2. Строни колективного договору та сфера його укладення.

Ст. 12 КЗпП України та ст. 3 ЗУ “Про колективні договори і угоди” визначають, що колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а разі відсутності таких органів – представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом.

Таким чином, стороною колективного договору, що наймає працівників є власник або уповноважений ним орган.

Другою стороною колективного договору є наймані працівники, інтереси яких представляють профспілки чи інші представники, уповноважені найманими працівниками.

Профспілки реалізують свої повноваження у колективно-договірному регулюванні через створені ними виборні органи.

Повноваження цих органів визначаються у статутах або на підставі відповідного рішення профспілкового органу щодо профспілкового представника (довіреної особи). Якщо на підприємстві є декілька профспілок, то створюється об٬єднаний представницький орган за ініціативою будь-якої профспілки.

У випадку, якщо на підприємстві, в установі, організації немає профспілки, представництво інтересів найманих працівників у колективних переговорах здійснюють представники, які обираються на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів.

Разом з обранням можуть бути визначені і повноваження представників. ( Це можуть бути колегіальні органи або окремі працівники).

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи (ст. 11 КЗпП України та ст. 2 ЗУ “Про колективні договори і угоди”).

Законодавство передбачає можливість укладення колективного договору у структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.

Дія колективного договору поширюється лише на конкретне підприємство, установу, організацію. Він поширюється на всіх найманих працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки і чи брали участь в укладенні колективного договору.

Сторони самі визначають строк дії колективного договору, враховуючи особливості конкретного підприємства.

Згідно Ст. 12 КЗпП України встановила суб'єктів, між якими укладається колективний договір.

До них віднесено власника або уповноважений ним орган (особу), з однієї сторони, і профспілкові організації, а у разі їх відсутності — представники, вільно обрані на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, — з другої сторони.

Законодавець вказує декілька суб'єктів як зі сторони, що наймає працівників, так і зі сторони найманої праці. Проте не всі зазначені суб'єкти є сторонами колективного договору, тому важливо розмежувати його сторони та суб'єктів, як можуть бути повноважними представниками сторін і брати участь у колективно-договірному регулюванні.

Законодавець стороною колективного договору, яка наймає працівників, визнає власника або уповноважений ним орган (особу).

Проте таке формулювання є формально неправильним і ускладнює реалізацію відповідної норми на практиці.

Поняття «власник» є характерним для цивілістичного понятійного апарату і розкриває свій зміст через право власності, тобто через встановлену законом межу дозволеної і бажаної поведінки щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Поняття «власник» не розкриває його взаємозв'язку з працівниками в суспільних відносинах, які регулюються трудовим правом і виникають у процесі та з приводу використання людиною здатності працювати.

Крім того, власник, який створив і зареєстрував юридичну особу з метою одержання прибутку, не вправі розпоряджатися її майном і наймати осіб за трудовим договором, оскільки юридична особа з моменту її реєстрації набуває статусу підприємця і виступає суб'єктом, який згідно із законодавством наділяється правом укладати трудові договори (контракти) від власного імені, а не від імені власника, що її створив. Тому для встановлення сторони, що наймає працівників, слід виходити із змісту її правового статусу в трудових правовідносинах.

Згідно Ст. 12 КЗпП Профспілкова організація, як і будь-яка інша юридична особа, реалізує свою правосуб'єктність через систему органів, створених для виконання цілей її діяльності.

У колективно-договірному регулюванні свої повноваження вони здійснюють через створені ними виборні органи, а у разі відсутності таких — через представника (довірену особу) профспілки.

Повноваження органів на представництво профспілкових організацій, як правило, визначаються в їх статутах, але таке представництво може здійснюватися і на основі відповідного рішення профспілкового органу щодо профспілкового представника (довіреної особи).

Згідно Ст. 11 КЗпП Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

В поєднанні цих двох критеріїв визначається сфера укладення колективного договору. На сферу укладення колективного договору не впливає організаційна форма підприємця, так само як і форма власності та господарювання, кількість працівників у юридичної особи.

Укладення колективного договору не залежить від того, чи юридична особа займається підприємницькою діяльністю.

Тому колективний договір укладається також у

• навчальних закладах,

• громадських організаціях,

• виконавчих органах державної влади та органах місцевого самоврядування, які використовують найману працю.

У разі відсутності хоча б одного з двох критеріїв колективний договір на підприємствах, в установах, організаціях не укладається. Тому на підприємствах, в установах, організаціях, які не використовують працю найманих працівників, колективний договір не укладається.

Так само і з громадянами, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, якщо вони при цьому використовують найману працю інших осіб, колективний договір не укладають.

На практиці і в науковій літературі висловлювалися сумніви щодо доцільності укладення колективних договорів у разі найняття невеликої кількості працівників і необхідності внесення змін, пропонується встановити у законодавстві кількість працівників, за наявності якої колективний договір укладається обов'язково, в противному разі укладення колективного договору розглядається як право сторони і такий договір може бути укладений з ініціативи однієї з них.

Коментована стаття потребує змін і в частині обмеження колективно-договірного регулювання законодавцем на локальномурівні рамками юридичної особи.

Таке обмеження є невиправданим і порушує право особи, що наймає працівників, та найманих працівників на колективно-договірне регулювання умов праці. Адже такою особою може виступати як юридична, так і фізична. Тому потрібно внести зміни, які б дозволяли укладати колективні договори також з фізичними особами, які наймають працівників.