2. «Москвофіли».

Посилення польських позицій у Галичині привело до розколу в руському таборі. Його лідери почували себе зрадженими австрійським урядом, який надавав перевагу полякам. У пошуках нових аргументів на користь своїх національних прав вони прагнули довести, що мають за собою такі ж старі політичні та культурні традиції, як і поляки. З цією метою одна частина – староруси – посилалася на історію Київської Русі й Галицько-Волинського князівства, на церковнослов’янську літературу, інша – москвофіли – мріяли приєднатися до все міцніючої Російської імперії, за їх словами: «Якщо нам доведеться потонути, то краще це зробити в Російському морі, ніж у польському болоті».

Москвофіли – найбільш праве консервативне крило в українському національно-визвольному русі, об’єднувало українських поміщиків, буржуазію, священиків уніатської церкви, частину селянства та інтелігенції, сільських і міських підприємців. Мріяли про приєднання земель Західної України до Російської імперії. Їх мрії щедро фінансувалися російською владою особливо, за пропаганду серед західноукраїнського населення, що українського народу взагалі не існує, а є тільки «панруський» . Ідеологами москвофілів були: в Галичині – Д. Зубрицький, у Буковині – Г.Купченко, на Закарпатті – А.Добрянський та І.Раковський, які виробили основні положення своєї програми:

• Українського народу не існує, є лише «панруський» народ від Карпат до Камчатки;

• Української мови не існує , є лише єдина російська мова;

• Національно-культурна й державно-політична єдність з російським народом, з Росією

• Використовувати для письма «язичіє» - суміш російської, української, старослов’янської і польської мов;

• Української мови як літературної немає, це лише говірка неосвічених селян;

• «Обласне наріччя галицької черні» не годиться для написання історичних праць, призначених для освічених людей, для простолюдина достатньо лише три книги: молитовник, псалтир, катехізис.

Чимало відомих галичан, які раніше були палкими поборниками ідеї самостійного розвитку українського народу, рішуче заявляли про єдність Галицької Русі з Великою Росією. Серед них був і колишній учасник «Руської трійці» філолог Я. Головацький і поет І.Гуталевич, і письменник Б.Дідицький та ін. Вони видавали російською мовою свою газету «Слово», журнали «Галичанин», «Лада» та ін.. Мали свою політичну організацію Руську раду, створену у 1870 р., яку вважали наступницею Головної руської ради. Під вплив москвофілів потрапили практично всі культурно-освітні установи – Галицько-руська матиця, Ставропігійський інститут, Народний дім у Львові, преса - «Зоря Галицька», «Вістник», «Сімейна бібліотека», видання наукових праць і шкільних підручників, викладання «руської словесності» в університеті й гімназіях. Подібні процеси відбувалися й на Закарпатті, де І.Раковський видавав зросійщеною мовою «Вістник державних законів», часопис «Церковна газета» та ін. Окрім цього москвофіли Буковини та Закарпаття створили політичне товариство «Народна рада», «Общество русских женщин в Буковине», «Общество русских студентов Карпат» тощо.