1.Українська національна ментальність та її відображення у філософській думці України.Основні особливості та джерела української філософії

Провідною ідеєю українського національного менталітету є ідея необмеженої свободи,визнання рівного права кожної людини в суспільстві, а також сердечне ставлення до природи рідного краю,до землі,до самої Батьківщини-України. Ці ідеї сформувалися ще в глибинах самого способу життя наших предків.

Українці жили на власній землі,близьким яких було родюча земля,пошанування землі.Це і формувало родини,парні сім’ї.Формувався “культ матері”.

Ідея необмеженої свободи українців іноді ставала на шляху створення власної держави: часто наші українці-козаки захищали незалежність соєї землі,України і водночас виборювали свободу для усії невільних.Ідея неомеженої свободи,рівного права зображені в багатьох повістей,оповідань,поем.Також слід зазначити,що українці сердечно ставились до природи рідної землі,до землі-лагідної,доброї,родючої.

Антеїзм - важлива особливість ментальності українського філософського світогляду. Глибока емоційність, ніжне ставлення до рідної природи - відображені в історії матеріальної та духовної культури України. Жага необмеженої свободи, необмеженої волі, закоханість у природу рідного краю втілені у тисячолітні звичаї і традиції. Усна творчість донесла народні повір'я, вірування в живі істоти, що ото­чують людину (водяні, русалки, лісовики тощо). Їх поважають, приносять жертви, щоб не шкодили, не затьмарювали віру в вічність людського життя. Такий характер світосприймання породжує романтичний дух народу, тисячократне оспіваний у мелодійних українських піснях. Без пісень, танців, ігор не обходилась жодна подія. Романтичний дух української нації втілений у філософії серця: кордоцентризм - ще одна грань української ментальності, що формувалась у глибинах стародавньої культури, шліфувалась у Словах, Посланнях, Повчаннях, Молитвах.

1.2Специфічними рисами української філософії, які формувалися на основі українського національного характеру («української ду­ші»):

а) кордоцентризм (від латинського кордос — «серце») — людина сприймає навколишній світ, оцінює своє місце в ньому не стільки «го­ловою» (мисленням), скільки «серцем» — емоціями, почуттями;

б)антропоцентричність, або людиновимірність — безпосередня спрямованість на людину, осмислення її сутності, шансів на самореалізацію та щастя в житті;

в)екзистенційність — гостро-емоційне переживання кожного конкретного моменту існування, життя взагалі. Людина шукає не абстрактну об'єктивну Істину, єдину для всіх, а свою особисту «прав­ду» — сенс, мету власного життя. Загальноприйняті цінності пропуска­ються крізь особистий життєвий досвід, і навпаки — особистий життє­вий шлях пропонується іншим як один із можливих способів буття;

г) толерантність і діалогічність. Українську філософську думку характеризує терпимість, шанобливе ставлення до виявів незгоди з її ідеями, прагнення вести коректну дискусію.

Міфологічні уявлення наших предків були напрочуд різноманітними.Слід сказати,що саме міф був одним з продуктів самоусвідомлення людини у світі.Людина просто жила в середовищі,яке її оточувало.Культ природи,віра в творчі сили лежали в основі первісного світогляду наших пращурів.Укр.міфологія багата космогонічними міфами,в яких мова йде про створення світу,походження життя.Крім того,укр.міфологія багата міфами про походження богів,створення людини,про річні цикли природи та обряди,про потойбічний світ та передбачення майбутнього.Таким чином,ми бачимо,що джерала української філософської культури закладені в укр.міфах,що повязані з різними аспектами людського життя.