3. Конференція в Каннах, причини, учасники, рішення

6 січня 1922 року Верховна союзницька рада, зважаючи на російську пропозицію від 28 жовтня 1921 року про організацію міжнародної економічної конференції, скликала в Каннах спеціальну нараду-конференцію для

500

вироблення умов майбутньої міжнародної економічної конференції. Учасники конференції в Каннах - Англія, Франція, Італія, Бельгія, Японія, США відрядили на нараду-конференцію лише спостерігача, Німеччину представляв спеціальний представник. Настанови учасників каннської наради-конференції звелися до наступного: 1) уряди країн Четверного блоку гарантують недоторканість іноземного капіталу і майна іноземців, їхніх прав та прибутків; 2) Радянська Росія визнає державні борги ( в тому числі Денікіна, Колчака) та фінансові зобов'язання попередніх російських урядів, повну реституцію власності або компенсацію всієї власності іноземців, реформу поліції, правової і грошової системи, відмовляється від монополії на зовнішню торгівлю та від політичної діяльності Третього (комуністичного)

Інтернаціоналу і комуністичної пропаганди.

Франція в особі А.Бріана запропонувала свій план щодо організації майбутньої міжнародної економічної конференції, який не передбачав жодних поступок щодо репарацій, та не запрошення Радянської Росії на економічну конференцію, доки вона не погодиться на відповідні попередні умови.

Французький план було відхилено, що коштувало А. Бріану посади прем'єр-міністра. Міністром закордонних справ Франції було призначено Луї Барту.

Варто наголосити на тому, що у руслі версальсько-вашинг ганських договорів, які забезпечили відповідну стабільність міждержавних стосунків у Європі та світі, жодна із держав не наважувалася відкрито розладнати дорогою ціною завойований післявоєнний мир. Проте недосконалість системи повоєнних договорів стала відчутною у перші ж дні її функціонування. Вже у 1922 році Німеччина оголосила про свою неспроможність подальшої сплати репарацій, оскільки країна опинилася в стані глибокої економічної та фінансової кризи.

4. Генуезька та Гаазька конференції, їхні рішення

Особливої гостроти набирали проігноровані конференціями в Парижі й Вашингтоні економічні питання: а саме: відбудова економік, відновлення традиційних економічних зв'язків, сплати міжсоюзницьких боргів, репараційних платежів тощо. Тому творці версальсько-вашин понської системи роблять спробу повною мірою полагодити їх на двох міжнародних конференціях: з 10 квітня по 19 травня 1922 року Генуї та зі5 червня по 20 липня 1922 року у Гаазі, залучивши до участі в них також країни Четверного блоку й Радянську Росію без визнання її де-юре. Конференції були досить представницькими. Так, наприклад, у Генуезькій конференції брало участь відповідно 29 європейських держав, Японія і 5 британських домініонів. Проте відмовилися від офіційної участі США, оскільки нова республіканська адміністрація оголосила про відновлення політики ізоляціонізму.

Радянську делегацію мав очолити В.Ленін, але через небезпеку замаху на його життя її очолив нарком закордонних справ Г.В.Чичерін, до складу якої входили відомі радянські дипломати: М. Литвинов, А.Іоффе, Л. Красін. По дорозі до Генуї радянська делегація відвідала Берлін, де провела переговори з німецьким канцлером И. Віртом і міністром закордонних справ В.Ратенау. Радянська сторона сподівалася на встановлення з Німеччиною дипломатичних відносин. Вона запропонувала німцям "нульовий варіант", тобто взаємну відмову від всіх боргових і майнових претензій. Але Німеччина тоді не пішла на підписання угоди з радянським урядом, вона ще сподівалася на компроміс з Антантою.

Конференція в Генуї обговорювала у 4 групи питань: політичні, економічні, фінансові і транспортні, але практично робота конференцій звелась до висловлення претензій західними державами радянській Росії: повернення довоєнних боргів у 18 млрд. крб. золотом, в тому числі борги Колчака, Денікіна та інших керівників білогвардійських військ, та націоналізованої радянською владою іноземної власності: по суті це весь Донбас, бакинська нафта, більшість промислових підприємств І Іетербургу, залізниці; надання особливого режиму та права іноземцям засновувати у Росії підприємства, скасування державної монополії на зовнішню торгівлю. Керівники радянської делегації Г. Чичерін та М. Литвинов зажадали, у свою

502

чергу, відшкодування збитків, завданих воєнною інтервенцією. За радянськими даними, вона становила 39 млрд. крб. золотом, надання Росії кредитів. За таких умов Радянська Росія зобов'язувалася сплатити борги упродовж ЗО років. Загалом на конференції склалася патова ситуація.

З 15 червня по 20 липня цього ж року в Гаазі відбулася ще одна конференція з питань російських боргів. Радянська делегація по-старому взамін на визнання боргів вимагала пільг для себе: позику на кілька мільярдів карбованців для будівництва заводів, визнання радянського уряду де-юре. Тож на цій конференції, як і на попередній Генуезькій, згоди досягнуто не було.