2. Колективні угоди та їх види.

Колективний угода– це локальний нормативний акт, що регулює виробничі, трудові та соціально-економічні відносини на підприємстві, установі, організації.

Колективні угоди поділяються на:

• генеральну;

• галузеву;

• регіональну.

Відповідно до ст. 3 ЗУ “Про колективні дговори і угоди” сторонами генеральної угоди виступають:

• профспілки, які об٬єдналися для ведення переговорів і укладення генеральної угоди;

• власники або уповноважені ними органи, які об٬єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об٬єднання власників або уповноважені ними органи і профспілки чи об٬єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їх дії.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об٬єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об٬єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами.

Угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо:

• гарантій праці і забезпечення продуктивної зайнятості;

• мінімальних соціальних гарантій оплати праці;

• розміру прожиткового мінімуму;

• соціального страхування;

• режиму роботи і відпочинку;

• умов охорони праці;

Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема щодо:

• нормування і оплати праці;

• встановлення мінімальних соціальних гарантій;

• трудових відносин;

• умов і охорони праці;

• житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку;

Галузева угода не може погіршувати становище трудящих порівняно з генеральною угодою.

Угоди на регіональному рівні регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включаючи вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

Положення генеральної, галузевої та регіональної угод діють безпосередньо і є обов٬язковими для всіх суб٬єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Колективні угоди набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в угоді.

Сторони, що уклали угоду, повинні інформувати громадян через засоби масової інформації про зміну та хід її реалізації.

Галузеві та регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації Міністерством праці та соціальної політики України.

2. Поняття колективного договору та його роль у забезпеченні трудових відносин.

Термін “колективний договір” вперше був застосований подружжям Беатрисою та Сіднеєм Уебб у 1891 році в їх науковій праці “Кооперативний рух у Великобританії”. У більшості країн світу колективні договори є переважним засобом регулювання трудових відносин. Проте часто колективний договір залежить від політики уряду і одержує законодавче обгрунтування.

При державній формі власності роль колективного договору в регулюванні трудових відносин була приниженою Розвиток ринкових відносин сприяв розширенню локального регулювання, в тому числі колективно-договірного.

Існування колективного договору на сьогодні об٬єктивно обумовлено наявністю соціальних, економічних і правових передумов.

До соціальних факторів слід віднести наявність суспільно-трудових відносин, які породжуються колективним співробітництвом.

В умовах суспільного виробництва виникають внутрішні колективні відносини, а також ряд зв٬язків у галузі суспільної організації праці. Для регламентації таких відносин використовуються методи регулювання окремих питань шляхом узгодження.

В економічному плані правомірність і необхідність існування колективних договорів обумовлена в першу чергу економічною самостійністю підприємств, а також наявністю об٬єктивних протиріч між інтересами самих власників та найманих працівників.

До юридичних передумов існування колективного договору слід віднести правосуб٬єктність його сторін, оскільки укладення будь-якої угоди неможливе без встановленої і гарантованої законом право-дієздатності сторін договору.

Колективний договір є одним із основних інститутів галузі трудового права.

Відповідно до Рекомендації МОП № 91 під колективним договором розуміють усяку письмову угоду щодо умов праці та найму, яка укладається, з одного боку, між підприємцем, групою підприємців та однією чи кількома представницькими організаціями працівників або за відсутності таких організацій – представниками самих працівників, незалежним чином обраними і уповноваженими згідно із законодавством країни.

Відповідно до ст. 1 ЗУ “Про колективні договори і угоди” колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов٬язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників або уповноважених ними органів.

В науці колективний договір, якщо він прийнятий на конкретному підприємстві, в установі, організації, розглядається як специфічний локально-правовий акт. Оскільки він є угодою найнижчого рівня колективно-договірного регулювання, то повинен враховувати та відповідати змісту генеральної, галузевих та регіональних угод, положення яких є обов٬язковими для застосування під час ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів як мінімальної гарантії.

Колективний договір укладається з метою покращення господарської діяльності підприємства, підвищення якості продукції, що випускається, забезпечення трудящим можливості брати участь в управлінні виробництвом, удосконалення оплати праці, підняття рівня охорони праці, матеріально-побутового та культурного обслуговування працівників.

До колективного договору заборонено включати умови, які погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством.

Як вид правового акту колективний договір виконує певні функції:

• організація трудових відносин;

• забезпечення стабільності трудових відносин;

• забезпечення і захист інтересів власника та працівника.

Згідно статті 10 КЗпП

(Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.)

Колективний договір у трудовому праві розглядається в декількох аспектах, що мають самостійне теоретичне і практичне значення.

Для трудових і соціально-економічних відносин характерним є формування різноманітних інтересів (інтересів найманої праці, інтересів капіталу та інтересів суспільства), які за своїм змістом можуть не збігатися або ж бути протилежними та внутрішньо суперечливими.

Світовий досвід показує, що одним із найефективніших чинників урегулювання соціальних суперечностей є соціальне партнерство. Його основною метою є регулювання та вирішення конфліктів, збалансування соціально-економічних інтересів працівників і підприємців.

Тому діяльність суб'єктів колективно-договірного регулювання повинна спрямовуватися не на сліпе відстоювання власних інтересів за будь-яку ціну, а на пошук прийнятних варіантів поведінки для всіх учасників, визначення взаємних поступок і компромісів.

Досягнення соціальної злагоди в суспільстві можливе шляхом укладення колективних договорів з метою узгодження інтересів найманих працівників, роботодавців, уповноважених органів на конкретних підприємствах, в установах, організаціях. їх співробітництво базується на засадах рівності сторін у переговорах.

Нормативні умови колективного договору — це такі умови, в яких сторони на рівні підприємства встановлюють локальні норми права, що регулюють умови праці.

Це можуть бути умови, що випливають з конкретизації окремих положень і статей КЗпП України (наприклад, встановлення умов виплати міжрозрядної різниці робітникам-відрядникам при виконанні робіт різної кваліфікації).

Разом з тим, у колективному договорі можуть бути встановлені норми, які надають працівникам додаткові, порівняно з централізованим законодавством, пільги і переваги (скорочений робочий час, додаткові оплачувані відпустки тощо).

В усіх випадках при встановленні в колективному договорі локальних норм важливо, щоб визначені ними умови не погіршували права найманих працівників у порівнянні з тими, що їм гарантовані централізованим законодавством.

Умови колективних договорів чи угод, які, порівняно з чинним законодавством, погіршують становище працівників, є недійсними

Колективні договори повинні встановлювати норми, що передбачають більш високі пільги та гарантії порівняно з чинним законодавством, угодами вищого рівня.