8.2. Підготовка та підписання кредитної угоди

На третьому етапі за умови прийняття позитивного рі­шення про надання кредиту за результатами оцінки кре­дитоспроможності позичальника працівник кредитного відділу банку приступає до підготовки проекту кредитно­го договору. Цей етап також називають структуруванням кредиту — визначення параметрів кредиту, які б відпові­дали потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку, забезпечуючи умови своєчасного погашення креди­ту і відсотків за ним¹.

Основною метою структурування є визначення сту­пеня допустимості та виправданості кредитного ризику й розробка заходів, які знижують можливість втрат від про­ведення цієї кредитної операції.

У процесі структурування кредиту визначаються такі параметри:

— сума кредиту;

— строк кредиту;

— вид і розмір забезпечення;

— рівень відсоткової ставки за кредитом і розмір ко­місії;

— метод надання кредиту;

— графік погашення відсотків і заборгованості за кре­дитом.

При визначенні суми кредиту необхідно враховувати, що недостатні обсяги кредитування призводять до недо­одержання очікуваних прибутків (або навіть зазнавання збитків) і зменшення грошових потоків позичальника. За­вищення суми кредиту призведе до неконтрольованого з боку банку використання позичальником надлишково отриманих коштів. Кредитний ризик банку буде зведено до мінімуму, якщо сума кредиту максимально відповіда­тиме потребі у фінансуванні проекту, на реалізацію якого береться кредит.

При визначенні строку кредиту необхідно враховува­ти циклічність виробництва, його сезонність, тривалість виробничого циклу та об'єктивну потребу в коштах кож­ного етапу реалізації проекту, який кредитується. У ви­падку необґрунтованого скорочення строку кредитування у позичальника може не вистачити коштів для погашення заборгованості за кредитом у встановлений строк. Надмір­не подовження строку кредиту призведе до нецільового використання коштів позичальником після реальної окуп­ності проекту, який кредитується.

Правильне визначення виду та розміру забезпечення дає змогу мінімізувати втрати банку у випадку невчасного погашення або взагалі непогашення позичальником відсот­ків і заборгованості за кредитом. Із метою мінімізації кре­дитного ризику банк може додатково вимагати надання позичальником гарантії, поручительства, страхового полі­са, векселів фінансових підприємств. Приймаючи як забезпечення предмети застави, банк має визначити не тіль­ки її ліквідність і вартість, а й суму витрат, які здійснить у зв'язку з її утриманням і контролем за її станом. Крім того, банку необхідно враховувати суму витрат, пов'язану з реалізацією застави у разі непогашення позичальником заборгованості за кредитом. У цьому випадку банки по­винні мати на увазі, що деякі види застави можуть мати високу вартість, але незначні можливості швидкої реалі­зації, наприклад, ексклюзивне обладнання, великі спору­ди або об'єкти незавершеного будівництва.

У міжнародній банківській практиці, як правило, кре­дити надаються за умови наявності сталих і достатніх пер­винних джерел погашення кредиту, якими є грошові пото­ки позичальника. І лише у виняткових випадках кре­дити надаються з урахування можливості їх погашення за рахунок вторинних джерел, тобто застави. Тобто банк не виконує функцій, які йому невластиві та які потребують за­лучення фахівців із торгівлі рухомим і нерухомим майном. У випадках, коли відсутність забезпечення значно підви­щує ризик за кредитом, банк вимагає його надання у формі ліквідних цінних паперів, майнових прав на вкладні ра­хунки та інших фінансових інструментів, реалізація яких у випадку непогашення кредиту можлива безпосередньо співробітниками банку без залучення сторонніх фахівців.

Вітчизняні банки в сучасних умовах розвитку фінансо­вого ринку змушені працювати з різними видами забезпе­чення, зокрема із заставою у вигляді нерухомості, облад­нання, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів тощо. Відсутність забезпечення за кредитом значно підви­щує кредитний ризик банку, і тому такі кредити майже не надаються або надаються тільки фінансово стійким під­приємствам, з якими у банку встановлено тривалі парт­нерські відносини.

Значна увага при структуруванні надається визначен­ню рівня відсоткової ставки або ціни кредиту. Значний вплив на рівень відсоткової ставки мають попит і пропози­ція на кредитному ринку. В умовах підвищеного попиту на кредити та низького рівня конкуренції в банківському секторі банк може встановлювати вищу відсоткову ставку порівняно з банками-конкурентами з метою забезпечення більшого рівня прибутковості кредитної діяльності. У ви­падку загострення конкурентної боротьби банки змушені знижувати відсоткові ставки за кредитом і підтримувати їх на прийнятному для клієнтів рівні. Крім того, банки по­винні враховувати, що доходи за кредитною операцією ма­ють покривати витрати, пов'язані із залученням кредит­них ресурсів, адміністративні витрати та забезпечувати банку запланований рівень прибутковості. Також банк має враховувати рівень ризику кредитної операції: чим нижчий рівень ризику, пов'язаний з конкретним пози­чальником, тим нижчий для нього буде рівень відсотка за інших рівних умов.

Метод надання кредиту передбачає умови, відповід­но до яких кредит може видаватися разовою сумою після укладання кредитної угоди у формі оплати платіжних до­кументів, шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника або у вигляді траншів у межах відкритої кредитної лінії згідно зі встановленим графіком.

Графік погашення кредиту має враховувати можли­вості позичальника й особливості проекту, який креди­тується. Так, кредит може погашатися одночасно після закінчення строку кредитування або з розстроченням пла­тежів. В останньому випадку кредит погашається певни­ми частинами протягом усього строку кредитування від­повідно до встановленого графіка. Останній варіант є менш ризикованим для банку, оскільки дає змогу вжити необ­хідних заходів, спрямованих на мінімізацію втрат банку, у разі невчасного погашення позичальником заборгова­ності за кредитом за певний період.

Після закінчення роботи зі структурування кредиту банк приступає до переговорів із клієнтом щодо укладан­ня кредитного договору. При цьому потенційному пози­чальнику пропонуються умови майбутньої кредитної уго­ди, які можуть істотно відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. На цьому етапі до відома пози­чальника доводяться обов'язкові умови майбутньої кре­дитної угоди, без виконання яких кредит не може бути на­даний, а також умови, щодо яких можливий компроміс. Обов'язковою умовою, наприклад, може бути збільшення вартості забезпечення, заміна забезпечення або надання гарантії чи поручительства третьої особи з метою мініміза­ції кредитного ризику банку. Компроміс, як правило, можливий щодо таких параметрів кредитної угоди, як рі­вень відсоткової ставки за кредитом, розмір комісії тощо. Кінцева мета переговорів — зближення позицій банку і клієнта за всіма позиціями та досягнення компромісу.

Після визначення й узгодження всіх параметрів май­бутньої кредитної угоди складається проект кредитного договору, який передається на розгляд кредитному комі­тету (комісії).

Кредитний комітет — орган банку, що приймає рі­шення про видачу кредиту.

До складу кредитного комітету можуть входити:

— голова правління банку;

— головний бухгалтер;

— начальник кредитного відділу;

— заступник голови правління банку;

— начальник юридичного відділу;

— начальник валютного відділу;

— начальник відділу цінних паперів;

— начальник служби безпеки та ін.

До складу кредитного комітету входить близько 10 осіб, • але кількісний склад і перелік осіб, що входять до складу кредитного комітету, може змінюватися залежно від ор­ганізаційної структури банку.

Рішення про видачу кредиту приймається колегіально за результатами розгляду й обговорення матеріалів кре­дитної справи позичальника. У випадку позитивного рішення кредитного комітету кредитна угода підписується представником керівництва банківської установи і пози­чальником.

Стандартна форма кредитного договору складається з кількох обов'язкових розділів (дод. 6):

Розділ І — Предмет договору — містить відомості про мету кредиту, суму та строки кредиту, а також вид забез­печення за кредитом (застава, поручительство, гарантія тощо).

У розділі II визначені умови кредитного договору, а саме:

1. дата видачі та погашення кредиту;

2. рівень відсоткової ставки та комісійної винагороди за кредитом;

3. порядок погашення відсотків за кредитом та ін.

У розділі III зазначені права та обов'язки сторін. Так, кредитор зобов'язаний відкрити позичальнику позичко­вий рахунок і рахунок для сплати відсотків. Крім того, кредитор має право:

1. проводити перевірку первинних документів, що під­тверджують цільове використання кредиту;

2. проводити перевірку фінансового стану позичальни­ка на підставі даних бухгалтерської звітності;

3. проводити перевірку наявності заставленого майна й умов його зберігання (у разі погіршення фінансового стану позичальника і (або) зменшення вартості застави вимага­ти заміни чи надання додаткового забезпечення виконан­ня зобов'язань за кредитом);

4. змінювати відсоткову ставку за кредитом у випадку зміни вартості ресурсів на кредитному ринку або зміни об­лікової ставки Національним банком України;

5. дозволити за клопотанням позичальника пролонга­цію виданого кредиту за наявності вільних кредитних ре­сурсів зі встановленням підвищеної відсоткової ставки (за умови пролонгації кредиту ставка за кредитом збільшуєть­ся, як правило, на 2—5 пунктів);

6. звернути стягнення на предмет забезпечення за кре­дитом у разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитом та ін.

Позичальник зобов'язаний:

• використати кредит за цільовим призначенням;

• забезпечити своєчасне погашення заборгованості за кредитом і сплату відсотків;

• надати кредитору всі необхідні документи для пере­вірки цільового використання кредиту та інші документи, необхідні для оцінки фінансового стану позичальника (бухгалтерську звітність) і перевірки стану забезпечення за кредитом. Також позичальник має право:

• звернутися до банку з клопотанням про перенесення строків погашенні кредиту у випадку тимчасових фінан­сових ускладнень;

• достроково погасити заборгованість за кредитом, сплатити суму відсотків за фактичний час і комісійну ви­нагороду;

• звернутися до банку з клопотанням про зміну рівня відсотка за кредитом залежно від зміни вартості кредит­них ресурсів на кредитному ринку та ін.

У розділі IV — Відповідальність сторін — передбачена відповідальність сторін за невиконання або неналежне ви­конання умов кредитного договору, зокрема:

— у разі прострочення позичальником строку повер­нення кредиту та (або) сплати відсотків і комісійної вина­городи він зобов'язаний сплатити банку пеню (як правило, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла у період невиконання зобов'язань, від розміру несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення виконання зобов'язань за кредитом);

— у разі порушення позичальником умов цільового використання кредиту він зобов'язаний сплатити банку штраф у встановленому кредитним договором розмірі від суми коштів, використаних не за цільовим призначенням. Банк також може вимагати сплату штрафу за кожний ви­падок такого порушення.

У розділі V — Звільнення від відповідальності — визна­чаються особливі умови (форс-мажорні обставини), які не залежать від кредитора або позичальника і можуть приз­вести до часткового або повного невиконання сторонами своїх зобов'язань.

У розділі VI — Строк дії договору — зазначено строк та умови припинення дії кредитного договору.

У розділі VII — Інші умови — зазначені порядок вне­сення змін і доповнень до договору, порядок вирішення суперечностей тощо.

У розділі VIII — Реквізити та підписи сторін — зазна­чаються реквізити сторін, які закріплюються підписами уповноважених осіб і печатками.

Структура та умови кредитного договору визначаються банками самостійно і можуть відрізнятися. Крім того, бан­ки самостійно визначають розмір пені та штрафів, які сплачує позичальник за невиконання умов договору.

Якщо кредит видається під заставу майна, товарів в обороті тощо, то одночасно з укладанням кредитного дого­вору має бути підписаний і договір застави. Крім того, якщо заставою є нерухомість або транспортні засоби, то згідно із Законом України "Про заставу" договір застави має бути завірений нотаріально. Відповідно до цього Зако­ну при укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї зі сторін можуть бути проведені аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансово­го стану відповідної сторони договору застави й оцінка предмета застави.

З метою недопущення помилок і зниження докумен­тарного ризику документи про видачу кредиту (кредитний договір, договір застави та ін.) мають перевірятися юри­дичною службою та представниками підрозділів контро­лю. Після цього всі документи формуються в кредитну справу, яка зберігається в сейфі кредитного відділу.

Документи кредитної справи групуються так:

1. документи щодо оформлення кредиту (кредитний договір, договір застави, боргові зобов'язання позичаль­ника, гарантійні листи та ін.);

2. фінансові звіти та комерційна документація пози­чальника (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки і збитки, бізнес-плани, копії контрактів та ін.);

3. інші документи (довідки, отримані від інших банків; запити, листи, результати аудиторських перевірок та ін.).