2. Стильові різновиди української мови

Українська мова сьогодні є однією із розвинених мов світу. Вона забезпечує комунікативні потреби всіх верств суспільства. У мові знаходять відбиття всі функціональні стилі, тобто будь-яку думку інформативного, повчального, переконливого чи за­кличного характеру можна передати засобами нашої мови.

2.1. Функціональні стилі української мови

Під функціональним стилем розуміємо сукупність мовних засобів, зумовлених змістом, функцією та цілеспрямованістю висловлювання. Це означає, що для передачі певної інформа­ції добираються відповідні лексичні засоби, використовують­ся потрібні для цього висловлювання граматичні форми, за певними законами будуються речення.

Традиційно розрізняють усні та писемні стилі мовлення. До писемних стилів відносять науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, епістолярний, конфесійний, художній; до усних — ораторський та розмовний стилі.

У межах кожного функціонального стилю сформували­ся свої різновиди — підстилі. Так, у межах наукового можна говорити про власне науковий, науково-популярний, науко­во-навчальний підстилі; у межах офіційно-ділового — зако­нодавчий, дипломатичний, юридичний, адміністративно-кан­целярський; публіцистичного — художньо-публіцистичний, стиль засобів масової інформації тощо.

Кожен стиль має:

- певну сферу поширення та вживання (певне коло мовців);

• функціональне призначення (інформування, повідомлен­ня, переконання, вплив, регулювання відносин та ін.);

• характерну систему мовних засобів (лексичних, грама­тичних, стилістичних тощо).

2.2. Особливості мовних стилів 2.2.1. Офіційно-діловий стиль

Основна функція офіційно-ділового стилю — настановчо-інформативна. Цей стиль властивий документам, що регламен­тують життя установ, організацій, громадян і суспільства в цілому: закони, укази, постанови, довідки, накази, листи, звіти, інструкції, накладні, рапорти, розписки, протоколи та ін.

Необхідною умовою укладання офіційних документів є точність, яка досягається використанням усталених слів та зворотів, так званих мовних штампів (канцеляризмів), або шляхом численних уточнень, виражених різного роду зворо­тами чи реченнями. У зв'язку з цим структура речень у біль­шості документів складна, речення великі, побудовані за своєрідною схемою, не властивою іншим функціональним стилям.

Умовою точності є також уникання багатозначності, вико­ристання переважно моносемічних слів, абсолютна відсутність емоційно забарвлених висловів чи синтаксичних конструкцій.

Характерною рисою офіційно-ділового стилю є його кон­сервативність. Це знаходить вияв у вживанні ускладнених синтаксичних конструкцій та мовних зворотів, свого роду штампів і кліше, що закріпилися в документах і зберігаються без змін досить довго, у спеціальній формі кожного документа, порушення якої неприпустиме.

Усталеність і одноманітність форми документа дозволяє настільки стандартизувати його виготовлення, що можна ви­друкувати схему або бланк, залишивши порожні місця для тих невеликих частин документа, які змінюються залежно від си­туації: прізвище в довідці, потрібні цифри в накладній, призна­чення робіт у наряді тощо.

Мовні особливості: обмежений набір слів та зворотів, при­таманних саме офіційному викладові {згідно з наказом, відпо­відно до розпорядження, з метою застереження, необхідний для виконання, як свідчать докази, витяг із протоколу, пору­шити питання і под.). Професійні ідіоми (стійкі вислови), які склалися в документалістиці, виконують ту саму функцію, що й терміни в науковій мові. Синонімія таких висловів не до­пускається: вона вносить небажану надлишкову інформацію, призводить до неоднозначного тлумачення документа.

Для офіційно-ділового мовлення характерною ознакою є безособовість викладу. За винятком деяких документів (за­яви, доповідні записки, накази), текст укладається не від імені

конкретної особи, а від імені установи. Таким чином, особові дієслова тут не властиві, використовуються безособові фор­ми на -но, -то (вирішено, закрито, перенесено) та інфінітивні форми (відкрити, продовжити, доповнити, надіслати). Діє­слова теперішнього часу виступають у формі розпорядження (наказую); минулого — посилюють констатацію фактів (роз­глянув, постановив, ухвалили); майбутнього — практично не вживаються. У ділових паперах не використовуються дієслова умовного способу.

Однією з типових лінгвістичних ознак офіційно-ділового стилю є його іменний характер. Частота вживання іменників тут вища, ніж в інших функціональних стилях. Характерною рисою є так звана «сухість» викладу. Використовуються імен­ники чоловічого роду для назв осіб жіночої статі за професією чи родом діяльності (юрист Денисова, професор Литвинова, викладач Задорожна, інженер Розсоха).

Існує дві форми офіційно-ділового викладу: усна й писем­на. Усна форма спілкування застосовується під час проведення нарад, засідань, зборів; у монологічному виступі перед ауди­торією з доповіддю чи повідомленням; діалогічному мовлен­ні; телефонній розмові тощо.

Писемна форма спілкування передбачає відсутність спів­розмовника, вона реалізується в різного типу документах. -

Як приклад офіційно-ділового стилю можна навести части­ну статті Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільови­ми фондами»:

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

1. платники податків — юридичні особи, їх філії, відді­лення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого ста­тусу, на яких згідно із законами покладено обов'язок утриму­вати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції;

2. податкове зобов'язання — зобов'язання платника по­датків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів 16 відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим законом або іншими законами України;

1. податковий борг (недоїмка) — податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгодже­не платником податків або встановлене судом (арбітражним судом), але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання;

3. пеня — плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням по­даткового зобов'язання.

В офіційно-діловому стилі мовлення можна виділити такі підстилі: законодавчий, дипломатичний, юридичний, адміністративно-канцелярський.

Законодавчий підстиль використовується в законотвор­чій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосун­ки між приватними особами, між державою та приватними і службовими особами. Реалізується в законах, указах, стату­тах, постановах та ін.

Дипломатичний використовується у сфері міждержавних, офіційно-ділових відносин у галузі політики, економіки, куль­тури. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комю­ніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), міжнародних про­токолах, заявах, договорах, ультиматумах тощо.

Юридичний має застосування в юриспруденції. Він обслу­говує й регламентує правовідносини між державою та підпри­ємствами й організаціями всіх форм власності; між державою та приватними особами; між приватними особами; між підпри­ємствами та організаціями всіх форм власності. Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах та ін.

Адміністративно-канцелярський підстиль використову­ється у професійногвиробничій сфері, правових відносинах та діловодстві. Він регламентує службові відносини між підпри­ємствами та установами; між структурними підрозділами од­ного підпорядкування; між установою та приватною особою і навпаки; приватні стосунки між окремими громадянами. Ре­алізується в офіційній кореспонденції, договорах, контрактах, характеристиках, дорученнях, розписках тощо.