8. Київська Русь християнської доби: економіка, етносоціальна структура, внутрішня і зовнішня політика (988 – 1097 рр.)

Вагоме місце у вихованні підростаючих поколінь особливо періоду Київської Русі мала опора на історичний досвід мужності і волелюбності наших предків.Історичні джерела свідчать, що задовго до офіційного хрещення Русі і створення перших шкіл князем Володимиром місто Київ було відоме як культурний центр південної групи слов’ян.

Не можна не погодитись з позицією науковців про те, що “…Київ з самого початку формування українського етносу був не тільки найбільшим адміністративним, але й духовним і культурним його центром”. Відкриття першої школи в Києві для вихідців із князівсько-боярського середовища за підтвердженням у відомому джерелі “Повісті минулих літ” відбулось у 988 році. Паралельно з нею були відкриті школи для дітей із бідних родин. У виховний процес було внесено багато “свіжого”: християнська мораль, нові ідеали, культура.

“За князя Володимира почалася нова доба в усіх галузях життя: в політиці, релігії, культурі, економіці”. Етнопедагогічні процеси набули високого рівня розвитку. Вірність князям, які уособлювали собою владу, презирство до неволі і рабства впливали на вироблення свободолюбних якостей характеру у підростаючої молоді. Поряд з цим маємо відзначити високий рівень самопожертви наших предків-українців як за ідею, так і за свого ближнього.

У період Київської Русі до процесу накопичення етнопедагогічних знань підключилося міське населення, причому люди різного соціального і майнового стану. Помітний вплив на навчання і виховання молоді мало християнське віровчення. Усвідомлення знань як особливої цінності було чи не найвагомішим на той час аспектом етнопедагогіки.

Опановуючи спосіб мислення кращих представників соціуму, оволодіваючи інформацією про результати їх інтелектуальної діяльності молодь прагнула розвитку і самовдосконалення. За Стельмаховичем М. Г. “…винайдення письма на Русі… та його дальший розвиток дали змогу зберігати етнопедагогіку не тільки в пам’яті та практиці народу, в усній народній творчості, а й фіксувати її на письмі”.

За переконаннями учених давнє власне письмо існувало в Київській Русі задовго до прийняття християнства, і його використали Кирило та Мефодій для укладення алфавіту церковно-словянської мови. Рідномовне виховання сприяло формуванню етностосунків, зближувало людей різновікових категорій у щоденному житті та їх різнорідній діяльності.

Однією з найяскравіших сторінок нашої історії була діяльність Ярослава Мудрого. Вона включала шкільну та книжну справи, право, філософію, публіцистику, містобудування, архітектуру, літературу, мистецтво. Ярослав Мудрий визнавав візантійське мистецтво, і тому візантійські митці розписували руські храми, прикрашали їх фресками, іконами, мозаїкою і т.п.

Розуміння змісту мистецьких творів поглиблювало і поповнювало знання значної кількості дисциплін, зокрема геометрії, математики, історії тощо. Цьому сприяли книгозбірні, бібліотеки при монастирях і книжних дворах, приватні колекції цінних видань. А побудований ним Софіївський собор збирав у своїх стінах “…гурток високоосвічених книжників і вчених, зайнятих не тільки перекладами з грецької, але й створенням нових літературних творів, які мали втілювати і пропагувати теоретичну платформу епохи. Наслідком такої діяльності стало відкриття У Софії першої на Русі бібліотеки та скрипторія – майстерні для створення книг”. Школа вищого типу, створена Ярославом Мудрим у соборі, продовжила кращі етнотрадиції, започатковані Володимиром Великим, ввібрала найсуттєвіші освітні ідеї найкращих університетів світу.

Інший культурно-освітній центр почав формуватися з другої половини XI століття. З його стін вийшло багато вищої духовної ієрархії, художників, лікарів, перекладачів, каліграфістів. Там виготовляли книжки, які були великою цінністю.

Відомий факт про привезене до м. Реймса дочкою Ярослава Мудрого Анною Євангеліє, яке згодом дістало назву Реймського. На ньому довгий час присягали королі, вступаючи на престол Франції. Євангеліє і зараз зберігається у Реймсі, засвідчуючи факт високого рівня культури і освіченості прадідів.