3. Війни слов’ян з аварами

У середині VІ ст. через українські степи пройшла нова орда кочівників-аварів або обрів. За дозволом Візантії вони оселилися в Паннонії на середньому Дунаї, де заснували свою державу – Аварський каганат. Однак через деякий час авари почали напади на візантійські володіння. Від моменту своєї появи в причорноморських степах авари воювали з антами, оскільки землі останніх були форпостом осілих землеробів на межі зі степом. Ця боротьба була тривалою і виснажливою. Остання згадка про антів міститься у візантійських хроніках від 602 р. У цей рік каган (князь) аварів направив своє військо в землі антів й наказав винищити їх як союзників візантійців. Після цього рештки антського населення перейшли Дунай і оселилися у візантійських володіннях. Північна частина антів злилася зі склавинами і брала участь у формуванні праукраїнської спільноти.

За часів правління імператора Іраклія (610-641 рр.) Візантія використовувала аварів для боротьби зі склавинами, щоб зупинити їх переселення на свої землі. Літописець Нестор повідомляє в «Повісті минулих літ», що авари підкорили дулібів, які мешкали на Волині, й беззаперечно були склавинами. Вони сформували союз племен, відомий з арабських джерел якВаліняна, на чолі з князем Маджаком, який в VІІ ст. було знищено аварами.

Отже, слов’яни за своїм походженням є автохтонним (тим, що сформувалося на цій території) населенням українських земель індоєвропейського походження. Як окрема етнічна спільнота вони сформувалися на початку нашої ери. У VІІ-VІІІ ст. у східних слов’ян активно розгортається процес державотворення, що набув логічного завершення у ІХ ст. із виникненням Київської держави.

 

4. Де витоки праукраїнського етносу?

Від якого часу можливо прослідкувати існування на наших землях українського етносу? Це складне питання здавна привертає увагу вчених. Важливим кроком на шляху пошуків відповіді на нього стали дослідження назв поселень, річок тощо, які виникли у період розселення слов’ян з їхньої прабатьківщини.

У час розпаду слов’янської спільності починається формування окремих слов’янських народів. Більшість назв, як ствердили дослідники, аналогічні українським. Це можна пояснити лише виходячи з того, що на момент розпаду слов’янська спільність розмовляла мовою, багато в чому схожою з українською. Сучасна українська мова зберегла багато давніх загальнослов’янських елементів. Територія слов’янської прабатьківщини значною мірою збігається з українською етномовною територією. Внаслідок цього розвиток слов’янства, як вважає доктор історичних наук Леонід Залізняк, можна уявити як процес відгалуження окремих слов’янських народів відпраукраїнського етнічного дерева, яке з першої половини І тис. до н.е. розвивалося між Прип’яттю та Карпатами. Це дає підстави твердити, що кореніпраукраїнського етносу сягають середини І тис. до н.е.

ІІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е. Венедський період формування слов’янства. Зарубинецька культура.

бл. 155 р. Ґоти та інші германські племена розпочали мандрівку з південного узбережжя Балтійського моря в південно-східному напрямку.

ІІІ - ІV ст. Черняхівська культура.

375 р. Вторгнення гунів у Північне Причорномор’я.

ІV - VІ ст. Велике переселення народів.

V - VІІ ст. Велике розселення слов’ян. Празько-корчацька культура склавинів та пеньківська культура антів.

558 р. Вторгнення аварів у Північне Причорномор’я.

568 - 635 рр. Слов’яно-аварські війни.

VІ - VІІ ст. Існування Дулібського союзу племен.