Тарифна система

Дотримання єдиних принципів і правил нормування праці та встановлення рівня кваліфікації працівників різних професій забезпечує тарифна система, яку розробляє держава. Система містить тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників, тарифну сітку, тарифні ставки і оклади.

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна система – один із основних елементів в системі організації оплати праці. Тарифна система включає в себе тарифно-кваліфікаційний довідник, тарифну сітку з тарифними коефіцієнтами та тарифними розрядами, годинну тарифну ставку 1 розряду, тарифну угоду.

Тарифно-кваліфікаційний довідник – документ, в якому зазначені характеристики різних видів робіт, які виконуються у певній галузі промисловості (галузеві тарифно-кваліфікаційні довідники), або певних видів робіт, які однакові для різних галузей промисловості для наскрізних професій (єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник), і основні вимоги, які пред’являються до їх виконавців.

У галузевих довідниках дані кваліфікаційні характеристики за професіями основного виробництва, які є специфічними для конкретної галузі.

Тарифно-кваліфікаційні довідники періодично переглядаються та приводяться у відповідність до змін, які відбулись в умовах праці за рахунок впровадження більш прогресивних техніки та технологій.

Кваліфікаційні характеристики кожного розряду у Довіднику мають три розділи: “характеристика робіт”, “повинен знати”, “приклади робіт”.

Перший розряд дається робітникам найнижчої кваліфікації, які виконують найпростішу роботу. Чим вищий рівень знань та вмінь робітника, складність та точність роботи, яку він виконує, тим вищий його тарифний розряд.

Характеристика роботи – це ознаки, які визначають важливість, складність, точність виконання даної роботи, а кваліфікація робітника характеризується його знаннями та вмінням виконувати цю роботу.

Тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) розробляються Міністерством праці України.

Тарифна сітка – сукупність тарифних розрядів та тарифних коефіцієнтів, які їм відповідають. Вона демонструє співвідношеня у заробітній платі працюючих різного рівня кваліфікації і є засобом організації заробітної плати, за допомогою якого здійснюється диференціація оплати праці робітників у відповідності до їх кваліфікації.

Тарифний розряд – показник кваліфікаційного рівня робіт та робітників. Тарифні коефіцієнти, які відповідають певному тарифному розряду, демонструють, у скільки разів рівень оплати робіт певного розряду перевищує рівень оплати робіт, віднесених до 1 розряду.

До останнього часу на підприємствах використовувалась шестирозрядна тарифна сітка для визначення складності робіт, які виконуються робітниками. Співвідношення між тарифними коефіцієнтами, що відповідають крайнім розрядам тарифної сітки, називають діапазоном тарифної сітки. Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі:

• тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що не перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати;

• міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Тарифні ставки являють собою виражений у грошовій формі абсолютний розмір оплати праці в одиницю робочого часу. Залежно від обраної одиниці робочого часу розрізняють годинні, денні та місячні (посадовий оклад) тарифні ставки. Рівень тарифної ставки 1 розряду встановлюється на основі мінімальної заробітної плати.

Одним із напрямів соціально-трудових відносин є укладення колективних договорів і колективних угод. У даний час в Україні вони укладаються на виробничому, регіональному, галузевому і національному рівнях.

Договірне регулювання оплати праці найманих працівників в Україні здійснюється на основі системи тарифних угод на всіх рівнях управління, які досягаються в результаті колективних переговорів. Існує декілька видів угод, що укладаються на таких рівнях:

- державному;

- міжгалузевому (генеральна тарифна угода);

- галузевому (галузева тарифна угода);

- виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору).

На державному рівні переговори проводяться між Кабінетом Міністрів і Радою Федерації незалежних профспілок України. Результатом переговорів має бути укладення Генеральної (міжгалузевої) тарифної угоди, яка укладається з урахуванням консультацій з галузевими державними органами управління, концернами, асоціаціями, радами підприємств, радами підприємців, а також галузевими та іншими профспілками або спілками (об'єднаннями) трудящих.

Генеральною угодою регулюються основні принципи та норми реалізації соціально-економічної політики та трудових відносин, міжгалузеві співвідношення в оплаті праці.

У генеральній тарифній угоді розглядаються наступні питання:

- диференціація мінімальних тарифних ставок за видами виробництв, робіт і діяльності у виробничих галузях залежно від важкості праці, але не нижче встановленої державою мінімальної заробітної плати;

- єдині для всієї території України мінімальні ставки компенсаційних доплат за роботу в несприятливих, шкідливих і небезпечних умовах праці, які диференціюються за видами і категоріями умов праці;

- єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями та посадами;

- взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угоди. Предметом генеральної тарифної угоди можуть бути й інші питання оплати праці та соціальних гарантій працівників, які сторони переговорів вважають за необхідне внести до генеральної тарифної угоди, що не суперечать законодавству.

Галузевою угодою не можуть встановлюватися умови оплати праці гірші, ніж у генеральній угоді. На галузевому рівні регулюються норми соціально-трудових відносин з урахуванням особливостей техніко-технологічних та організаційних умов виробництва і праці, встановлення міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці тощо.

На галузевому рівні тристоронні колективні переговори проводяться між уповноваженими представниками державного органу (органів) управління, уповноваженими представниками спілки підприємців і відповідними уповноваженими представниками галузевої профспілки (профспілок). У разі відсутності профспілки (профспілок) або висловленні їй недовіри трудящими у переговорах беруть участь представники самих трудящих. Результатом переговорів має бути укладення галузевої тарифної угоди. Приклад Галузевої угоди між Державним департаментом продовольства Міністерства аграрної політики України, галузевими об’єднаннями підприємств харчової і переробної промисловості та Профспілкою працівників агропромислового комплексу України на 2006-2008 роки (зі змінами на 2009 рік) представлена у додатку В.

Угодою на регіональному рівні регулюються норми соціального захисту найманих працівників, які мають більш високі гарантії, компенсації, пільги з урахуванням соціально-економічних умов формування вартості робочої сили в регіоні, у порівнянні з генеральною угодою.

Предметом галузевої, а також регіональної тарифної угоди, що укладається на комунальному рівні, є:

- єдині для підприємств відповідної галузі (підгалузі), території тарифна сітка робітників і шкали співвідношень мінімальних посадових окладів за групами посад керівників, спеціалістів і службовців або єдина відповідно галузева (підгалузева), територіальна тарифна сітка для всіх категорій працівників;

- єдині для різних категорій працівників відповідної галузі (підгалузі), території мінімальні розміри доплат і надбавок, що враховують специфіку умов праці окремих професійних груп;

- взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угоди.

Предметом галузевої, а також регіональної тарифної угоди, укладеної на комунальному рівні, можуть бути й інші питання оплати, нормування праці та соціальних гарантій працівників, що не суперечать законодавству і нормам генеральної тарифної угоди, які сторони переговорів вважають за необхідне включити до галузевої, а також регіональної тарифної угоди, що укладається на комунальному рівні.

На територіальному рівні колективні переговори можуть проводитися між спілками підприємств, групами підприємств або підприємств, розташованих на даній території, незалежно від форми власності і господарювання. Учасниками переговорів є уповноважені представники спілки, групи підприємств або підприємства, а також відповідні уповноважені представники профспілки (профспілок). Якщо профспілка відсутня або трудящі висловлюють їй недовіру, у переговорах беруть участь уповноважені представники самих трудящих. Колективні переговори доцільно проводити з участю уповноважених представників територіального органу з праці, а також територіальних профспілок.

Внесення змін і доповнень до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можливе тільки за взаємною згодою сторін у порядку, визначеному колективним договором, угодою. Контроль за виконанням колективного договору, угоди здійснюється сторонами, що їх уклали, чи уповноваженими ними представниками. Сторони, що підписали колективний договір, угоду, щорічно звітують про їх виконання.

Законодавче регулювання укладення тарифних угод здійснюється через ряд нормативних актів. Основні з яких:

1. Закон України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р. № 3356-XII ( Відомості Верховної Ради України, 1993, N 36, ст.361).

Закон визначає сферу укладання угод (ст. 2), їх сторони (ст. 3), зміст (ст. 8), порядок прийняття (ст. 9-13) та внесення змін (ст. 14).

2. Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР ( Відомості Верховної Ради України, 1995, № 17, ст.121 ).

Закон визначає, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів.

Також законом визначені нюанси договірного регулювання оплати праці, до яких віднесено наступне:

1) договірне регулювання оплати праці здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях;

2) норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців;

3) генеральною угодою визначаються мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати;

4) з дотриманням норм і гарантій, передбачених генеральною та галузевими (регіональними) угодами встановлюються підприємствами форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат.

3) Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. № 1045-XIV (Відомості Верховної Ради України, 1999, № 45, ст.397 ).

Закон визначено право профспілок, їх об'єднань на ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів, генеральної, галузевих, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників у порядку, встановленому законодавством.

Представництво профспілок, їх об'єднань на ведення колективних переговорів, укладання угод від імені працівників на державному, галузевому або регіональному рівні визначається пропорційно до кількості членів профспілок, яких вони об'єднують.

4) Постанова Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. № 225 «Про порядок повідомної реєстрації галузевих і регіональних угод, колективних договорів».

Постанова декларує необхідність повідомній реєстрації галузевих і регіональних угоди в Мінпраці. Повідомна реєстрація угод проводиться з метою забезпечення можливості для врахування їх умов під час розгляду трудових спорів.

Постановою також визначені вимоги до угод, що подаються на реєстрацію, перелік додаткових супровідних документів та порядок реєстрації угод.

Кожна галузь, відповідно до підписаних Генеральної тарифної угоди та галузевої тарифної угоди (угоди між профспілками та адміністрацією на рівні держави та галузі, відповідно) встановлює диференційовані ставки залежно від умов праці, в основу яких закладено тарифні коефіцієнти.

Тарифні коефіцієнти за своїми значеннями будуть відрізнятись у різних галузях. Приклад шестирозрядної тарифної сітки наведено у таблиці

Таблиця

Шестирозрядна тарифна сітка

	Тарифні розряди
	1	2	3	4	5	6
Тарифні коефіцієнти	1,0	1,04	1,25	1,45	1,67	1,87

В окремих галузях промисловості діють семи та восьмирозрядні тарифні сітки.

8 розрядні тарифні сітки діють для робітників основного виробництва підприємств чорної металургії (діапазон сітки 2,4); для оплати праці робітників основного виробництва підприємств машинобудування, включаючи електронну, радіотехнічну промисловість та виробництво засобів зв’язку (діапазон сітки – 2,08).

7 розрядна тарифна сітка використовується для робітників, які зайняті обслуговуванням, налагодженням та ремонтом основного обладнання теплових та електричних систем атомних, теплових та гідроелектростанцій.

При роботі в шкідливих умовах праці та виконанні важких робіт тарифний коефіцієнт підвищується на 0,1, а при роботі в особливо важких умовах – на 0,2 по кожному розряду.

Для робітників наскрізних професій єдина тарифна сітка оплати праці – п’ятнадцятирозрядна.

Для бюджетних організацій розроблено 29 розрядну тарифну сітку, в розрахунку оплати праці за якою лежить мінімальна заробітна плата. Діапазон цієї сітки – 13,8.