Стилістичні норми

Стилістичні норми визначають доречність чи недоречність використання слів, фразеологізмів, морфологічних форм, син­таксичних конструкцій у певних функціональних стилях. Сти­лістичні норми регулюють вибір і взаємодію мовних засобів різних рівнів у конкретних умовах спілкування і відповідно до поставленої мети.

До так званих стилістичних невправностей (огріхів) на­лежать:

1. використання значних за обсягом і складних за структу­рою речень, що перешкоджає розумінню тексту;

2. тавтологія — повторення того ж слова чи спільнокоре-невих слів у межах речення або близько розташованих речень (звичайно, якщо це не художній прийом), наприклад: У визна­ченні визначальні ознаки повинні бути необхідними і достат­німи; Цей напрям наукових досліджень набув широкого поши­рення в різних напрямах наукового пошуку;

3. використання інверсії (непрямого порядку слів) у тек­стах наукового та офіційно-ділового стилів, хоча в усній фор­мі вона цілком можлива: в усному мовленні — Ми сьогодні розглядаємо питання дуже важливе; (у протоколі) Сьогодні ми розглядаємо дуже важливе питання. Така побудова речень (у непрямому порядку) породжує різночитання і порушує ло­гіку викладу: Чоловік продав автомобіль разом зі своєю жін­кою і задоволений повертався додому;

4. невикористання наявних паралельних значень -ові (-вві, -єві), -у(-ю) у давальному відмінку однини іменників чолові­чого роду II відміни. Варіантні закінчення дають можливість уникнути одноманітності викладу: Деканові Савчуку; Тарасові Михайловичу; панові юрисконсульту; доповідачеві Павленку;

5. невідповідність обраних слів і стійких зворотів стилю й формі викладу: З якого приводу у нас буде розмова. Краще: Про що у нас буде розмова.

Для того щоб уникнути стилістичних помилок, необхідно розвивати уважність і чуття слова, працюючи з різними за сти­лем текстами й спілкуючись у різноманітних ситуаціях.

5. Писемне ділове спілкування

5.1. Особливості писемного ділового спілкування

Писемне ділове мовлення — це зафіксована на папері мовна діяльність, розрахована на зорове сприйняття. Писемне мовлення зумовлюється особливостями писемного спілкування. Оскільки в момент висловлення думки відсутній реальний співрозмовник, доводиться готувати текст, який існує самостійно в просторі та часі. Як відомо, носієм тексту переважно є папір, який закріплює інформацію на відносно тривалий термін зберігання.

Реалізацією писемного мовлення є текст (від лат. гехШт — зв'язок, поєднання, тканина). За одним із визначень, текст є від­творена письмово або в друкованому вигляді авторська праця, документ та ін. Отже, писемне ділове спілкування базується на вмінні правильно укладати службові та процесуальні докумен­ти всіх видів діяльності. Це, безперечно, вимагає від кожного укладача ділового папера чи документа певних умінь та нави­чок. Як правило, від першого враження залежить багато, тому кожен елемент офіційного стилю вимагає чіткості, коректнос­ті, змістовності. Форма тексту має дві сторони — внутрішню та зовнішню, обидві вони є істотними, але елементи останньої іноді можуть переважати, бо існують певні стандарти. Слід пам'ятати, що багато витрачається часу саме для переробки письмової офіційної інформації, її складання та оформлення.

Особливості писемного ділового мовлення полягають у такому:

• писемне мовлення є вторинною (графічною) формою ма­теріалізації висловлення;

• наявність системи графічних знаків, властивих тільки писемному мовленню (літери, цифри, умовні позначення, гра­фічні скорочення);

- монологічний характер писемних текстів;

• можливість попереднього обдумування й поступовості у -фіксації дає змогу вносити зміни до тексту, доповнювати його, старанно відбирати факти;

• ретельний та обдуманий відбір мовних засобів, чітке впорядкування стилю, використання більших за обсягом і складніших за структурою та стилістично відшліфованих син­таксичних побудов;

• повний і ґрунтовний виклад фактів, матеріалу, редагу­вання думки й форми написаного;

• поглиблена робота над текстом — правильний вибір слова, тісний смисловий та граматичний зв'язок між реченнями тощо;

- відсутність інтонації, жестів, міміки, мовної ситуації;

• вияв традиційності й певного писемного «консерватиз­му», зокрема в ділових паперах;

• чітка диференціація текстів за сферою спілкування: існу­вання деяких текстів тільки в писемній формі й призначення тільки для сприймання зором, а не слухом, наприклад: про­токоли, акти, заяви, посвідчення, довіреності, квитанції, роз­писки, накладні;

• потенційно необмежена кількість відтворення й дублю­вання в тотожній писемній формі копії певного документа;

• можливість відтворити писемний текст у звуковій формі, однак звукове відтворення тексту не завжди буває точною ко­пією писемного;

• можливість відтворити, властивість бути відтвореним у просторі й збереженим у часі.