3. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень, вимог-доручень.

Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок одержувача коштів. Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів; запобігаютьвиникненню кредиторської заборгованості в покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільовихдержавних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками та інші платежі.

Оформлене платіжне доручення здається до обслуговуючого банку не пізніше як за 10 днів з дня його виписки. Банк приймає доручення до оплати (в оплату за товари, послуги, на перерахування податків, платежів, боргів та ін.) лише в тому разі, якщо у платника є на рахунку необхідна сума вільних коштів. Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунка вбанку або розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням неможливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним доручення через підприємства зв’язку.

Гарантовані платіжні доручення застосовуються у разі переказу коштів на виплату заробітної плати працівникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи.

Переваги розрахунків платіжними дорученнями:

− відносно простий і швидкий документооборот;

− прискорення руху коштів;

− можливість використання цієї форми розрахунків за нетоварних платежів.

Платіжна вимога — це розрахунковий документ, що містить вимогу одержувача грошових коштів їх платнику про сплатупевної суми коштів через установу банку.

Виписується платіж-на вимога одержувачем коштів, якщо він має рішення суду, господарського суду про беззаперечне стягнення або безакцептне списання певної суми грошових коштів з рахунка платника. При виписуванні у платіжній вимозі заповнюються всі реквізити, а в рядку «Призначення платежу» зазначається, за що і на підставі якого документа стягуються кошти. Виписана платіжна вимога (перший примірник) підписується керівником та головним бухгалтером підприємства — одержувачем грошових коштів, ставиться печатка і з доданою копією рішення суду, господарського суду здається до обслуговуючого банку за реєстром, що виписується у двох примірниках. При цьому перший примірник реєстру з підписами керівника підприємства та його печаткою залишається в банку, а другий зі штампом банку повертається одержувачу коштів як розписка у прийнятті платіжної вимоги. Ці платіжні вимоги приймаються банком та оплачуються за наявності коштів на рахунку платника.

Платіжна вимога приймається банком до виконання незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника протягом 30 календарних днів від дати складання Платіжні вимоги банк може виконувати частково – у межах наявної суми на рахунках платника, а в невиконаній сумі повертати разом із супровідними документами за відповідною адресою.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств. Першочергово виконуються платіжні вимоги, виставлені на підставі рішень судових органів, далі – розрахункові документи, оформлені на підставі інших виконавчих документів.

Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхнячастина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей

розрахунковий документ заповнює постачальник і направляєпокупцеві. Покупець, коли він згоден оплатити товар (роботи,послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, їх не застосовують стосовно розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коли вони випливають із реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг.

Вони можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитися від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари (послуги) не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено з порушенням строку; коли вони недоброякісні, некомплектні; коли не погоджено ціну товару.

Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-дорученняможлива тоді, коли поряд із замовленими відвантажено і якісьдодаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або не укомплектованої частини товарів; у разізавищення цін, арифметичних помилок у товарно-транспортних документах тощо.

Переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями:

− ця форма розрахунку відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців;

− зміцнює договірні відносини в господарстві;

− прискорює оформлення розрахункових документів;

− платежі здійснюються за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом чи без акцепту. Платники мають право повністю відмовитися від акцепту платіжної вимоги-доручення, в таких випадках: коли товари (послуги) не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено з порушенням строку; коли вони недоброякісні, некомплектні; коли не погоджено ціну товару. Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення можлива тоді, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або неукомплектованої частини товарів; у разі завищення цін, арифметичних помилок у товарно-транспортних документах тощо.

Позитивними сторонами згаданої форми розрахунків є підвищення відповідальності контрагентів за організацію розрахунків, а недоліком – відсутність гарантії платежу.