2.6. Інші форми кредиту

Лізинговий кредит — це кредит, який надається бан­ком (лізингодавцем) лізингоодержувачу у вигляді переда­чі останньому майна, що належить лізингодавцю або при­дбане ним за заявкою лізингоодержувача на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Лізинг є формою майнового кредиту і має особливі ри­си, що суттєво відрізняють його від інших форм бізнесу. Серед них:

• наявність посередника між лізингоодержувачем та виробником, який бере на себе обов'язки власника майна;

• вид майна, що надається у лізинг, визначається лі­зингоодержувачем за погодження з лізингодавцем та пе­реважно представлений основними фондами виробничого призначення;

• строк лізингу співвідноситься з періодом амортиза­ції майна, наданого у лізинг;

• періодичність виплат лізингових платежів установ­люється договором і узгоджується між лізингодавцем та лізингоодержувачем;

• можливість викупу лізингоодержувачем майна, що надається у лізинг, за залишковою вартістю;

• широке коло учасників (суб'єктів лізингу);

— забезпеченість лізингової угоди майном — предме­том лізингу'¹. і Суб'єктами лізингу можуть бути:

— лізингодавець — юридична особа, яка передає право володіння, та користування предметом лізингу лізинго­ одержувачу (наприклад банк);

— лізингоодержувач — фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

—продавець (постачальник, безпосередній виробник) майна — фізична або юридична особа, в якої лізингодавець купує майно, яке в подальшому буде передано як предмет лізингу лізингоодержувачу;

— інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами ба­гатостороннього договору лізингу.

Предметом лізингу є необоротні активи (основні фон­ди), що є власністю лізингодавця або придбані ним у влас­ність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна. Відповідно до Закону України "Про фінансовий лізинг" не можуть бути предме­том лізингу земельні ділянки і інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

Залежно від умов лізингової операції щодо передаван­ня всіх ризиків і вигод, пов'язаних з правом власності на актив, виокремлюють:

1. фінансовий лізинг;

2. оперативний лізинг.

Фінансовий лізинг — це господарська операція фізич­ної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до до­говору фінансового лізингу (оренди) передання лізинго­одержувачу активів, придбаних або виготовлених лізин-годавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння предметом лізингу.

За фінансового лізингу право власності на предмет лі­зинг може з часом передаватися або не передаватися.

Для визначення банківської операції як фінансовий лі­зинг використовуються такі критерії:

— право власності на актив (предмет лізингу) перехо­дить до лізингоодержувача наприкінці строку лізингу;

— сума лізингових платежів протягом строку лізингу має дорівнювати первісній вартості предмета лізингу або перевищувати її;

— лізингоодержувач має право на купівлю активу, отриманого на умовах лізингу, за ціною, яка значно нижча від справедливої вартості цього предмета на дату реалі­зації цього права;

— на дату укладання договору лізингу є обґрунтована впевненість у тому, що право на придбання предмета лі­зингу буде реалізоване після закінчення обумовленого до­ говором строку;

— строк лізингу становить більшу частину строку ко­рисного використання активу навіть за умови, що право власності не передаватиметься;

— активи, передані в лізинг, повинні мати спеціалізо­ваний характер, тобто лише лізингоодержувач може ко­ристуватися ними без суттєвих модифікацій.

Фінансовий лізинг передбачає виплату протягом вста­новленого періоду сум, достатніх для повної амортизації капітальних вкладень лізингодавця і здатних забезпечи­ти йому певний прибуток. Фактично фінансовий лізинг — це форма довгострокового кредиту на купівлю певних основних фондів.

Динаміку кредитів, наданих банками України у формі фінансового лізингу протягом 1999—2006 рр., подано на рис. 2.15.

Наведені дані свідчать про зростання обсягів кредитів, наданими у формі фінансового лізингу у національній ва­люті протягом 2005 р. порівняно з 2004 р. у 2,1 раза, порів­няно з 2003 р. — у 2,9, порівняно з 2002 р. — у 3,5 раза.

Оперативний лізинг — це господарська операція фі­зичної або юридичної особи, яка не передбачає передаван­ня всіх ризиків і вигод, пов'язаних з правом власності на предмет лізингу.

Оперативний лізинг, у свою чергу, поділяється на рей­тинг і хайринг.

Рейтинг — короткострокова оренда від одного дня до одного року без права наступного придбання орендарем майна.

Хайринг — середньострокова оренда, яка передбачає здавання в найом майна, обладнання і машин на строк від одного до трьох років.

Рис. 2.15. Динаміка кредитів, наданих банками України у формі фінансового лізингу у національній валюті за 1999— 2006 рр.* (за даними "Бюлетеня НБУ" розраховано на 1 січня відповідно)

Дані за 2003—2006 рр. включають нараховані відсотки.

Операції з рейтингу і хайрингу передбачають багатора­зову передачу машин і обладнання від одного орендаря до іншого. їх предметом є стандартне обладнання, яке від­повідає вимогам численних орендарів.

За оперативним лізингом (орендою) активи відобра­жаються на балансі лізингодавця, а за фінансовим — на балансі лізингоодержувача.

Крім оперативного та фінансово лізингу виокремлюють також такі форми лізингу:

— зворотний лізинг — це договір лізингу, який перед­бачає придбання лізингодавцем майна у виробника (поста­чальника) і передачу цього майна йому у лізинг;

— пайовий лізинг — це здійснення лізингу шляхом за­лучення до угоди кількох кредиторів — лізингодавців, які беруть участь у лізинговій операції, інвестуючи свої кош­ти;

— міжнародний лізинг — це лізинг, що здійснюється суб'єктами господарювання, які перебувають під юрис­дикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони;

— сублізинг — це вид піднайму майна, відповідно до якого лізингоодержувач за договором лізингу передає тре­тім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на певний строк активи, отримані раніше від лізингодавця за договором лізингу.

— оренда землі — лізингова операція, яка передбачає надання орендодавцем землі у користування іншій юри­дичній або фізичній особі на визначений строк, за цільо­вим призначенням і за орендну плату;

— оренда жилих приміщень — лізингова операція, яка передбачає* надання жилого будинку або квартири її влас­ником у користування іншій фізичній чи юридичній особі на визначений строк або безстроково, для цільового вико­ристання та за орендну плату.

Останні три види лізингу банками не здійснюються.

За лізинговою операцією лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, які можуть включати:

- суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

- компенсацію відсотків за кредитом;

- інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'я­зані з виконанням договору лізингу.

Залежно від способу виплати лізингові платежі можна поділити на рівномірні платежі, платежі, що зростають, та платежі, що зменшуються.

В Україні більш поширеним варіантом сплати лізинго­вих платежів є рівномірна виплата з першим внеском, який за розміром часто збігається зі ставкою лізингового відсотка¹.

Розрахунок лізингових платежів (ЛП) здійснюється за такою формулою:

r / p

ЛП = Л х p n (2.10)

1 – 1 / (1 + r / p )

де Л — вартість лізингової угоди, грн;

r — ставка лізингового відсотка, %;

р — періодичність лізингових платежів, рази;

п — строк угоди, роки.

Визначення лізингового платежу, скоригованого на за­лишкову вартість предмета лізингу (ЛПзв), здійснюється на підставі такої формули:

1 (2.11)

ЛП зв =

1

1 + ЗВ х — pn

( 1 + r / p)

де ЗВ — залишкова вартість об'єкта лізингу.

З метою моніторингу лізингових операцій банк розроб­ляє графік лізингових платежів, відповідно до якого лізингоодержувач має здійснювати погашення заборгова­ності за лізингом.

Приклад

Розрахувати суму лізингових платежів і дохід банку від лізингової операції, якщо вартість обладнання, що на­дається в лізинг, становить 800 тис. грн, строк лізингової угоди — 2 роки, лізинговий платіж — 22 % річних. Лізин­гові платежі нараховуються рівними строковими виплата­ми двічі на рік.

Розрахунок лізингових платежів наведено у табл. 2.10.

Таблиця 2.10. Розрахунок лізингових платежів

Період	Залишко­ва вартість обладнан­ня, грн	Мінімаль­ний лізинго­вий платіж (ануїтет), грн	Фінансовий дохід у вигляді відсотка, грн	Відшкоду­вання вартості обладнання, грн
1	800 000,0	257 230,8	88 000,0	169 230,8
2	630 769,2	257 230,8	69 384,6	187 846,2
3	442 923,1	257 230,8	48 721,5	208 509,2
4	234 413,8	257 230,8	25 785,5	231445,2
Всього	2 968,6	1 028 923,1	231891,7	797 031,4

Таким чином, сума лізингових платежів становить 1 028 923,1 тис. грн, дохід банку від лізингової операції – 231 891,7 тис. грн.

Банк-лізингодавець від лізингових операцій отримує .такі переваги: розширення спектра банківських операцій і відповідно збільшення суми доходів від банківської ді­яльності; зниження ризику втрат від неплатоспромож­ності клієнта; отримання більших доходів порівняно з довгостроковим кредитуванням, у зв'язку з тим, що роз­мір орендної плати за надання майна на умовах лізингу може бути вищим, ніж відсоткова ставка за довгостроко-ийми кредитами, які видаються на той самий строк.

Переваги лізингу для лізингоодержувача порівняно зі звичайними формами кредитування такі: зберігається ліквідність балансу — лізинг забезпечує повну вартість угоди і сприяє значному прискоренню окупності капіталовкла­день; поступова оплата предмета лізингу; сплата лізинго­вих платежів може здійснюватися за рахунок прибутків, одержаних від експлуатації майна, отриманого на умовах лізингу; лізинг дає змогу зменшити податковий тягар, ос­кільки лізингові платежі входять до складу валових ви­трат підприємства.

До перспективних сфер лізингових операцій в Україні належать сільське господарство, будівництво, переробна галузь, харчова промисловість та інші види економічної діяльності, які потребують запровадження нових техноло­гій. Механізм лізингу відкриває перед банками більші можливості щодо вирішення цілої низки проблем, зокре­ма пов'язаних із несвоєчасним поверненням кредитів і на­копиченням у кредитних портфелях банків проблемних довгострокових кредитів¹.

Серед основних причин, що стримують розвиток лізин­гу в Україні, можна назвати:

1. відсутність державної програми розвитку лізингу;

2. недостатня кваліфікація кадрів на ринку лізингових послуг;

3. не розвинутість механізму реєстрації та вилучення предметів лізингу;

4. відсутність сформованого вторинного ринку облад­нання;

5. не дорозвинутість механізмів страхування лізинго­вих операцій і захисту лізингодавця на державному рівні;

6. відсутність статистичних форм обліку лізингових операцій та ін.

Нині вітчизняні банки мають змогу працювати на рин­ку лізингових операцій як самостійно, так і через посе­редників, якими виступають лізингові компанії. Є два варіанти такого посередництва: банк може створити лі­зингову компанію як власне дочірнє підприємство, у ста­тутному фонді якого йому належить контрольна частка, або стати одним із засновників лізингової компанії у фор­мі акціонерного товариства, створеного спільно з іншим банком (банками), виробником обладнання та лізингоодер-жувачем. Іншим варіантом є створення лізингової ком­панії за участю іноземного інвестора (міжнародного фі­нансового інституту).

Міжбанківський кредит — це кредит, що надається одним банком іншому на міжбанківському ринку.

Кредитні відносини між банками визначаються на до­говірних засадах, шляхом укладання кредитних догово­рів, які мають передбачати права та обов'язки сторін, а також порядок здійснення розрахунків за кредитом.

Динаміку кредитів, наданих на міжбанківському рин­ку протягом 1994—2006 рр., подано на рис. 2.16.

Рис. 2.16. Динаміка кредитів, наданих на міжбанківському ринку за 1994—2006 рр. (за даними "Бюлетеня НБУ" роз­раховано на 1 січня відповідно)

Наведені дані (рис. 2.16) свідчать про зростання обсягів кредитів, наданих на міжбанківському ринку України за 2005 р., порівняно з 2004 р. на 27,9 %, порівняно з 2003 р. — на 68,3 %, порівняно з 2002 р. — у 2,4 раза. Станом на 1 січ­ня 2006 р. частка кредитів, наданих банками на міжбан­ківському ринку, в загальній сумі міжбанківських креди­тів становить 95,8 %, станом на 1 січня 2005 р. — 57,3 %, ста­ном на 1 січня 2004 р. — 72,8 %. При цьому протягом 2005 р. обсяг кредитів, наданих банками на міжбанківському рин­ку, порівняно з 2004 р. збільшився у 2,1 раза, порівняно з 2003 р. — у 2,2 раза, порівняно з 2002 р. — у 3 рази.

Також на міжбанківському ринку спостерігається зни­ження відсоткових ставок за наданими кредитами (рис. 2.17).

Наведені дані (рис. 2.17) свідчать, що станом на 1 груд­ня 2005 р. кредити на міжбанківському ринку надавалися у національній валюті під 5 %, що порівняно з 1 листопада 2005 р. менше на 3,6 пункта, а в іноземній валюті під 2,9 %, що порівняно з 1 листопада 2005 р. менше на 0,4 пункта. Відсоткові ставки за міжбанківськими кредитами станом на 1 листопада 2005 р. порівняно з 1 листопада 2004 р. у національній валюті збільшилися на 2,4 пункта, а в іно­земній валюті — на 0,8 пункта.

Період

Рис. 2.17. Динаміка середньозважених відсоткових ставок за кредитами наданими на міжбанківському ринку за 2000— 2005 рр. (за даними "Бюлетеня НБУ")

Традиційним фінансовим інструментом ринку міжбан­ківських кредитів є короткострокові кредити — "короткі гроші" — строком до одного місяця; кредити строком біль­ше ніж один місяць уже вважаються довгостроковими — "довгі гроші".

За строками кредитування міжбанківські кредити поді­ляють на кредити, надані на строк:

1. на 1 робочій день — кредити овернайт;

2. від 2 до 7 днів;

3. від 8 до 21 дня;

4. від 22 до 31 дня;

5. понад 92 дні.

Найбільш поширеною формою є кредити овернайт.

Для отримання міжбанківського кредиту банки укла­дають генеральну угоду, а потім кожна окрема операція щодо видачі (отримання) міжбанківського кредиту офор­млюється разовим кредитним договором, в якому зазнача­ються сума кредиту, строк, відсоток і вид забезпечення. Разові кредитні угоди укладаються, як правило, за допо­могою телексу.

Для укладання генеральної угоди банк-позичальник подає до банку-кредитора стандартний набір документів:

— лист-заяву на отримання кредиту;

— копію статуту, завірену нотаріально;

— баланс та основні показники діяльності на поточну звітну дату;

— розрахунок економічних нормативів на поточну звіт­ну дату (особливо нормативів платоспроможності та ліквідності);

— документи щодо забезпечення кредиту та строкове зобов'язання за кредитом.

На підставі отриманої інформації банк-кредитор вста­новлює суму ліміту для банку-позичальника, яка в по­дальшому переглядається щомісячно.

Міжбанківські кредити надаються у безготівковій фор­мі шляхом перерахування коштів на кореспондентський рахунок банку-позичальника в межах встановленого лімі­ту. Банки отримують міжбанківські кредити з метою:

— оперативної підтримки поточної ліквідності на необ­хідному рівні;

— поповнення кореспондентського рахунку в Націо­нальному банку з метою дотримання нормативів обов'яз­кового резервування;

— для короткострокового кредитування клієнтів;

— для придбання державних цінних паперів;

— для здійснення арбітражних операцій та ін. Забороняється видавати міжбанківські кредити:

1. збитковим банкам;

2. банкам, що перебувають у стадії фінансового оздо­ровлення;

3. філіям, управлінням і відділенням банку, які не є юридичними особами.

Банки самостійно встановлюють рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попи­ту та пропозиції на міжбанківському ринку, фінансового стану позичальника та рівня облікової ставки. Як прави­ло, чим надійніший банк, тим нижчий рівень кредитного ризику і, як наслідок, менший відсоток за міжбанківським кредитом.

Вексельний кредит — банківська операція з урахуван­ня векселів та операція з кредитування клієнтів під заста­ву векселів.

Урахування векселів — форма банківського кредиту­вання юридичних і фізичних осіб шляхом придбання век­селя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дис­контом) з метою отримання прибутку від погашення век­селя за номінальною вартістю.

Економічна сутність операції врахування векселя по­лягає у достроковому продажу векселя його власником (векселедержателем) банку і трансформації комерційного кредиту в банківський.

На момент урахування чи купівлі векселів у векселедержателів до закінчення строку їх оплати банк утримує дис­конт, який розраховується залежно від номінальної вар­тості векселя та кількості днів, що залишається до оплати векселя з прийняттям до розрахунку дня врахуван­ня та дня платежу. Дисконтна ставка (і)), за якою розрахо­вується сума дисконту, тісно пов'язана з відсотковою став­кою за кредитами і може бути розрахована за формулою

r x n / 360 360

D = x , (2.13)

1 + r x n / 360 n

де r — річна відсоткова ставка за кредитом, %;

п— кількість днів до погашення векселя.

Розрахунок суми, яку банк сплачує векселедержателю у момент урахування векселя (СD) — сума дисконту, здій­снюється за формулою

CD = NV [ 1 – D x n / 365 ], (2.14)

де NV — номінальна вартість векселя, грн.

Дохід банку від операції з урахування векселя визна­чається як різниця між номінальною вартістю векселя на момент погашення і сумою дисконту.

Приклад

Підприємство продало товар на умовах комерційного кредиту з оформленням простого векселя. Номінальна вартість векселя — 120 тис. грн, строк — 90 днів. Через 50 днів з моменту оформлення векселя підприємство пере­дало його банку для врахування. Відсоткова ставка за кредитом становить 23 % річних. Розрахувати суму доходу банку і суму, отриману підприємством.

1. Ставка дисконтування векселя становить (D)

0,23 х 40/ 360 360

D = х = 0,22

1 + 0,23 х 40 / 360 40

2. Сума дисконту становить (СD).

40

СD = 120 тис. грн x (1 - 0,22 x — ) = 117.11 тис. грн.

365

Таким чином, врахувавши вексель у банку, підприєм­ство отримає 117,11 тис. грн, а дохід банку від цієї операції становитиме 2,89 тис. грн (120 тис. грн — 117,11 тис. грн).

У разі дострокового отримання оплати векселя банк має право повернути платнику певну частку дисконту, що був утриманий ним під час врахування векселя. Розмір суми коштів, що повертаються, встановлюється за угодою сто­рін.

Як правило, банки враховують векселі з визначеним строком платежу, а саме:

1. визначено-строкові (на певну дату);

2. дато-векселі (у визначений строк від дати складання);

3. візо-векселі (у визначений строк від пред'явлення). Перевага віддається короткостроковим векселям, що

менше залежать від зміни фінансового стану клієнтів і за­гальної економічної кон'юнктури.

Динаміку кредитів, наданих банками за врахованими векселями протягом 1999—2006 рр., подано на рис. 2.18.

Наведені дані (рис. 2.18) свідчать про збільшення об­сягів банківських кредитів, наданих за врахованими век­селями. Так, протягом 2005 р. порівняно з 2004 р. обсяг наданих кредитів за врахованими векселями збільшився у 18,6 раза, порівняно з 2003 р. — у 21,2 раза.

Рис. 2.18. Динаміка кредитів, наданих банками України за врахованими векселями у національній валюті за 1999— 2006 рр.* (за даними "Бюлетеня НБУ" розраховано на 1 січня відповідно)

Дані за 2003—2006 рр. включають нараховані відсотки.

Передача векселя банку здійснюється на підставі індо­саменту — особливого (спеціального) передатного запису на звороті векселя або на додатковому аркуші (алонжі), що засвідчує перехід права за цим документом до іншої особи.

Індосамент може бути передатним, бланковим (індоса­мент на пред'явника), заставним.

Бланковий індосамент (індосамент на пред'явника) - форма передавання векселя, за якої юридична або фізична особа, що передає вексель, ставить підпис без зазначення особи, яка стає власником векселя.

Передатний індосамент — форма передавання векселі н, за якої має бути зазначена особа, до якої переходять права за векселем.

Заставний індосамент — форма індосаменту, за якої забороняється подальше передавання векселя, що видається під заставу.

За заставним індосаментом банку передаються такі права:

— на пред'явлення до платежу та одержання платежу за векселем;

— на здійснення протесту в разі не оплати чи часткової оплати векселя;

— на звернення стягнення належної суми платежу до зобов'язаних за векселем осіб.

Векселедержатель, який має бажання пред'явити век­селі до врахування, подає в банк заяву за встановленим банком зразком. До такої заяви на вимогу банку можуть додаватися інші документи, наприклад, документи, що характеризують фінансовий стан векселедержателя, його кредитоспроможність, а також угоди, на підставі яких були придбані векселі, тощо.

Рішення про можливість прийняття векселів до враху­вання приймається уповноваженим органом банку або уповноваженою на це банком особою. Не приймаються до врахування векселі, представлені юридичними особами, векселя яких опротестовувалися за останні 6 міс.

Урахування векселів банк здійснює на підставі укладе­ного з векселедержателем договору, який може укладати­ся на певний строк (генеральна угода про врахування век­селів) або на врахування визначених векселів (окремий договір про врахування векселів).

Банки можуть здійснювати безоборотне врахування векселів та врахування векселів з реверсом.

Врахування векселя безоборотне — різновид ураху­вання, за яким пред'явник векселя вибуває з числа зобо­в'язаних за векселем осіб на підставі безоборотного засте­реження у тексті індосаменту (здійснення безоборотного індосаменту) або шляхом передачі банку векселя пред'яв­ником без вчинення індосаменту, якщо останній індоса­мент бланковий або на пред'явника.

Врахування векселя з реверсом — різновид урахування, за якого пред'явник векселя дає банку позавексельне зобо­в'язання викупити враховані векселі до настання строку їх оплати або в разі настання чи ненастання певних обставин. У технічному аспекті врахування векселів з реверсом подіб­не до кредиту, забезпеченого векселями, і є операцією РЕПО з відкладальними та скасувальними умовами. Від звичай­ного врахування врахування з реверсом відрізняється тим, що платіж за векселем виконує не платник, а пред'явник, який підписує реверс і викуповує вексель.

Векселі, що враховуються, мають містити не менше двох підписів — векселедавця і першого векселедержате­ля. Кількість передатних підписів свідчить про надійність векселя (чим більше, тим краще).

За врахованими іногородніми векселями банки, крім дисконту, мають право утримувати дамно і порто. Дамно — комісія банку за інкасування іногородніх векселів, яка стягується з пред'явника векселя. Порто — сума для від­шкодування поштово-телеграфних витрат банку за пере­силання векселя, яка стягується з векселедавця за вексе­лем, якщо місце платежу та місце врахування векселя не збігаються.

Кредитування під заставу векселів здійснюється на загальних принципах банківського кредитування. Особ­ливістю цього виду кредитування є порядок надання, збе­рігання та реалізації застави, якою є векселі.

Під забезпечення кредиту приймаються векселі, що ви­дані лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Банк приймає векселі в заставу на підставі укладеного з позичальником (векселедержателем) договору про заста­ву, в якому також має бути встановлено вид зберігання за­ставлених векселів. Зберігання векселів може бути від­критим чи закритим і здійснюється банком за дорученням, від імені та за рахунок векселедержателя.

Відкрите зберігання векселів здійснюється шляхом по­дання в банк супровідного доручення на зберігання та інкасування векселів з точними та повними інструкціями щодо дій банку.

Закрите зберігання векселів здійснюється шляхом на­дання векселедержателю сейфа без будь-яких інструкцій щодо дій банку з приводу обслуговування векселів, які пе­ребувають у заставі.

Векселі приймаються у заставу з реєстром, в якому век­селі мають бути розміщені в порядку настання строків платежу за ними, починаючи з найближчого.

У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитом банк набуває права звернення стягнення на заставлені векселі в порядку, передбаченому договором про заставу та чинним законодавством.

Звернення банком стягнення на заставлені векселі мож­ливе шляхом:

1. пред'явлення векселя до платежу зобов'язаній особі, якщо вексель одержаний за заставним або передатним ін­досаментом;

2. продажу, якщо вексель одержаний за передатним індосаментом.

У випадку отримання банком платежу за векселем до настання строку погашення заборгованості за кредитом банк може зарахувати суму платежу як погашення пози­чальником заборгованості за кредитом, якщо це передба­чено договором. Різниця між сумою платежу за векселем і заборгованістю за кредитом підлягає поверненню пози­чальнику.

Авальний кредит — це особлива форма кредиту, яка надається клієнту (векселедавцю, акцептанту або індосан­ту) у вигляді гарантії покрити його зобов'язання за вексе­лем, якщо він не зможе виконати їх самостійно у зазначе­ний строк.

Авальний кредит надається під забезпечення клієнта, яке приймається до розрахунку резерву на відшкодування можливих втрат від кредитних операцій банку. У випадку

виконання зобов'язання за авальним кредитом банк набу­ває права вимагати відшкодування суми платежу з клієн­та. За авальним кредитом банк утримує з клієнта відсотки та комісію, розмір якої залежить від суми і строку дії га­рантії.

Форфейтинг (від франц.a forfeit ) — кредитування зовнішньо-експортних операцій у формі купівлі без права регресу банком-форфейтором у експортера (продавця) век­селів чи інших боргових вимог, акцептованих імпортером. У такий спосіб експортер передає банку свої вимоги до по­купця. Форфейтинг означає перехід усіх ризиків до банку — покупця векселя. Банк сплачує експортеру суму вексе­ля за вирахуванням відсотків, а боржник (покупець то­варів) погашає свої зобов'язання перед банком регулярни­ми платежами. Якщо платоспроможність імпортера-позичальника викликає сумнів, то форфейтор може вимагати в нього гарантію банку країни-імпортера у формі авалювання векселя чи безумовної та безвідкличної гарантії щодо боргового зобов'язання, яке він хоче придбати. Фор­фейтинг є оперативним методом кредитування порівняно з іншими методами, які вимагають обов'язкового страху­вання кредиту й укладання спеціальних договорів (напри­клад, договору застави та ін.). Ставки за форфейтингом диференційовані залежно від строку кредитування, валю­ти і рівня ризику. Форфейтинг, як правило, використо­вується при ставках машин, обладнання на великі суми з тривалою розстрочкою платежу (до 7 років).

Схему здійснення форфейтингової операції наведено на рис. 2.19.

Форфейтинг дає змогу збільшити ліквідність підприємства-експортера (завдяки зменшенню дебіторської за­боргованості), поліпшити структуру його балансу, приско­рити оборот капіталу, захистити від кредитного ризику, ризику зміни відсоткових ставок та валютних курсів.

Рис. 2.19. Схема здійснення форфейтингової операції:

1 — виставлення експортером рахунку (переказного векселя) на оплату експортованих товарів; 2 — вимога форфейт-банку до імпортера щодо акцепту платіжних документів та гарантування оплати боргу банком країни-імпортера; 3 — акцептування ім­портером платіжних документів; 4 — прохання імпортера до банку надати гарантію оплати боргу; 5 — гарантія банку країни-імпортера перед форфейт-банком щодо оплати боргу імпортером; 6 — придбання форфейт-банком векселів чи інших боргових ви­мог без права регресу з їх оплатою; 7 — погашення імпортером боргу перед форфейт-банком

Факторинг — придбання банком права вимоги на ви­конання зобов'язань у грошовій формі за поставлені това­ри чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання та­ких вимог і приймання платежів.

Динаміку кредитів, наданих банками України у формі факторингу протягом 1999—2006 рр., подано на рис. 2.20.

Наведені дані (рис. 2.20) свідчать про зростання обсягів кредитів, наданих у формі факторингу. Станом протягом 2005 р. обсяг кредитів, наданих банками України у формі факторингу, порівняно з 2004 р. збільшився у 3 рази, порів­няно з 2003 р. — у 9,7 раза, порівняно з 2002 р. — у 12,7 раза.

Факторинг є різновидом торгово-фінансових операцій, поєднаних з кредитуванням оборотного капіталу клієнта (продавця) шляхом придбання банками права вимоги що­до отримання платежу за фінансовими зобов'язаннями, скупленими в різних суб'єктів господарської діяльності.

1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 Роки

Рис. 2.20. Динаміка кредитів, наданих банками України у формі факторингу у національній валюті за 2000—2005 рр.* (за

даними "Бюлетеня НБУ" розраховано на 1 січня відповідно)

Дані за 2003—2005 рр. включають нараховані відсотки.

Як правило, банк купує неоплачені розрахункові доку­менти на поставлені товари чи надані послуги. Факторинг містить такі елементи:

— стягнення (інкасування) дебіторської заборгованості боржника (покупця);

— короткострокове кредитування продавця;

— переобрання ризику продавця щодо неотримання платежу за поставлені товари та надані послуги.

Основною метою факторингу є одержання продавцем коштів негайно або в строк, визначений договором. У ре­зультаті продавець не залежить від платоспроможності покупця. Під час укладання договору факторингу банк має перевірити кредитоспроможність продавця і покупця та визначити граничну суму за операцією факторингу. Види факторингу наведено на рис. 2.21.

Факторинг здійснюється в такий спосіб: банк-фактор купує у продавця право на стягнення дебіторської заборго­ваності боржника і протягом двох — трьох днів перерахо­вує на його поточний рахунок 80—90 % суми дебіторської заборгованості за відвантажену продукцію відповідно до платіжних документів на момент їх пред'явлення, надаю­чи таким чином кредит продавцю. Потім банк-фактор стя­гує суму дебіторської заборгованості безпосередньо з борж­ника. Після одержання платежу від боржника банк-фак­тор перераховує постачальнику суму, що перевищує суму кредиту, за винятком відсотків і комісії. Схема факторин­гової операції представлена на рис. 2.22.

Рис. 2.22. Схема факторингу:

1 — відвантаження продукції; 2 — акцепт платіжних докумен­тів; 3 — подання платіжних документів банку-фактору; 4 — опла­та платіжних документів банком-фактором; 5 — оплата платіж­них документів боржником; 6 — повернення продавцю суми, що перевищує суму кредиту, за винятком відсотків і комісії

Універсальною системою обслуговування клієнтів бан­ками є конвенційний (відкритий) факторинг. За цією схе­мою банк-фактор може не тільки надати кредит продавцю до моменту погашення дебіторської заборгованості борж­ником, а й надати йому послуги щодо бухгалтерського, ін­формаційного, рекламного, страхового, юридичного та ін­шого обслуговування. Фактично за продавцем зберігають­ся лише виробничі функції.

Конфіденційний (закритий) факторинг є прихованим джерелом коштів для кредитування операцій продажу то­варів постачальників, тому що переуступка рахунків-фактур банку не потребує згоди інших контрагентів. У цьому випадку банк платника перераховує платіж на рахунок постачальника, після чого одержувач платежу повинен перерахувати зазначену договором частину банку-факто-ру в рахунок погашення заборгованості за отриманим кре­дитом.

Контрольні запитання і завдання

1. У чому полягають особливості кредитування серед­нього та малого бізнесу в Україні?

2. Назвіть критерії, яким мають відповідати пози­чальники для отримання кредиту за лінією ЄБРР та НУФ.

3. Охарактеризуйте основні параметри мікрокредитів.

4. Які проекти фінансуються за рахунок коштів ЄБРР та НУФ?

5. Які документи подаються позичальником у банк для отримання мікрокредиту?

6. Які вимоги висуваються до забезпечення за мікрокредитами?

7. Назвіть основні фактори, що стримують розвиток мікрокредиту вання в Україні.

8. В чому полягає сутність банківського інвестицій­ного кредитування?

9. Назвіть основні види банківського інвестиційногокредитування.

10. Назвіть показники, за якими проводиться оцінка доцільності видачі інвестиційного кредиту.

11.У чому полягає сутність іпотечного кредиту?

12. Назвіть види іпотеки.

13. Які вимоги висуваються до забезпечення кредиту у вигляді іпотеки?

14. Охарактеризуйте одно- та дворівневу моделі ор­ганізації іпотечного ринку.

15.Які перспективи розвитку іпотечного ринку в Україні?

16.Який механізм використання заставних при рефі­нансуванні банків?

17.У чому полягає сутність та особливості вико­ристання облігацій та іпотечних сертифікатів?

18.У чому полягають особливості споживчого креди­тування в Україні?

19. Які документи подаються в банк фізичною особою для отримання споживчого кредиту?

20. У чому полягає сутність роботи кредитних бюро?

21. У чому полягають особливості банківського креди­тування у формі овердрафт?

22. Які вимоги встановлюються банком до клієнтів для видачі кредиту овердрафт?

23. Які документи подаються клієнтом у банк для отримання овердрафту?

24. Які риси притаманні лізинговому кредиту?

25. Охарактеризуйте суб'єктів лізингового кредиту.

26. Охарактеризуйте види лізингу.

27. Охарактеризуйте міжбанківський кредит.

28. На які цілі видаються міжбанківські кредити?

29. У чому полягає сутність вексельного кредиту?

30. У чому полягає сутність авального кредиту?

31. Охарактеризуйте форфейтинг як форму банківсь­кого кредиту. « 32. У чому полягають особливості факторингу?

32. У чому полягають особливості факторингу ?

Практичні завдання

Задача 1

Для обґрунтування вибору банком інвестиційного про­екту розрахувати показники ефективності інвестиційного проекту: чистий приведений дохід, норма рентабельності інвестицій, індекс рентабельності інвестицій і строк окуп­ності інвестицій на підставі даних табл. 1.

Таблиця 1. Рух грошових потоків інвестиційного проекту

Показник	Рік
	1-й	2-й	3-й	4-й	5-й
Варіант "А"
Інвестиції, тис. грн	2500	1000
Виручка від реалізації нової про­дукції (разом з ПДВ), тис. грн		3200	2100	1100	800
Повна собівартість реалізованої продукції, тис. грн; У тому числі амортизаційні відрахування, зумовлені інвестиціями, тис. грн		2120 875	1800 875	820 875	560 875
Ставка податку на прибуток, %		25	25	25	25
Ціна авансованого капіталу (ставка відсотка), %		20	20	20	20
Варіант "Б"
Інвестиції, тис. грн	4200	2000
Виручка від реалізації нової про­дукції (разом з ПДВ), тис. грн		2750	3250	3560	3180
Повна собівартість реалізованої продукції, тис. грн; У тому числі амортизаційні відрахування,зумовлені інвестиціями, тис. грн		1570 1550	2000 1550	2200 1550	2300 1550
Податок на прибуток, %		25	25	25	25
Ціна авансованого капіталу (ставка відсотка), %		20	20	20	20

Задача 2

Підприємство продало товар на умовах комерційного кредиту з оформленням простого векселя. Номінальна вар­тість векселя — 200 тис. грн, строк — 60 днів. Через 40 днів з моменту оформлення векселя підприємство передало його банку для врахування. Відсоткова ставка за кредитом становить 25 % річних. Розрахувати суму, отриману бан­ком, і суму, отриману підприємством.

Задача 3

Підприємство продало товар на суму 350 тис. грн на умовах комерційного кредиту з оформленням простого векселя строком на 90 днів. Через 60 днів з моменту оформ­лення векселя підприємство передало його банку для вра­хування. Відсоткова ставка за кредитом становить 24 % річних. Розрахувати суму, отриману банком, і суму, отри­ману підприємством.

Задача 4

Розрахувати суму лізингових платежів і дохід банку від лізингової операції, якщо вартість обладнання, що на­дається в лізинг, становить 450 тис. грн, строк лізингової угоди — 2 роки, лізинговий платіж — 22 % річних. Лізин­гові платежі нараховуються рівними частинами щоквар­тально протягом усього строку лізингової угоди.