3. Антична філософія, її джерела, своєрідність та основні школи.

Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції.Філософія античного світу виростає із міфології та епосу греків, що відбилося на її розвитку. Тобто можна сказати,що головним джерелом грецької філософії була міфологія.

Особливості античної філософії:

1)космоцентричний характер. Античні мислителі прагнули пізна­ти сутність природи, космосу, Всесвіту, дошукувалися першооснови, з якої мало б походити все існуюче. Знання цієї першооснови, вважали античні мудреці, неодмінно допоможе людині усвідомити сенс її влас­ного життя;

2)прагнення до раціонального осягнення навколишнього світу, пов'язане зі спробами систематизувати знання, надати їм логічної обґрунтованості;

3)Тісний взаємозв'язок та взаємодія-з природознавством;

4)індивідуалізм. Якщо у філософії Стародавнього Сходу йшлося про течії, напрямки, школи, то філософія Греції та Риму надзвичайно пер­соніфікована. Кожна філософська особистість є яскравою; неповторною (Сократ, Платон,Арістотель та інш.).

Виступаючи як цілісне вчення про світ і людину, антична філософія сама не була єдиною і цілісною. В ній виділяються окремі школи: Мілетська, Елейська, Іонійська та інші.

Мілетська школа–назва від міста Мілета . (Фалес, Анаксимандр, Анаксимен).

Представни­ки однієї з найперших у Стародавній Греції філософських шкіл - мілетської - здебільшого уявляли першооснову буття у конкретно-речовій" формі. Для Фалеса такою першо речовиною була вода, для Анаксимена —в основі всього лежить повітря, бо з нього все народжується і в нього знов розкладається. Що ж до Анаксимандра, то він позначив первісний стан буття абстрактним поняттям апейрон. Апейрон Анаксимандра означає без­межжя, сповнене творчої сили, яка далі реалізується у створенні світу.

Елейська школа за назвою міста Елея. (Парменід, Зенон Елейський) характеризується суто абстрактним мисленням, запереченням чуттєво-просторового сприйняття дійсності. Буття і мислення тотожні - ось одна з головних ідей філософії Парменіда. Проблему буття і небуття він вирішував на користь буття: буття є, небуття немає, адже його неможливо помислити.Навіть мислячи небуття,ми вводимо його в ранг буття,бо воно в цей момент існує для самого мислення як його предмет.Отож,усюди є лише буття,що дорівнює собі самому. Учень Пармені­да Зенон Елейський є автором знаменитих апорій(безвихідність) - парадоксальних тверджень, які дуже важко спростувати. Найвідомішою з них є апорія про стрілу: нам здається, що стріла летить, але насправді, стверджував Зенон, вона перебуває у спокої, оскільки її політ є лише сумою точок, в яких стріла знаходиться по відношенню до самої себе в нерухомому стані, завжди займає однакове за розмірами місце в просторі.

4.Космоцентризм раннього періоду розвитку античної філософії

Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції.

Однією із основних особливостей античної філософії є:

1)космоцентричний характер. Античні мислителі прагнули пізна­ти сутність природи, космосу, Всесвіту, дошукувалися першооснови, з якої мало б походити все існуюче. Знання цієї першооснови, вважали античні мудреці, неодмінно допоможе людині усвідомити сенс її влас­ного життя.

У філософії Стародавньої Греції людина сприймається як частка космосу.

Перші грецькі філософи - мудреці займалися осмисленням природи, Космосу, з'ясовуючи причини й початок світу. Людину розглядали як Мікрокосм стосовно Макрокосму, як частину і своєрідне повторення, відображення Макрокосму. Таке уявлення про світ у стародавньогрецькій філософії дістало назву космоцентризм. Космоцентризм ранньої античності пояснюється як орієнтація на вияв гармонії в людському бутті. Адже якщо світ гармонійно впорядкований, якщо світ - Космос, Макрокосм, а людина - його відображення і закони людського життя подібні до законів Макрокосму, то, отже, і в людині є прихована подібна гармонія.