1.Предмет та завдання еристики.

Еристика – це суперечка заради досягнення істини, в якій застосовуються нечесні і некоректні прийоми. Предметом еристики є суперечка а її завданням є досягнення істини. Суперечка це конфліктний діалог в основі якого є протилежні точки зору. В ході такого діалогу сторонни наводять аргументи на підтримку своєї точки зору і критикують точку зору оппонента. Предметом дослідження еристики протягом всієї історії її розвитку є еристична суперечка, характерними ознаками якої є її ін-терсуб'єктивний характер (суперечка-монолог не може бути еристичною), її спрямованість на перемогу, можливість застосування в процесі суперечки будь-яких хитрощів.Еристика  – мистецтво вести суперечку, дискусію, полеміку, диспут, дебати тощо; будувати переконливу аргументацію, ефективно критикувати погляди опонентів. Це риторика діалогічного мовлення, вчення успішної комунікації. Еристика є інтегральним мистецтвом, що виникає на стику знань та вмінь, які формуються логікою, психологією, етикою та риторикою.Суперечка є однією з форм людської комунікації, в межах якої уточнюються позиції опонентів, розробляється оптимальне вирішення проблеми, народжується істина. Суперечка – це публічне обговорення питань, що цікавлять учасників обговорення; це зіткнення різноманітних поглядів у процесі доказу та спростування.Дискусія – це один із способів обміну думками; різновид суперечки, в межах якого розглядається, досліджується, обговорюється певна проблема з метою досягти вагомого її вирішення. Як правило, учасниками дискусії є дві або більше осіб, що володіють необхідними знаннями про питання, яке обговорюється. Важливим компонентом дискусії є аргументи.Полеміка – дискусія (усна або письмова) на спірну тему; різновид суперечки, в межах якої основні зусилля сторін спрямовані на утвердження своєї позиції відносно предмету, що обговорюється. На відміну від дискусії, у полеміці присутнє змагання, боротьба, певний ступінь войовничості та ворожості, що обумовлюється метою, яку визначили учасники полеміки. Диспут – це заздалегідь підготовлена і проведена у певний час на обрану тему (наукову, політичну, літературну тощо) публічна суперечка між попередньо визначеними опонентами. Дебати – представлення своїх ідей, поглядів, концепцій, програм, свого бачення розв’язання важливих державних, громадських проблем на противагу іншій стороні (учаснику) дебатів.Структура еристичного акту в дисертації розглядається, як з точки зору логіко-феноменологічного підходу (дозволяє врахувати не тільки ситуацію продукування певної аргументації, так і ситуацію її сприйняття), так і з точки зору логіко-когнітивного підходу (дозволяє проаналізувати норми, правила еристичних суперечок).

2. Аргументація і критика в еристичній комунікації. Аргументація та критика

Аргументація в термінах пропозпційної, атрибутивної та імовірнісної логіки

Аргументація (від лат. argumeatatio - наведення підстав) - це раціональна діяльність, яка спрямована на захист певної точки зору та переконання у прийнятності тверджень або слушності намірів дії, що пов'язані з нею.

В аргументативному процесі виокремлюють логічний та позалогічний (мовний, психологічний, невербальний тощо) компоненти раціональної діяльності. Основою логічної аргументації є принцип або закон достатньої підстави. Він визначається так: твердження істинне, тільки якщо воно достатньо обгрунтоване. Обгрунтуванням називається процедура встановлення істинності твердження.

Закон достатньої підстави записується формулою:

А —> В,

де А - наслідок, В - підстава.

Наприклад:

«Якщо є дим (А), то (-») є і вогонь (В)».

В аргументації виокремлюють епістемічний та комунікативний аспекти.

З епістемічної перспективи (від грец. еріїіете - знання) в аргументації розрізняють аргументатора та аудиторію аргументації.

Аргументатор - це суб'єкт мовної дії, який наводить деяку аргументацію.

Аудиторія аргументації - це суб'єкт мовної дії, який може сприйняти, оцінити і зважити запропоновану йому аргументацію.

В епістемічному плані, отже, аргументація - це логічна процедура обґрунтування певного положення аргументатора з метою переконання аудитори аргументації в його слушності.

Аргументами можуть бути лише положення, істинність яких не викликає сумніву. Розрізняють такі види аргументів:

визначення;

аксіоми та постулати;

конвенції (від лат. сопуєпНо - угода, домовленість);

закони науки та теореми;

теоретичні та емпіричні узагальнення;

висловлювання про відомі чи вірогідні одиничні факти.

Залежно від порядку подання аргументації розрізняють:

прогресивну аргументацію та

регресивну аргументацію.

Прогресивна аргументація - це аргументація, яка має такий порядок: «аргументуй) точка зору».

Регресивна аргументація - це аргументація, яка має такий порядок: «точка зору -> аргумент(и)».

Залежно від типу міркування, за яким розгортається аргументація, розрізняють:

дедуктивну аргументацію та

правдоподібну аргументацію.

Дедуктивна аргументація - це аргументація, в якій точку зору обґрунтовують або критикують, застосовуючи форми дедуктивних міркувань.

Правдоподібна аріументація - це аргументація, в якій точку зору обґрунтовують або критикують, застосовуючи схеми правдоподібних міркувань. Правдоподібну аргументацію можна будувати або схемами індуктивних міркувань, або за схемами міркувань за аналогією.

Критика (від грец. kritikon — здатність розрізняти) - це обґрун­тування неприйнятності певної аргументації.

За формою виразу критика може бути:

-неявною та-явною.

Неявна критика - це скептична оцінка запропонованої аргументації без конкретного аналізу її хиб й точної вказівки на слабкі місця.

Явна критика - це вказівка на конкретні вади, виявлені в запропонованій аргументації.

Залежно від характеру явної критики розрізняють:

деструктивну критику;

конструктивну критику;

комбіновану критику.

Деструктивна критика - це вид явної критики, який спрямований на руйнування запропонованої аргументації.

Залежно від того, на який структурний компонент запропо­нованої аргументації буде спрямована деструктивна критика, розрізняють такі її види:

критику тези;

критику аргументів;

критику форми.

Критика тези - це вид деструктивної критики, який спрямований на обґрунтування аргументатором неприйнятності того твердження, що захищається аудиторією аргументації.

Як правило, для критики тези вибирають:

шлях «зведення до абсурду» або

шлях обґрунтування антитези.

Критика тези за схемою «зведення до абсурду» (лат. reductio ad absurdum) - це міркування, в якому хибність тези обґрунто­ вують на підставі того, що з цісї тези за допомогою інших мірку­вань виводять наслідки, які не узгоджуються із фактами дійсності чи загальновизнаними істинними та достовірними положеннями.

Критика тези шляхом обгрунтування антитези - це міркування, в якому хибність тези обґрунтовують за допомогою побудови аргументації на користь істинності антитези.

Критика аргументів - це вид деструктивної критики, який спрямований на обґрунтування неприйнятності аргументів, які застосовують для підтвердження тези. Проте спростування аргумен­тів ще не означає визнання неприйнятності тези. Теза визнається лише необгрунтованою й може бути прийнятою після підбору більш ваго­мих аргументів на її користь.

Критика форми - це вид деструктивної критики, який спря­мований на обґрунтування відсутності логічного зв'язку між ар­гументами та тезою. Наявність такого логічного зв'язку забезпечу­ється дотриманням тих правил, що встановлені логікою для певних видів міркувань.

Конструктивна критика - це вид явної критики, в якій хибність антитези встановлюється за допомогою обґрунтування істинності тези.

Комбінована критика (від лат. сотЬіпаІіо - поєднання) - це критика, яка поєднує деструктивний та конструктивний підходи.

3.Емпірична аргументація

-це ргументація, невід'ємною частиною якої є посилання на досвід, на емпіричні дані. А. е.. протиставляється теоретичній аргументації, що спирається на міркування і не користується безпосередньо посиланнями на досвід. Різниця між А. е.. і теоретичної є відносним в тій же мірі, в якій щодо відмінності між емпіричним і теоретичним знанням. Нерідкі випадки, коли в одному й тому ж процесі аргументації з'єднуються разом і посилання на досвід, і теоретичні міркування. Ядро прийомів А. е.. складають способи емпіричного обгрунтування знання, звані також (емпіричним) підтвердженням або верифікацією. А. е.. не зводиться, однак, до підтвердження. Зокрема, приклад і ілюстрація, що грають помітну роль в аргументації, не відносяться до ефективних способів підтвердження. Крім того, в аргументації посилання на досвід можуть бути свідомо несумлінними, що виключається самим сенсом поняття підтвердження. І А. е.., І її окремий випадок - емпіричне підтвердження застосовні, строго кажучи, тільки у випадку описових (дескриптивних) висловлювань. Оцінки, норми, декларації, обіцянки і інші вирази, які тяжіють до оцінок, не допускають емпіричного підтвердження і обгрунтовуються інакше, ніж посиланнями на досвід. Використання А. е.. з наміром переконати когось в прийнятності визначених оцінок, норм і т. п. має бути віднесено до некоректних прийомів аргументації. Підтвердження може бути прямим, або безпосереднім, і непрямим. Пряме підтвердження - це безпосереднє спостереження тих явищ, про які йдеться в обгрунтовуємо затвердження. У разі непрямого підтвердження мова йде про підтвердження логічних наслідків обгрунтовує положення, а не про підтвердження самого цього положення. Гарним прикладом прямого підтвердження служить доказ гіпотези про існування планети Нептун: незабаром після висунення гіпотези цю планету вдалося побачити в телескоп. Обгрунтування шляхом прямого посилання на досвід дає впевненість в істинності таких тверджень, що "Ця троянда червона", "Холодно", "Стрілка вольтметра стоїть на позначці 17" і т. п. Неважко помітити, що навіть у таких простих констатація немає "чистого" чуттєвого споглядання. Воно завжди пронизане мисленням, без понять і без домішки міркування людина не здатна висловити навіть найпростіші свої спостереження, зафіксувати найбільш очевидні факти.

4. Теоретична аргументація

Начало формы

Конец формы

-це аргументація, що спирається на міркування і не користується безпосередньо посиланнями на досвід. А. т. протиставляється аргументації емпіричній, прямо апелює-до того, що дано в досвіді. Способи А. т., на відміну від способів емпіричної аргументації, надзвичайно різноманітні і внутрішньо відмінні. Вони включають дедуктивне обгрунтування, системну аргументацію, методологічну аргументацію і ін Єдиної, проведеної послідовно класифікації способів А. т. не існує. Дедуктивна (логічна) аргументація являє собою виведення обгрунтовує положення з інших, раніше прийнятих положень. Вона не робить таке положення абсолютно достовірним і незаперечним, але вона повною мірою переносить на нього ту ступінь достовірності, яка властива посилок дедукції. Дедуктивна аргументація є універсальною: вона може бути застосовна у всіх областях міркування і в будь-якій аудиторії. Системна аргументація являє собою обгрунтування затвердження шляхом включення його в якості складового елементу в уявну добре обгрунтованою систему тверджень або теорію. Підтвердження наслідків, що випливають з теорії, є одночасно і підкріпленням самої теорії. З іншого боку, теорія повідомляє висунутим на її основі положень певні імпульси і силу і тим самим сприяє їх обгрунтуванню. Твердження, що стало елементом теорії, спирається вже не тільки на окремі факти, але багато в чому також на широке коло явищ, що пояснюється теорією, на передбачення нею нових, раніше невідомих ефектів, на зв'язки її з іншими теоріями і т. д. Включення затвердження в теорію поширює на нього ту емпіричну та теоретичну підтримку, якою володіє теорія в цілому