Тема 5 менеджмент кредитного ризику

5.1. Засади управління кредитним ризиком банку

Кредитним ризиком, як і будь-яким іншим видом бан­ківських ризиків, можна управляти, тобто використову­вати методи, що дають змогу певним чином спрогнозувати настання ризикової події та вжити заходів, спрямованих на мінімізацію збитків банку.

Ефективність управління значною мірою залежить від обраної стратегії управління кредитними ризиками.

Стратегія кредитного ризику — це комплекс заходів, прийомів і методів щодо управління кредитним ризиком у невизначених умовах, що ґрунтується на прогнозуванні ризику і ймовірності його настання з метою мінімізації збитків банку від кредитних операцій.

У процесі управління кредитним ризиком банк визна­чає прийнятний (допустимий) для нього рівень ризику з погляду можливості отримання бажаних прибутків.

Управління кредитними ризиками базується на таких принципах:

— не можна ризикувати більше, ніж дозволяє власний капітал;

— не можна ризикувати великим заради малого;

— необхідно враховувати можливі наслідки прояву ри­зику.

Основою для управління кредитними ризиками є про­думана кредитна політика банку (див. тему 1).

Відповідно до кредитної політики банку формується система управління кредитним ризиком, складовими еле­ментами якої є:

1. інформаційне забезпечення кредитної діяльності;

2. встановлення лімітів і нормативів для кредитного портфеля банку;

3. авторизація кредиту — розподіл повноважень при прийнятті рішень про видачу кредиту;

4. оцінка рівня кредитного ризику за кожною кредит­ною операцією;

5. визначення відсоткової ставки з урахуванням кре­дитного ризику;

6. кредитний моніторинг;

7. визначення сигналів, що свідчать про виникнення проблемної заборгованості за кредитом;

8. розробка заходів для мінімізації збитків у випадку настання кредитного ризику;

9. виявлення проблемних кредитів і ліквідація про­строченої заборгованості.

Процес управління кредитними ризиками можна умов­но поділити на декілька етапів, кожен з яких відрізняєть­ся цілями, завданнями та методами реалізації (рис. 5.1).

Процес управління кредитними ризиками передбачає розв'язанню таких питань:

— чи відповідає наявний рівень кредитного ризику кредитній політиці банку;

— чи варто брати на себе цей рівень ризику за певного рівня дохідності кредитної операції;

— які методи оптимізації кредитного ризику доцільно застосувати в цьому випадку.

У процесі управління кредитним ризиком керівництво банку приймає рішення щодо:

— уникнення ризику — свідоме рішення не наражати­ся на ризик, тобто відмовити у видачі кредиту;

— взяття ризику — покриття збитків за рахунок влас­них резервів;

— перенесення ризику на інших суб'єктів за допомогою страхування ризику, отримання гарантій або поручи­тельств.

З метою мінімізації збитків від кредитної діяльності банки здійснюють управління кредитним ризиком від­повідно до причин їх виникнення на двох рівнях:

1. на рівні кожного окремого кредиту;

2. на рівні кредитного портфеля в цілому.

Рис. 5.1. Етапи процесу управління кредитними ризиками

5.2. Методи управління ризиком на рівні окремого кредиту

Основною метою управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту є впровадження заходів, спрямо­ваних на мінімізацію втрат банку за окремою кредитною операцією у разі настання кредитного ризику.

Класифікацію методів управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту наведено на рис. 5.2.

МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ НА РІВНІ ОКРЕМОГО КРЕДИТУ
		Аналіз привабливості проекту, що кредитується
		Оцінка кредитоспроможності позичальника
		Структурування кредиту
		Оформлення кредитного договору
		Кредитний моніторинг

Рис. 5.2. Класифікація методів управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту

Аналіз привабливості проекту, який кредитуєть­ся, полягає у визначенні його реалістичності з ділового та економічного поглядів, у встановленні ступеня відповід­ності суми та строків кредиту меті цього проекту, а також оцінці достатності запропонованого забезпечення за кре­дитом. Це пов'язано з тим, що один клієнт може отримати кредити, які відрізняються за обсягами, строками, форма­ми забезпечення, методами надання та погашення, а отже, супроводжуються різними за величиною кредитними ри­зиками.

У процесі оцінки кредитоспроможності позичальни­ка визначається рівень ризику кредитної операції. Вітчиз­няні банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальників, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомен­дації Національного банку щодо оцінки кредитоспромож­ності та фінансової стабільності позичальника.

У світовій банківській практиці кредитоспроможність клієнта завжди була і залишається одним з основних кри­теріїв визначення доцільності встановлення кредитних від­носин. Кредитоспроможність розглядається не лише як можливість повернення основної суми кредиту і відсотків за ним, а й як бажання клієнта виконати свої зобов'язання. Тому здатність до повернення кредиту пов'язується з мо­ральними якостями клієнта, його репутацією, майстер­ністю і сферою діяльності, фінансовим станом, можливіс­тю генерувати грошові потоки у процесі виробництва та

обігу.

Наприклад, у практиці американських банків викорис­товується правило "5С", відповідно до якого оцінка креди­тоспроможності позичальників проводиться за такими ба­зовими критеріями:

1. Character — характер;

2. Сарасіtу — фінансові можливості;

3. Саріtаl — капітал;

4. Соllаtеrаl — забезпечення;

5. Сопditions — загальні економічні умови. "Характер" позичальника визначається його діловою

репутацією, ступенем відповідальності, спроможністю та бажанням погашати свої борги, аналізується досвідом по­зичальника щодо отримання та погашення кредитів у ми­нулому. Характер позичальника найбільш повно розкри­вається під час попереднього інтерв'ю.

"Фінансові можливості" позичальника визначаються за допомогою аналізу його фінансового стану та прогнозу щодо тенденцій зміни основних фінансових показників. Тут також має бути визначено джерело погашення креди­ту, яким можуть бути:

1. поточні грошові надходження (сash in flow);

2. продаж активів позичальника;

3. інші джерела фінансування, в тому числі й нові кре­дити та кошти, залучені в результаті розміщення обліга­цій.

Оскільки основним джерелом погашення кредиту, як правило, є поточні грошові надходження, основна увага приділяється аналізу спроможності позичальника генеру­вати сталі грошові потоки.

"Капітал" позичальника передбачає аналіз його роз­міру, структури, співвідношення з іншими статтями ак­тивів і пасивів. Тут також береться до уваги частка власно­го капіталу позичальника у фінансуванні проекту, на реалізацію якого отримано кредит.

"Забезпечення" кредиту передбачає визначення конкретної форми забезпечення за кредитом (застава, гарантія тощо), визначення його достатності та якості. Якщо забез­печенням за кредитом є застава, мають бути визначені її ринкова та ліквідаційна вартості, а також ступінь ліквід­ності.

"Загальні економічні умови" передбачають визначен­ня умов, що характеризують ринкову ситуацію та вплива­ють на становище як банку, так і позичальника: стан еко­номічної кон'юнктури, наявність конкуренції, фіскальна

політика, політична ситуація в країні, політика Централь­ного банку тощо.

Банки європейських країн використовують різні сис­теми оцінки кредитоспроможності позичальників. Най­більш відомими серед них є системи РARTS, САМРАRІ, назви яких також утворені як абревіатури від заголовних букв базових критеріїв кредитування.

Так, система РАRТS передбачає оцінку таких компо­нентів:

Рurроsе — цілі кредитування;

Атоиnt — розмір кредиту;

Rераuтепt — механізм погашення кредиту;

Теrтs — строк, на який надається кредит;

Sесиritу — забезпечення кредиту;

Система САМРАRІ — це:

Сhаrасtеr — репутація, особисті якості клієнта;

Аbilitу — можливості повернути кредит;

Маrgіп — маржа, прибутковість;

Риrрosе — цільове призначення кредиту;

Атоипt — розмір кредиту;

Rераутепt — умови погашення кредиту;

Іпsиrапсе — забезпечення, страхування ризику непо­вернення кредиту.

Структурування кредиту полягає у визначенні та­ких параметрів кредиту, як сума, строк, вид і вартість за­безпечення, розмір відсоткової ставки, порядок видачі кре­диту та графік погашення заборгованості позичальником.

Параметри кредиту мають ураховувати результати оцін­ки фінансового стану позичальника й оцінку ризиковості проекту, на реалізацію якого планується отримати кре­дит.

У процесі оформлення кредитного договору визнача­ються умови, які б задовольняли потреби як позичальника, так і банку. На цьому етапі кредитний договір, договір застави та інші документи (договір гарантії або поручи­тельства, підтвердження прав власності тощо) повинні ре­тельно перевірятися юридичними службами та представ­никами контролюючих підрозділів з метою недопущення помилок і зниження документарного ризику.

Неточності, неконкретний опис дій, непередбачення певних обставин, нечітке формулювання обов'язків і від­повідальності — все це може призвести до підвищення рів­ня кредитного ризику або виникнення проблемних кре­дитів. Тому кредитна угода має враховувати всі обставини, які дадуть змогу мінімізувати збитки банку і захистити ін­тереси банку, його вкладників та акціонерів.

Реалізація кредитного моніторингу (контроль за на­даним кредитом і станом застави) дає банку можливість вчасно виявити проблеми щодо погашення заборгованості та відсотків за кредитом з боку позичальника, а також пе­ревірити відповідність дій працівників кредитного відділу основним вимогам кредитної політики.

Основна мета кредитного моніторингу полягає в тому, щоб не допустити підвищення кредитного ризику понад установлений рівень. На підставі кредитного моніторингу банк може оцінити сукупний ризик кредитного портфеля та визначити майбутню потребу в нарощуванні банківсь­кого капіталу.

Особливістю перелічених методів є необхідність їх по­слідовного застосування, оскільки одночасно вони станов­лять етапи кредитного процесу. Якщо на кожному етапі перед кредитним інспектором поставити завдання оціни­ти рівень кредитного ризику та вжити заходи для його мінімізації, то кожен з етапів кредитного процесу може розглядатись як метод управління ризиком на рівні окре­мого кредиту. Більш повно характеристику кожного з ета­пів кредитного процесу розглянуто в темі 8.