1.2. Мова правових документів

Розрізняють поняття національна мова, літературна мова, ділова мова. Національною, чи загальнонародною, мовою (або формою мови) прийнято називати сукупність усіх мовних оди­ниць, куди увіходять діалектне, просторічне мовлення, жаргон, сленг, арго.

Літературна мова — це мова, унормована всенародною практикою мовленнєвого спілкування, упорядкована, опрацьо­вана письменниками, ученими, громадськими діячами. І в пи­семній, і в усній формах, у всіх стилях і жанрах вона єдина для кожної окремої нації. Літературну мову характеризує її наддіа-лектне використання — найбільш типове, соціально потрібне, умотивоване мовною ситуацією. Літературна мова має стабіль­ні норми в лексиці, фонетиці, фразеології, граматиці, стилісти­ці. Вона відіграє важливу об'єднувальну роль для кожної нації, оскільки консолідує всі верстви незалежно від місця проживан­ня й соціального стану. На основі літературної української мови сформувалась українська нація.

Діловою, як правило, називають відгалуження літературної мови, що забезпечує спілкування (писемне та усне) на офіційно-діловому рівні. Для ділової мови характерним є уживання спе­ціальної лексики — канцеляризмів та мовних штампів, чітко регламентована побудова речень, досить часто навіть визна­чена форма викладу.

Фахівець будь-якої галузі повинен бездоганно володіти літе­ратурною мовою, уміти послуговуватись нею для висловлення думки. Передусім це стосується професійної підготовки, адже неточність формулювання може призвести до помилкової дії, а для багатьох професій (медики, правоохоронці) дія часто пов'язана зі здоров'ям людини, а інколи — й із життям. Оскіль­ки мова є засобом пізнання, спілкування і впливу, то мовні знан­ня — це одна зі складових професійної підготовки юриста.

Мова права є надзвичайно важливим фактором утілення в життя державної волі. Вона є офіційною мовою, мовою дер­жавної влади, якою її представники розмовляють із населенням країни. Юридичні норми формуються відповідно до визначених мовних норм. Мова безпосередньо не впливає на зміст законо­давства, але ступінь досконалості, точність і ясність закону значною мірою залежать від правильності й досконалості мов­ного оформлення.

За визначенням, мова законодавства — це засіб оптималь­ного закріплення в правовій нормі певного масштабу поведін­ки, спрямованої на регулювання суспільних відносин. Мова права виконує дві взаємозалежні функції: відображальну, що виражає зовні волю законодавця, і комунікативну, яка доводить цю волю до свідомості учасників суспільних відносин. Завдан­ня комунікації полягає у впливі на волю й свідомість людей для того, щоб створити спонукальні мотиви їх правомірної пове­дінки, забезпечити права й виконання юридичних обов'язків відповідно до вимог правових приписів.

Для мови права найбільше значення мають точність, доступ­ність, ясність викладу. Міра точності в тексті нормативного акта є досить високою, бо приблизність чи помилка можуть спричини­ти серйозні наслідки. Мовне втілення нормативного акта надає волі законодавця цілісності, викінченості форми, забезпечує його доступність, максимальну зручність для вивчення й застосування. Ступінь досконалості, точність та ясність закону певною мірою залежать від мови, якою він написаний, від рівня розвитку мовних норм. Мова закону створюється в тій чи іншій національній право­вій системі спеціально, шляхом цілеспрямованого відбору й об­робки природного мовного матеріалу таким чином, щоб найбільш точно і разом із тим зрозуміло викласти юридичні правила, забез­печивши ефективність їх владного впливу на волю та свідомість людей. У мові закону виробляються оптимальні способи передачі правової інформації, і в цілому вона відбиває юридичну картину світу, що склалася в правовій системі внаслідок пізнання правових властивостей і зв'язків об'єктивної дійсності. Уміння використо­вувати специфічну мову закону вважається найважливішою навич­кою законодавця.

Нормативний акт — це літературний твір писемного харак­теру, а значить, до нього висуваються такі ж вимоги, як і до будь-якого іншого писемного твору. Законодавчий текст владно пропонує суб'єктам права певну поведінку, формулює вимоги та загальнообов'язкові приписи. Усе це визначає особливості мови законодавства як основи офіційно-ділового стилю.

Засоби й правила законодавчої техніки можна вивчати як із позиції закону, так і з тих начал, які його становлять. Будь-який текст має мовну, логічну і графічну основи. Мовні вимоги до закону доцільно розглядати, спираючись на лексичні, граматич­ні, стилістичні та інші засоби, що призначені виражати волю законодавця. Ідеться про основні мовні засоби — нормативно побудовані речення, правильно вжиті терміни, юридичні сталі поєднання та ін. Мовне оформлення законодавчих актів почи­нається з опорних понять, вибір і конструювання яких слід ретельно й уважно продумувати. Невідповідний термін чи не­дбала мовна конструкція не лише спотворюють уявлення про предмет, а й суттєво послаблюють регулювальну роль права та соціальну цінність закону

Сьогодні досить важливим є вміння юриста послуговуватися багатством української мови для вираження думки як в усній, так і писемній формах. Для цього слід володіти навичками ри­торики та ораторського мистецтва, мати значний словниковий запас, уміти коригувати мовлення залежно від ситуації, навчи­тися говорити спонтанно, добираючи при цьому необхідні мов­ні засоби. Крім глибокого знання мови, необхідно бути надзви­чайно уважним до оформлення документа, зважати на його важливість, на однозначність відбиття ситуації, яка повинна бути пріоритетною в будь-якому діловому папері. Тезаурус професіо­нала повинен містити значну кількість термінів, сталих чи по­стійних словосполучень, якими він оперує в щоденному ділово­му мовленні. Поповнення словникового запасу відбувається поступово й безперервно, оскільки щоденна практика юриста пов'язана зі складанням різного роду документів, із мовленнє­вими ситуаціями, що потребують точного вираження думки, з'ясування непередбачуваних обставин.