2.2.3. Публіцистичний стиль

Публіцистичний стиль ще називають стилем масо­вої інформації. Основна його функція — інформативно-пропагандистська та агітаційна. Мета газетних і журнальних статей, публіцистичних виступів — не лише інформувати про внутрішнє та зовнішнє політичне життя, але й виховувати в читачів і слухачів почуття національної гідності, розширювати їх світогляд, з'ясовувати певні суспільно-політичні моменти.

Основні ознаки публіцистичного викладу: доступність мовних засобів та формулювань, оскільки він призначений для широкого загалу; поєднання логічності доказів і полемічності, адже такий виклад повинен змушувати читача робити власні висновки та узагальнення; поєднання точних найменувань, дат, подій, учасників з емоційними засобами; присутність ав­торської думки (позитивної чи негативної).

Серед показових мовних засобів цього стилю можна назвати насиченість суспільно-політичними та соціально-економічними термінами (електорат, багатопартійність, мажоритарний округ, підвищення цін, плата за комунальні послуги та ін.); уживання абстрактної лексики (полеміка, ратифікація, супер­держава, псевдотеорія, неонацизм та под.); використання по­лісемії слова, емоційно-оцінних засобів (політична еліта, ін­телектуальний потенціал, рекордні терміни тощо), перифраз (чорне золото — вугілля чи нафта; легені планети — ліси; зелений патруль — екологічна служба та ін.); запозичення та переосмислення термінів різних наук, використовуваних потім у публіцистичному викладі (на орбітах співробітництва, пар­ламентський хор, президентська команда та под.).

Синтаксису публіцистичного стилю властиві складні ре­чення ускладненого типу з повторюваними сполучниками, які допомагають концентрувати думку, зворотний порядок слів у реченні, що сприяє виділенню потрібної інформації, актуалі­зації окремих мовних виявів, різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, що надає висловлюванню емоційно­го забарвлення, активізує реакцію читача на сказане.

Важливе значення для публіцистичного викладу мають за­головки, які повинні заінтригувати, «підштовхнути» до про­читання викладеного.

Зразком публіцистичного стилю може служити такий уривок: Ятрить душу вже сам спомин

- Аж кров холоне в жилах, коли згадаєш усе пережите, — каже Ігор Федорович Малицький. — Що таке справжнє пекло, довелося звідати, коли після поневірянь у Терезині нас разом із євреями з гетто в тісному вагоні, наче худобу, есесівці в травні 1944-го при­везли на незнайому станцію. Як потім з'ясувалося, потрапили ми в Аушвіц (Освенцим). Більшість із єврейських родин одразу від­правили в газові камери. Мені, як і всім, видали арештантську сму­гасту одіжку, на лівому передпліччі накололи особистий табірний номер — 188005. Упродовж двох тижнів перебування в карантин­ному блоці з новоприбулих 400 чоловік між нас лишилося в живих тільки 200... Найжахливіше побачив і почув, коли в складі однієї з табірних груп направили мене розвантажувати вагони з вугіллям та возити його візками на вугільний склад. Звірствам фашистів, здавалося, не було меж. Людей цькували вівчарками. А неподалік від складу якось уздріли місце, де сортувались і готувались до від­правлення речі в'язнів, знищених фашистами. То були цілі гори дитячого, жіночого й чоловічого одягу та взуття, іншого побутово­го начиння. Фашисти, кажуть, використовували навіть утилізовані "залишки" таборів смерті. Одяг та взуття — у вжиток після відпо­відної дезінфекції, волосся спалених у крематоріях жінок акуратно пакувалося в мішки й відправлялося на меблеві фабрики...

...У це важко повірити, але в Освенцимі, як вважають істо­рики, за час існування концтабору фашисти згубили від півтора до чотирьох мільйонів людей. Денно й нощно диміли крематорії Освенцима, де в'язнів спалювали, наче на безупинному конвеєрі. А щодо нелюдських умов життя в концтаборі, то годі й говорити.

Навіть колишній гітлерівський комендант Освенцима Рудольф Гесс у своїх післявоєнних тюремних мемуарах, зокрема, мусив засвідчити: «Перші півтора року в'язні мерли, як мухи. Люди їли людей. Я сам бачив трупи, в яких була вирвана печінка».

...Серед звільнених 27 січня 1945 року радянськими вій­ськами 2819 стражденних в'язнів Освенцима бранця з виколо­тим на руці номером 188005 уже не було. Його перевели до концтабору Маутхаузен. Судилося харків'янину сповна спіз­нати і його жахіття, а потім і концтабору Лінц-3 на німецькій території поблизу заводу «Герман Герінг»... ²

Можна виділити такі підстилі публіцистичного стилю:

науково-публіцистичний, який передбачає виклад певної наукової інформації із залученням емоційних засобів. У та­кому викладі поруч із термінами можуть уживатися лексеми високого стилю (урочисті, поетичні), складні синтаксичні кон­струкції точного повідомлення межують з образними висло­вами. У такому викладі автор не лише розкриває проблему, а й висловлює власну думку, оцінює сказане;

художньо-публіцистичний, в якому за допомогою художніх засобів порушуються певні суспільно-політичні чи соціальні проблеми. Він реалізується в памфлетах, фейлетонах тощо;

підстиль засобів масової інформації (ЗМІ) вирізняється тим, що інформаційні дописи (замітки) викладено короткими реченнями, стисло. Слова добираються загальновживані, тер­міни майже не використовуються, але часто подаються цифро­ві показники, чітко називаються місце та учасники події.