5. Комерційні документи:

5.1) бізнес-план, який має містити відомості про цілі проекту, а також:

— детальний опис товарів або послуг, які планується впровадити за допомогою кредиту;

— галузевий і ринковий пргнози (опис ринків, інших компаній, що пропонують аналогічні товари і послуги, державне регулювання у відповідній галузі, переваги і слабкі сторони конкурентів тощо);

— план маркетингу (потреби споживачів, реклама, засоби просування товарів і послуг на ринку тощо);

— план виробництва (потреба у виробничих потужностях і робочій силі, наявність устаткування, структура виробничого процесу, обсяги продукції тощо);

— план менеджменту (організаційна структура, керівні органи, штат консультантів тощо);

— фінансовий план (пргноз інвестиційного й операційного бюджетів, пргноз руху грошових коштів, планові показники на наступні періоди тощо);

5.2) техніко-економічний розрахунок окупності кредитного проекту;

5.3) копії договорів, що підтверджують угоди, на реалізацію яких планується отримати кредит, та ін.

6. Документи про забезпечення кредиту:

6.1) копії документів про вартісну оцінку предмета за­стави (висновок/акт незалежного експерта про експертну оцінку вартості предмета застави тощо);

6.2) копії документів, що підтверджують право влас­ності заставодавця на запропоноване в заставу майно;

6.3) договори гарантії, поручительства та інші докумен­ти на запит банку.

7. Картку зі зразками підписів осіб, що мають право розпоряджатися рахунком і підписувати розрахункові до­кументи, і відбитком печатки, завірену нотаріально або вищестоящою організацією в установленому порядку.

8. Відомості про раніше отримані кредити і наяв­ність (відсутність) заборгованості за ними та інші доку­менти на запитання банку.

У випадку, якщо предметом застави є нерухомість, до банку подаються:

— документ, що підтверджує право власності (доку­мент купівлі-продажу, свідоцтво про приватизацію тощо);

— висновок експерта про оцінку предмета застави;

— технічний паспорт;

— довідка-характеристика міського бюро технічної ін­вентаризації;

— довідка про відсутність заборони на цей предмет застави. Якщо предметом застави є транспортні засоби, то до банку подаються:

— документ, що підтверджує право власності;

— довідка ДАІ про те, що предмет застави не перебуває у розшуку;

— висновок експерта про оцінку предмета застави;

— договір про збереження предмета застави.

Якщо предметом застави є товари в обороті, то до бан­ку подаються:

— документ, що підтверджує право власності (договір купівлі-продажу, рахунки-фактури);

— довідка про наявність товару в обороті на складі по­зичальника з підписом керівника (довідка перевіряється економістом кредитного відділу, а саме наявність та кіль­кість цього товару на складі, якість збереження цих то­карів тощо);

— договір про збереження.

Оскільки кредитні операції підлягають фінансовому моніторингу відповідно до Закону України "Про запобі­гання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом"¹ і постанови Національного банку України "Про здійснення банками фінансового мо­ніторингу" від 14 травня 2003 р. № 189², банк перш ніж розпочати роботу з клієнтом зобов'язаний його ідентифі­кувати.

Порядок проведення фінансового моніторингу має бути закріплений у правилах внутрішнього фінансового моні­торингу і програмах здійснення фінансового моніторингу банку, основним принципом розробки та реалізації яких є забезпечення участі працівників банку (у межах їх компе­тенції) у виявленні фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержа­них злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму.

Для належної реалізації функцій суб'єкта первинного фінансового моніторингу в цілому та кредитних операцій зокрема банк має створити Програму ідентифікації та ви-нчення клієнтів банку, яка має містити:

— порядок здійснення початкової ідентифікації клієн­та під час установлення відносин з ним;

— заходи щодо уточнення інформації про клієнта та порядок їх проведення;

— порядок забезпечення документального фіксування інформації про клієнта;

— порядок і критерії класифікації клієнтів відповід­но до оцінки ризику здійснення ними операцій, що мо­жуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням теро­ризму;

— порядок проведення заходів щодо перевірки інформації про клієнта або особу, яка діє від його імені, у разі виникнення сумнівів стосовно її достовірності, з ураху­ванням ризику проведення таким клієнтом операцій з ле­галізації доходів, одержаних злочинним шляхом;

— заходи щодо додаткового вивчення клієнта і порядок їх проведення.

Під час реалізації Програми ідентифікації та вивчен­ня своїх клієнтів банк стосовно кожного клієнта має скласти відповідну анкету, яка є внутрішнім документом банку та містить інформацію про:

— мету і причини встановлення клієнтом відносин з банком;

—операції, які клієнт планує проводити за допомогою банку;

—оцінку розміру і джерела наявних та очікуваних над­ходжень;

— репутацію клієнта;

— інші відомості про клієнта (на вимогу банку). Інформація, що міститься в анкеті, уточнюється в про­цесі вивчення клієнта в порядку, встановленому банком.

Після отримання пакета документів та ідентифікації клієнта працівник кредитного відділу банку має визначи­ти відповідність проекту, на реалізацію якого планується отримати кредит, принципам кредитної політики, про­аналізувати строк його окупності та рівень прибутковості з метою забезпечення своєчасного погашення заборгова­ності за кредитом і суми відсотків.

Після цього проводиться інтерв'ю з потенційним пози­чальником, у процесі якого працівник кредитного відділу має можливість уточнити окремі деталі кредитної заявки, оцінити професійну підготовленість керівництва, ступінь реалістичності оцінки перспектив розвитку підприємства за умов реалізації проекту, на який береться кредит, і та­ким чином скласти своєрідний психологічний портрет по­зичальника. Питання, за якими проводиться інтерв'ю, можна поділити на такі групи¹:

1. Загальні відомості про позичальника:

— форма власності та організаційна структура підпри­ємства;

— період із моменту реєстрації;

— галузь, у якій працює підприємство;

— власники підприємства та їх частка у статутному ка­піталі банку;

— рівень досвіду та кваліфікації менеджерів;

— рівень дохідності господарської діяльності;

— основні постачальники та споживачі продукції під­приємства.

2. Питання щодо самого кредиту:

— сума кредиту;

— цільове призначення кредиту;

— прогноз потреб у фінансових ресурсах;

— строк служби активів, що фінансуються за рахунок позики.

3. Питання, пов'язані з погашенням кредиту:

— розмір і сталість вхідних грошових потоків підпри­ємства;

— джерела надходження коштів для погашення кредиту.

4. Питання про забезпечення кредиту:

— вид забезпечення за кредитом, яке планує надати підприємство;

— місце зберігання забезпечення та розмір витрат на його зберігання;

— наявність майнових прав на предмет застави у пози­чальника;

— вартість забезпечення, ким і коли була зроблена його оцінка;

— наявність гарантів або поручителів за кредитом та їх фінансовий стан.

5. Питання щодо зв'язків клієнта з іншими банками:

— в яких банках обслуговується або обслуговувався клієнт;

— кредитна історія клієнта;

— наявність непогашених позик та їх характер.

Під час вивчення кредитної заявки банк може здійсню­вати перевірку позичальника на місці. Відвідуючи клієн­та, можна з'ясувати деякі питання, що не обговорювалися під час інтерв'ю, оцінити рівень компетенції працівників, які очолюють функціональні служби, та адміністратив­ний апарат, скласти уявлення про стан майна клієнта, оці­нити якість і конкурентоспроможність продукції та по­слуг підприємства, залежність від джерел сировини та ін.

На першому етапі працівник кредитного відділу банку має прийняти рішення про продовження роботи з клієн­том або відмовити йому у видачі кредиту. У випадку від­мови у видачі кредиту причина відмови має бути доведена до відома клієнта: це може бути невідповідність кредитної заявки принципам і положення кредитної політики бан­ку, недостатність забезпечення та відсутність гаранта або поручителя, непривабливість проекту з погляду прибут­ковості та ін.

У випадку позитивного рішення про продовження спів­праці з клієнтом пакет документів з відповідним формуля­ром передається до підрозділу кредитного аналізу для оцінки кредитоспроможності позичальника.

На другому етапі процесу кредитування банк глибоко і детально вивчає фінансовий стан позичальника, оцінює його можливість і здатність повернути кредит і сплатити відсотки у повному обсязі в обумовлені договором строки.

Для оцінки кредитоспроможності позичальника банк, крім відомостей, отриманих безпосередньо від позичаль­ника (відомості, що містяться у кредитній заявці та пакеті необхідних документів, що додається до неї), використо­вує інші відомості з різних джерел. Джерела інформації для оцінки кредитоспроможності позичальника подано на рис 8.2.

ДЖЕРЕЛА ДЛЯ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА
Інформація, отримана від клієнта	Внутрішньо-банківська інформація		Інша інформація
Кредитна заявка. Анкета позичаль­ника. Бізнес-план. Фінансова звітність. Комерційні документи. Статут. Копії договорів - та ін.	Відомості з картотеки кредитної інформації банку		Довідки: — від інших банків; — від департаменту банківського нагляду; — із засобів масової інформації; — від партнерів позичальника; — статистичних агентств та ін.

Рис. 8.2. Види інформації для оцінки кредитоспроможності позичальника

Інформація, отримана від клієнта, містить відомості про його форму власності, вид діяльності, фінансовий етан, ділові контакти, керівний склад, організаційну струк­туру, а також відомості про проект, на реалізацію якого планується отримати кредит, про забезпечення за креди­том тощо.

Внутрішньобанківська інформація містить відомості про попередні контакти банку з клієнтом у сфері кредит­них та інших відносин (наприклад, чи надавав банк клієн­ту кредити в минулому, як клієнт виконував свої зобо­в'язання за кредитом, який залишок коштів на поточному та вкладному рахунках клієнта та ін.).

До зовнішньої інформації належать відомості про за­гальний стан виробництва у галузі та перспективи її роз­витку, про конкурентоспроможність клієнта та його част­ку на ринку, відгуки ділових партнерів позичальника, рейтинги, дані про участь у виставках, оголошення, досвід щодо отримання кредитів в інших банках та ін. Інформа­ція, отримана із зовнішніх джерел, є найбільш важливою, оскільки дає змогу з'ясувати відомості про клієнта, які можуть ним приховуватися з тих або інших причин, та врахувати фактори, які можуть позначитися на стані об­слуговування позичальником заборгованості за кредитом у майбутньому (наприклад, зниження темпів розвитку га­лузі, вихід на ринок нових конкурентоспроможних під­приємств та ін.). У процесі вивчення документів праців­ник кредитного відділу банку активно співпрацює з юри­дичною службою та службою безпеки з метою перевірки отриманої інформації про клієнта.

Після аналізу достовірності та повноти отриманої ін­формації проводиться всебічний та ґрунтовний аналіз кре­дитоспроможності позичальника з метою визначення рів­ня ризику, який візьме банк у випадку видачі кредиту цьому клієнту. Методику оцінки кредитоспроможності по­зичальника детально розглянуто у темі 9.

За результатами оцінки кредитоспроможності пози­чальник може бути віднесений до одного з п'яти класів, позначених літерами "А", "Б", "В", "Г" і "Д" (див. тему 9). Фінансовий стан позичальників, віднесених до класів "А" та "Б" — добрий, класу "В" — задовільний, класів "Г" і "Д" — збитковий. Чим гірший фінансовий стан позичаль­ника, тим вищий рівень ризику бере на себе банк, надаючи кредит.

Після отримання результатів оцінки кредитоспромож­ності позичальника у випадку відповідності рівня ризику кредитної операції принципам кредитної політики пра­цівник кредитного відділу банку приймає рішення про ви­дачу кредиту та підписання кредитної угоди. У випадку невідповідності рівня ризику кредитної операції принци­пам кредитної політики клієнтові відмовляють у видачі кредиту і повертають кредитну заявку та пакет докумен­тів, що до неї додається.