3. Підстави виконання і виконавчі документи.

Підставами виконання є:

1) рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, а також постанови суддів про стягнення аліментів;

2) вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних спра вах в частині майнових стягнень;

3) постанови судді або суду в частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення;

4) мирові угоди, затверджені судом;

5) виконавчі написи нотаріусів;

6) рішення арбітражного суду в передбачених законом випадках;

9) рішення товариських судів про майнові стягнення;

10) рішення третейських судів;

11) рішення комісій по трудових спорах; постанови профспілкових комітетів по спорах про від шкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, та ін.

Судові рішення виконуються після того, як вони набрали законної сили, за винятком випадків негайного їх виконання.

Виконавчі документи — це письмові документи встановленої форми і змісту, які видаються судом та іншими органами вирішення правових спорів (юрисдикційними органами) для примусового виконання прийнятих ними у справах рішень, ухвал, постанов, інших актів як підстав для їх виконання.

Виконавчі документи:

1. виконавчі листи;

2. ухвали, постанови судів у випадках, передбачених законодавством;

3. накази судів;

4. виконавчі написи нотаріусів;

5. посвідчення комісій по трудових спорах підприємств, установ, організацій

6. постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7. постанови держ. виконавця про стягнення викон. збору та накладення штрафу;

8. рішення інших органів держ. влади у випадках, передбачених законодавством.

9. рішення Європейського суду з прав людини.

4. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку (виконавча давність).

Виконавча давність - це встановлений у законі строк, протя­гом якого рішення може бути пред'явлено саме до примусового виконання, тому що для добровільного виконання строки не встановлені в тому сенсі, що добровільне виконання рішення після закінчення строку виконавчої давності повинно визнаватися належним.

Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку – це сплив визначеного строку за умов, встановлених законом, який спрямований на припинення права на звернення з вимогою про примусове виконання рішення про захист.

Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку застосовується до вимог про примусове виконання рішень про захист матеріальних цивільних прав та інтересів. Вона поширюється на вимоги про примусове виконання лише рішень про присудження та частини перетворювальних рішень.

Рішення суду, за загальним правилом, може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років з моменту набрання ним законної сили. Рішення про стягнення періодичних платежів (наприклад, аліментів) можуть бути пред'явлені до виконання про­тягом усього періоду, на який присуджені ці платежі. У ряді випад­ків можуть бути встановлені скорочені строки виконавчої давності (про стягнення адміністративних штрафів, про виконання наказів господарських судів, постанов комісій із трудових спорів тощо). Ці правила встановлює Закон України «Про виконавче про­вадження».

3.Перебіг строку виконавчої давності починається з набранням рішенням суду законної сили. Переривається перебіг цього строку пред'явленням виконавчого документа до виконання, а також час­тковим виконанням рішення. Пропуск строку виконавчої давності, за загальним правилом, позбавляє стягувача права на примусове виконання рішення. Однак у разі пропуску цього строку за поваж­ної причини (хвороба, тривале відрядження, стихійні лиха тощо) стягувач може звернутися до суду із заявою про поновлення про­пущеного строку. Оскільки поновлення строку не допускає надан­ня нового строку, до заяви про поновлення пропущеного строку виконавчої давності повинен бути доданий виконавчий документ. Поновлення строку саме і передбачає, що виконавчий документ у цьому разі вважається поданим у належний строк.