потік. Прикладом може бути кредиту­вання авіаційних компаній США, які внаслідок значних амортизаційних відрахувань, зумовлених високою вартіс­тю літаків, за фінансовий результат мають збитки. Але ці компанії генерують достатні грошові потоки для погашен­ня заборгованості за кредитом, що робить їх привабливи­ми і надійними позичальниками.

У вітчизняній практиці частіше трапляється навпаки - прибуткове підприємство не може розрахуватися за кредитом, оскільки його фінансова діяльність супроводжу­ється наявністю прострочених і сумнівних до повернення боргів. Але в будь-якому разі аналіз динаміки грошових потоків позичальника дає банку цінну інформацію щодо його спроможності вчасно погасити заборгованість за кре­дитом.

Також оцінка кредитоспроможності позичальника має . приховувати і його бажання виконати зобов'язання за кре­дитом. При цьому ймовірність погашення позичальником заборгованості за кредитом прямо пропорційно залежить під його моральних принципів, репутації, порядності, чес­ності та професіоналізму.

9.2. Оцінка кредитоспроможності позичальника — юридичної особи

Методика оцінки кредитоспроможності позичальника базується на аналізі кількісних показників з урахуванням визначених банком якісних характеристик, що можуть тією чи іншою мірою вплинути на виконання позичальни­ком зобов'язань за кредитом, із визначенням рівня їх імо­вірного впливу на дотримання умов договору кредиту шляхом встановлення оптимальних значень для кожного з показників. Показники оцінки кредитоспроможності по­зичальника — юридичної особи наведені на рис. 9.4.

ОЦІНКА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА — ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Аналіз кількісних показників позичальника

Аналіз якісних характеристик

• Платоспроможності;

• фінансової стійкості;

• ділової активності;

• рентабельності;

• грошових потоків та ін.

1. Ділової репутації керівництва;

2. кваліфікації керівництва;

3. кредитної історії;

4. наявності заборгованості в інших банках;

5. періоду функціонування;

6. наявності забезпечення та ін.

Рис. 9.4. Показники оцінки кредитоспроможності позичаль­ника — юридичної особи

У процесі оцінки кредитоспроможності позичальника – юридичної особи Національний банк рекомендує врахо­вувати та оцінювати в динаміці такі кількісні показники:

— платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

—фінансову стійкість (коефіцієнти маневреності влас­ті х коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

— обсяг реалізації;

— обороти за рахунками (співвідношення надходжень па рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів у динаміці);

— склад і динаміку дебіторсько-кредиторської заборго­ваності (за останній звітний та поточний роки);

— собівартість продукції (у динаміці); — прибутки та збитки (у динаміці); — рентабельність (у динаміці).

Крім цих кількісних показників банк може використовувати і додаткові показники з метою отримання більш повного уявлення про особливості діяльності клієнта та визначення ймовірності погашення ним заборгованості за кредитом.

Слід зазначити, що серед рекомендованих Національ­ним банком кількісних показників оцінки кредитоспро­можності позичальника — юридичної особи такий показ­ник, як собівартість продукції, для банку не має са­мостійного значення, оскільки опосередковано врахо­вується при обчисленні розміру чистого прибутку і впливає на показники рентабельності. Тому під час аналізу кредитоспроможності позичальника цей показник аналізується дужо рідко.

Джерелом інформації для оцінки фінансового стану по- і питальників — юридичних осіб є фінансова і статистична инітиість, яка подається до банку разом із кредитною заявкою (див. тему 8).

Таким чином, аналіз кількісних показників кредито­спроможності (аналіз фінансового стану) позичальника — юридичної особи здійснюється за такими показниками.

1. Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

1.1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1) характе­ризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

Ав ,

КЛ1 = Зп (9.1)

де Ав — високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти і поточні фінансові інвестиції;

Зп— поточні (короткострокові) зобов'язання, що скла­даються з короткострокових кредитів і розрахунків із кре­диторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ₁ має бути не менше ніж 0,2.

1.2. Коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ₂) характери­зує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки:

Ал ,

КЛ₂ = 3п (9.2)

де Ал — ліквідні активи, що складаються з високоліквід-них активів, дебіторської заборгованості й отриманих век­селів.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ₂ має бути не менше ніж 0,5.

1.3. Коефіцієнт загальної ліквідності (КЛ₃) характе­ризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

Ао ,

КЛ₃ = Зп (9.3)

деАо — оборотні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ₃ має Оути по менше ніж 2.

2. Фінансова стійкість позичальника визначається за тпкими показниками:

2.1. Коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ) характеризує ступінь мобільності використання

власних коштів:

Вк – АН , (9.4)

КМ = Вк

дв Вк — власний капітал підприємства;

Ан— необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ має бути не менше ніж 0,5.

2.2. Коефіцієнт фінансової незалежності (К_фн ) — характеризує ступінь фінансового ризику:

Вк

К_{фн =} Зк ' (9.5)

де Зк — залучені кошти підприємства (довгострокові та поточні зобов'язання).

Оптимальне теоретичне значення показника К_фн має бути не менше ніж 0,2.

2.3. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних Коштів (К_зв):

Зк

К_{зв =} Вк ' (9.6)

Оптимальне теоретичне значення показника К_зв має бути не менше ніж 1.

2,4. Коефіцієнт забезпечення власними оборотними поштами (К во ):

Вк-Ан .

К во. = Ао (9.7)

Оптимальне теоретичне значення показника К во має бути по менше ніж 0,2.

3. Під час аналізу ділової активності підприємства розраховані значення показників аналізуються у динаміці (зменшення або збільшення).

3.1. Коефіцієнт оборотності активів (О_а):

О_а = ЧД / А (9.8)

де ЧД — чистий дохід;

А — активи.

3.2. Коефіцієнт оборотності власного капіталу (О_вк):

О_вк = ЧД / Вк (9.9)

3.3. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгова­ності (О_дз):

О_дз = ЧД / Дз (9.10)

де Дз — дебіторська заборгованість.

3.4. Коефіцієнт оборотності поточної заборгованості (О пз ):

О пз = ЧД / Зп (9.11)

4. Рентабельність позичальника визначається на під­ставі таких показників:

4.1. Рентабельність власного капіталу (Р_вк):

Р_вк = ЧП / Вк (9.12)

де ЧП — чистий прибуток.

4.2. Рентабельність продажу (Р_п):

Р_п = ЧП / Чд (9.13)

4.3. Рентабельність активів (Р_а):

Р_{а =} ЧП / А (9.14)

Наведені показники рентабельності не мають встанов-ІМНИХ нормативних значень. Як правило, критерії їх оцін-іп 11 і дприємство встановлює самостійно, залежно від влас­них вимог або з урахуванням середньогалузевого значен­ня. Позитивною тенденцією є зростання показників рен­табельності у динаміці.

5. Аналіз грошових потоків позичальника має здійс­ню і іатися з урахуванням такого показника, як співвідно­шення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (К) (у тому числі відкриті в інших банках) до суми кредиту ти нідсотків за ним з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів), а для позичальни-ісін, що отримали кредит в іноземній валюті, — з ураху-пішиям зміни валютного курсу:

(Н_{см Х} п) - (3_{м Х} п) – Зі

К = Ск (9.15)

де Н_см — середньомісячні надходження на рахунки пози­чальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів);

п — кількість місяців дії кредитної угоди;

З_м — щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо);

Зі — податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останньо­го балансу);

С_к — сума кредиту та відсотки за ним (за кредитами в інолемній валюті ця сума приймається до розрахунку з . урахуванням зміни валютного курсу).

Для позичальників, діяльність яких має сезонний ха­рактер виробництва, середньомісячна сума надходжень ви-иначається за 12 міс.

Оптимальне теоретичне значення показника К має бути не менше ніж 1,5.

Необхідним і важливим доповненням до процедури ана­лізу кількісних показників фінансового стану позичаль­ника є аналіз якісних (суб'єктивних) характеристик йо­го діяльності, а саме:

1. кредитної історії позичальника;

2. наявності заборгованості за кредитами в інших банках;

3. періоду функціонування позичальника та його рин­кової позиції;

4. залежності від циклічних і структурних змін в еко­номіці та галузі промисловості;

5. ділових якостей і репутації керівництва (рейтинг у ділових колах, дотримання ділової етики, виконання до­говірної та платіжної дисципліни та ін.);

6. наявності та якісних характеристик забезпечення за кредитом (застава, страховий поліс, гарантія, поручитель­ство (порука) та ін.);

7. іншої інформації (наявність державних замовлень і державної підтримки підприємства, ефективність управ­ління, ринкова позиція та ін.).

Аналіз кредитної історії позичальника надає інфор­мацію про характер взаємовідносин клієнта з банком; дає можливість проаналізувати досвід клієнта стосовно отри­мання кредитів у минулому та зробити висновок щодо своє­часності погашення відсотків і заборгованості за кредита­ми, якщо такі мали місце. Наявність непогашеної за­боргованості за кредитами в інших банках підвищує рівень ризику кредитної угоди з позичальником.

Дуже важливим моментом є період функціонування підприємства. Практика показує, що найбільш критич­ними вважаються перші 3—5 років активної діяльності суб'єкта господарювання. Чим триваліший період функ­ціонування позичальника, тим більша вірогідність пога­шення кредиту. Оцінка фінансового стану позичальника, діяльність якого перебуває на початковому етапі, а бух­галтерська звітність не містить необхідної повної інфор­мації, здійснюється на підставі наявного бізнес-плану роз­витку підприємства, техніко-економічного обґрунтування отримання та повернення кредиту з урахуванням повноти покриття забезпеченням відсотків і заборгованості за кре­дитом.

Залежність позичальника від циклічних і структур­них змін в економіці та галузі промисловості впливає на його можливість генерувати сталі грошові потоки, які будуть спрямовані на погашення заборгованості за креди­том і суми відсотків.

На підставі аналізу якісних показників діяльності пози­чальника визначається ступінь довіри до нього з боку банку.

Комплексна рейтингова оцінка кредитоспроможно­сті позичальника визначається шляхом присвоєння отри­маним значенням розрахованих кількісних показників та якісним характеристикам відповідної кількості балів за­лежно від встановленої банком градації. Далі бали підсу­мовуються, і відповідно до отриманого значення комплекс­ної рейтингової оцінки позичальнику присвоюється від­повідна категорія надійності (табл. 9.2).

Таблиця 9.2. Визначення класу позичальника — юридичної особи за результатами оцінки його кредитоспроможності

Клас позичаль­ника	Комплексна рейтингова оцінка, бали1	Характеристика
"А"	63—82	Фінансова діяльність дуже добра (кредити з мінімальним ризиком)
"Б"	40—62	Фінансова діяльність добра (кредити з невисоким ризиком)
"В"	26—39	Фінансова діяльність задовільна (кредити із середнім ризиком)
"Г"	18—25	Фінансова діяльність погана (кредити з високим ризиком)
"Д"	до 17	Фінансова діяльність збиткова (кредити з максимальним ризиком)

Наведена кількість балів не є нормативно встановленою. Банки самостійно визначають кількість балів, яку вони при­своюють певному компоненту, а отже, комплексна рейтингова Оцінка може відрізнятися.

Отже, на підставі результатів аналізу кредитоспромож­ності банк робить висновки про здатність позичальника погасити у повному обсязі та у встановлені строки заборго­ваність і відсотки за кредитом і приймає рішення про мож­ливість укладання з ним кредитної угоди.