
- •Первісне суспільство на території України (до 40 тис. Років до н.Е.)
- •Общинно-родовий лад на території України(40 тис. Років до н.Е. – 7століття до н.Е.)
- •Скіфи на Україні
- •Рабовласницьке суспільство на території України (VII століття до н.Е. – IV століття н.Е.)
- •Словяни доби Великого переселення народів (іі – VI століття н.Е.)
- •1. Венеди
- •2. Гунська навала і слов’яни
- •3. Війни слов’ян з аварами
- •4. Де витоки праукраїнського етносу?
- •Словянська колонізація Східної Європи (vіі - середина іх століття н.Е.)
- •Дохристиянська Київська Русь: економіка, етносоціальна структура, внутрішня і зовнішня політика (836 – 988 рр.)
- •Київська Русь християнської доби: економіка, етносоціальна структура, внутрішня і зовнішня політика (988 – 1097 рр.)
- •Боротьба давньоруських князів за давноукраїнські землі (1097-1238 рр.)
- •Монголо – татарська руїна (1238-1242)
- •Золотоординське ярмо (1245 - 1363)
- •Боротьба польських, литовських, угорських та ординських феодалів за українські землі у хіv столітті.
- •Перша українська колонізація Дикого поля (1363 – 1478 рр.)
- •Кримсько-татарська Руїна (1478-1533 рр.)
- •Перший етап Другої колонізації Дикого поля (1533 – 1569 рр.)
- •Люблінська унія та її наслідки для України
- •Заснування Запорозької Січі та його значення для українського суспільства
- •Визвольний рух в Україні 1600-1647 рр.
- •Причини, характер і рушійні сили Української революції під проводом б.Хмельницького
- •Основні етапи Української буржуазної революції 1648-1653 рр.
- •Переяславська рада та її наслідки для українського народу
- •Російсько-україно-польсько-кримська війна 1654-1657
- •Українська руїна
- •Правобережна та Лівобережна Гетьманщина в 60—80 роках XVII ст.
- •Україна і Північна війна (1700-1721 рр.)
- •Повстання на Правобережній Україні на початку хvііі століття
- •Поступове обмеження автономії і скасування Гетьманщини (1708-1764 рр.)
- •Нова січ (1734-1775 рр.)
- •Ліквідація Запорізької січі у 1775 році та її наслідки для українського суспільства.
- •Українські землі під владою Речі Посполитої у 1700-1772 рр.
- •Завоювання Північного Причорноморя Росією та колонізація цих земель у 18 столітті
- •Поділи Речі Посполитої у 18 ст. Та її наслідки для українського суспільства
- •Україна доби диктатури дворянства: економіка та етносоціальна структура (1775-1861 рр.)
- •Загальноросійський визвольний рух в Україні доби диктатури дворянства
- •Національно-визвольний рух в Україні доби диктатури дворянства
- •2. «Москвофіли».
- •3 . Народовці.
- •4 . Культурно-просвітницьке товариство «Просвіта».
- •Складаємо історичний портрет
- •Кримська війна та її наслідки для України
- •Українські землі під владою Австрійської імперії у першій половині хіх століття.
- •Реформи 1859-1881 рр. В Україні
- •Скасування кріпатства в Україні
- •Буржуазна індустріалізація в Україні другої половини хіх ст.
- •Етносоціальна структура українського суспільства другої половини хіх ст..
- •Загальноросійський визвольний рух в Україні другої половини хіх ст.
- •Національно-визвольні рухи в Україні другої половини хіх ст.
- •Особливості індустріалізації в Україні 1900-1917 рр.
- •Визвольний рух в Україні 1900-1904 рр.
- •Україна доби першої світової війни
- •Революція 1905-1907 рр. Та Україна
- •Політичне життя в Україні 1907-1914 років
- •Причини, характер і рушійні сили Великої російської та Української революції 1917-1921 років
Загальноросійський визвольний рух в Україні доби диктатури дворянства
У 60-80- рр. ХІХ ст. значно поширюється загальноросійський визвольний рух, представники якого ввійшли в історію як народники. Вони вважали, що Росія йде власним, своєрідним шляхом розвитку, може минути стадію капіталізму і відразу перейти до соціалізму. На відміну від марксистів, народники вважали, що до соціалізму Росію приведе не робітничий клас, а селянство. Народники ідеалізували селян, вважали їх колективістами і були впевнені, що селянство готове до перебудови життя на соціалістичних засадах. Лише брак освіти, гадали народники, заважає селянам усвідомити свою силу і піднятися на повстання.
Свою мету народники вбачали в тому, щоб підштовхнути селянську революцію за допомогою агітації й особистого прикладу. Національні проблеми народників цікавили мало. Вони вважали, що після революції національні проблеми зникнуть самі собою. Учасниками цього руху були представники різноманітних верств суспільства, так звані «різночинці».
Народники суттєво розходились у бачені форм і методів досягнення поставленої мети. Якщо П.Лавров і його прихильники, що уособлювали «пропагандистський» напрям у народництві, виступали за необхідність тривалого підготовчого періоду пропаганди та агітації за революційні зміни, то лідер «бунтарів» М.Бакунін не мав жодних сумнівів щодо готовності селянства до бунту. І тому він активно виступав за якнайшвидший початок народного повстання проти трьох головних ворогів: приватної власності, держави і церкви. Ідеолог «змовницького» напряму П.Ткачов був переконаний, що єдиний шлях до мети – революційна змова.
На початку 60-х рр. у Росії виникла організація «Земля і воля», але лише на початку 70-х рр. ХІХ ст. народницький рух активізується в Україні. Серед них відзначались чайківці, які існували в Петербурзі, Москві, Одесі, Києві. Чайківці перейшли від революційного просвітництва до підготовки «ходіння в народ», виношуючи плани селянської революції у Росії. Такої ж тактики дотримувалися учасники гуртка «лавристів» у Петербурзі, гуртка братів Жебуньових в Україні, члени «Київської комуни». Народницькі організації діяли і в Харкові, Чернігові, Полтаві, Херсоні, Миколаєві. Однією з найбільш чисельних груп цього періоду була група Ф.Волховського, заснована у 1873 р. в Одесі, що нараховувала 100 членів.
Національно-визвольний рух в Україні доби диктатури дворянства
Після поразки революції 1848 р. у суспільно-політичному житті Австрійської імперії утвердився період «бахівської реакції», названої так за іменем її основного провідника, міністра внутрішніх справ Олександра Баха. Ситуація галицьких українців ускладнювалася ти, що провідником «бахівської» політики у Галичині був намісник краю польський граф А.Голуховський. За час свого правління він поступово замінив австрійських чиновників у місцевому службовому апараті на польських, що сприяло домінуванню польської еліти у політичному житті Галичини. Були відкинуті вимоги українців на поділ Галичини на Східну й Західну й виділення Східної (української) Галичині в окрему адміністративну область. Саме за правління Голуховського була закрита Головна руська рада.
Кінець періоду післяреволюційної реакції поклали зовнішньополітичні невдачі Австрії. У 1859 р. Австрія зазнала поразки у франко-італо-австрійській війні, у 1866 р. – у війні з Пруссією. Воєнні невдачі наново піднесли роль національного питання у внутрішньополітичному житті імперії. Переможцем у франко-італо-австрійській війні вийшов П’ємонт – невелике королівство на півночі Італії, яке боролося за звільнення й об’єднання всіх італійських земель в одній національній державі. Приклад П’ємонту надихав політичних лідерів інших народів Австрії, землі яких були поділені між декількома імперіями. Над Габсбурзькою імперією нависла загроза повторення нової «весни народів».
Майбутнє імперії залежало в першу чергу від ставлення національних еліт, які перебували в опозиції до Відня – угорців, чехів, поляків. Внаслідок досягнення компромісу з угорцями Австрія перетворилася в дуалістичну імперію Австро-Угорську монархію у 1867 р. Була прийнята конституція Австро-Угорщини яка проголошувала рівноправність у школах, державних установах, судах; українці одержали дозвіл брати участь у виборах (і бути обраними) в австрійський і угорський парламент, Галицький і Буковинський сейми. Стосовно Галичини, за айстро-польським компромісом, розширювалися права поляків у краю. Уся соціальна, економічна та освітня політика була спрямована насамперед на задоволення польських інтересів.