5.Проблема людини в античній філософії. Софісти. Сократ

Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції.

У філософії Стародавньої Греції панує космологізм у розумінні людини як форми прояву натуралізму. Людина сприймається як частка космосу.

Стародавньогрецький філософ Демокріт підкреслював: у якій мірі Всесвіт є макрокосмом, такою ж мірою і людина - мікрокосм. Філософи мілетської школи(Фалес, Анаксимандр, Анаксимен) твердили: людина містить у собі всі основні елементи стихії космосу.

У софістів людина — це розумна істота, яка творчо діє і в сфері культури, і в сфері пізнання. Тому істина - продукт людської творчості, так само як і культура. Отже, пізнання не відображає об'єктивний світ, а відтворює суб'єктивний світ людини.

Софісти заперечували привілеї народження і в такому контексті розвивали ідею рівності. Якщо раніше слово людина використовувалось лише стосовно грека, то софісти твердили, що всі люди родичі та співгромадяни одного царства не за звичаями та мораллю, а за природою.

Слідом за софістами проблему людини розробляє і Сократ, який акцентує увагу на внутрішньому світі, моральних якостях та можливостях, на душі, в якій бачить певну, третю, величину між світом ідей і світом речей.

Сократ закликає пізнати самого себе. Але пізнати не означає сприйняти вже готову істину. Мета пізнання не дана у завершеному вигляді. Життя вимагає іншого: пізнавай, шукай самого себе, випробовуй себе - чи добрий ти, знаючий чи ні. Розглядаючи людину як самоцінну першоосновну істоту, Сократ звертається не до людини взагалі, а до конкретного індивіда.

Сократ гостро полемізує із софістами, хоча сам він фактично продовжує розпочату ними справу в утвердженні людини як головної теми філософських міркувань. Негативне ставлення до софістів Сократ пояснював тим, що вони "продавали знання за гроші кому завгодно".

Розкриваючи проблему людини, він порушував питання про такі характеристики, як "мужність", "розсудливість", "доброта", "краса" тощо.

6. Ідеалістична концепція буття Платона

Засновником ідеалістичного напряму філософії є давньогрецький мислитель Платон. За Платоном буття - вічне, незмінне, завжди собі тотожне, неподільне, недоступне чуттєвому сприйняттю, його можна досягти тільки розумом.Воно багатоманітне, і ця його багатоманітність називається ідеями (ейдос) або сутностями. Отже, буття у Платона - це образ, ідея, сутність. Одне з найважливіших положень платонівської онтології полягає в розподілі дійсності на два світи: світ ідей і світ чуттєвих речей. Первинним, «істинно існуючим», Платон називав світ вічних, незмінних, самостійно існуючих сутностей - ідей. Вторинним, похідним від них, він називав усю багатоманітність чуттєво сприйнятого світу. Окремі предмети створюються, знищуються і знову виникають тому, що в досяжному для сприйняття світі є причина, яка робить річ саме такою річчю. Наприклад, дерева існують тому, що є ідея дерева, стіл -тому, що існує ідея столу.

7.Філософська система Аристотеля. Поняття буття, матерії і форми, субстанції.Теорія пізнання і логіка. Вчення про форми державного устрою

Арістотель - один із найвидатніших старогрецьких філософів. За Арістотелем, філософія поділяється на такі частини: теоретичну, що вивчає проблеми буття, різноманітні його сфери, походження всього сущого, причини різноманітних явищ («первинна філософія»); практичну, що вивчає діяльність людини та складові частини держави; поетичну, а також умовно виокремлену частину філософії - логіку.

Арістотель стверджував,що:

-основою буття є перша матерія, яка принципово не може бути визначена. Найпростішою визначеністю цієї першої матерії постають основні стихії (вогонь, повітря, вода, земля), які є пасивним матеріалом буття у створенні речей;

-перші сутності - одиничне буття, тобто субстанція. Світ є сукупністю субстанцій, кожна з яких - певне одиничне буття. Воно - єдність матерії і ейдосу (форми).

-жодна матеріальна річ не може існувати без форми. Отже, усі матеріальні речі - оформлені, тобто є результатом взаємодії матерії та форми. Саме форма є тим рушієм, який обертає потенційне, можливе буття на буття актуальне, тобто, реально існуюче.

Матерію створює Бог як безформенну речовину, з якої виникає й складається предмет, вона є пасивною й не здатна саморозвиватися. Матерія є потенціал предмета. Зміна якості (матерії або форми) призводить до зміни сутності самого предмета. Вищою формою, до якої рухається все суще, є Бог як абсолютне буття поза межами матеріального світу.

Вчення про пізнання. За Арістотелем, розумна душа притаманна людині і Богові. Вона незалежна від тіла, бо мислення вічне. Але коли споглядають розумом, необхідно, щоб у той же час споглядали і через уяву, зауважує Арістотель. А це означає, що реальне пізнання неможливе без чуттєвого пізнання.

Знати, за Арістотелем, – значить знати загальне, бо воно є першопочатком за своїм буттям.

Арістотель заклав теоретичні основи логіки як науки, тому саме він являється фундатором формально логіки. Йому на­лежить формування закону протиріччя (неможливо, щоб водночас були істинними і певне висловлювання, і його заперечення) та закону виключеного третього (з двох взаємопротилежних суджень істинним може бути тільки одне).

Учення про державу. Арістотель виділяв шість типів держави: монархію(що гр.єдиновладдя.-за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково (обмежена, конституційна монархія) належить одній особі-спадкоємному монархові), тиранію(що гр.свавілля- форма державної влади, встановлена ​​насильницьким шляхом і заснована на одноосібному правлінні), аристократію(влада найкращих- форма державного ладу, за якої правління здійснюється представниками родової знаті), крайню олігархію( влада небагатьох, влада (політична, економічна та ін.) належить невеликій, закритій та тісно згуртованій групі осіб),охлократію (що гр.натовп,маса,влада маси, крайня демократія) й політію -єдність олігархії та демократії. За Арістотелем, політія є ідеалом державності, остаточною метою є щасливе життя. Людина – це суспільна тварина, яка наділена душею та політичною свідомістю. Найкраще державне об'єднання – це поліс(місто-держава). Остаточна мета полісу – щасливе життя. Найкращий лад – це правління найкращих аристократів.