Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Vidpovidi_cuv_pr_1.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
1.27 Mб
Скачать

3. Судова система України та її структура.

Судову систему України формують Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, до яких належать:- загальні - за правилами цивільного судочинства, це спори, що виникають із цивільних, сімейних, земельних, житлових трудових та інших правовідносин; - спеціалізовані суди: господарські й адміністративні. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність. Єдність судової системи зумовлено метою та завданнями організації і діяльності судових органів, єдиними засадами судочинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов'язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, обов'язковістю виконання на всій території України судових рішень, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Систему судів загальної юрисдикції складають:1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди. Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом; забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права; обов'язковістю виконання на території України судових рішень. Господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають під час укладання, зміни, розірвання і виконання господарських договорів, 2)справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;4) справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником. Компетенція адміністративних судів поширюється на:

1) спори фізичних або юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень;2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень щодо реалізації їхньої компетенції у сфері управління.

4. Предмет і метод цивільного процесуального права.

Предметом цивільно-процесуального права є система норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають при здійсненні правосуддя в цивільних справах.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільно-процесуального права визначаються: системою процесуальних дій, які виконуються судом, органом судового виконання, учасниками процесу; предмет визначається змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільно-процесуальних прав і обов‘язків суб‘єктів правовідносин; гарантіями реалізації цивільно-процесуальних прав і обов‘язків.

Метод цивільно-процесуального права – це сукупність закріплених в нормах цивільно-процесуального права способів і засобів спливу на відносини, які регулюють поведінку їх суб‘єктів. За своїм змістом метод є імперативно-диспозитивним і характеризується нормативним визначенням: імперативний метод впливу на поведінку суб‘єктів закріплений у нормах права, що встановлює зобов‘язання, заборони і примушення. Зобов‘язання – обов‘язок конкретної активної поведінки (ст.195, 217 ЦПК). Заборона – виконання певних дій і бездіяльності (ст.135, 412 ЦПК). Примушування – вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм ЦП права (ст.172 ЦПК). Диспозитивний спосіб характеризується дозволянням і визначається правами суб‘єктів цивільно-процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених ЦПК. Імперативний спосіб стосується тільки становища суду. Спосіб дозволення широко використовується в ЦП праві.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]