5. Словяни доби Великого переселення народів (іі – VI століття н.Е.)

1. Венеди

Від часів виділення праслов’ян з індоєвропейської спільноти відбувався безперервний процес формування слов’янства. Його поділяють на два періоди: венедський, або зарубинецький, та антсько-склавинський, абопеньківсько-празький.

Зарубинецька людність була сусідом войовничих сарматів. Унаслідок їхніх постійних нападів праслов’яни переселялися на Десну, верхів’я Дніпра та Південного Бугу. У Європі вони були відомі як венеди. Батьківщина венедів, як описав її давньоримський історик Тацит, охоплює простори від східних відрогів Карпат до Верхнього Подніпров’я й збігається з територією поширення зарубинецької культури (ІІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.). Кінець венедському етапу розвитку слов’янства поклало Велике переселення народів. Переселення охопило практично всю Європу й суттєво змінило її політичний, культурний та етнічний вигляд.

У ІІ ст. у східному напрямку на Волинь просунулись германські племена ґотів, винищуючи місцеву слов’янську людність, а звідти долиною Південного Бугу вийшли в причорноморські степи. Рятуючись від ґотів,венеди тікали в Подністров’я та Подніпров’я. Відтак територія розселенняпраслов’ян була розрізана ґотами долиною Південного Бугу на східну та західну частини. Надалі вони розвивалися самостійно, набуваючи специфічних рис, що врешті-решт призвело до повстання антів Подніпров’я та склавинів Подністров’я й Волині.

У добу панування ґотів у Причорномор’ї поширилася черняхівська культура (ІІІ-ІV ст.). Її пов’язують із названою ґотським істориком Йорданом імперією Германаріха, до якої, окрім власне ґотів, входили слов’яни, фракійці й сармати.

 

2. Гунська навала і слов’яни

Ґотів із Причорномор’я вигнали в останній третині ІV ст. гуни. Приблизно в цей час припинила своє існування черняхівська культура. Правитель розбитих ґотів Вінітарій, ймовірно, відступаючи під тиском гунів на захід, розпочав війну з антами. Він убив їхнього князя Божа й розіп’яв на хрестах 70 антських старшин. Тоді гуни виступили на захист антів й убилиВінітарія. Більшість ґотів переселилася на Середній Дунай. Територія розселення антів у VІ ст., описана Йорданом, збігається з тією, де була поширена пеньківська культура, а склавинів – відповідає празько-корчацькійкультурі (V-VІІ ст.). З антами пов’язане існування слов’янського воєнно-політичного об’єднання, яке називають Антським царством.

У цей час Західну Римську імперію заполонили племена варварів, які прийшли туди разом із гунами й утворили гунську державу на чолі з Аттілою. Однак, унаслідок розгрому гунів на Каталаунських полях (451 р.) та смертіАттіли (453 р.), ця держава розпалася. Складовою частиною наступного розселення народів стало Велике слов’янське розселення V-VІІ ст. Спочатку анти й склавини перейшли південний берег Дунаю та осіли на Балканах у візантійських володіннях. Вони започаткували південну гілку слов’ян. Склавини через деякий час рушили далі, уверх по Дунаю й просунулися у межигір’я Одри та Ельби, поступово інтегруючись із західними слов’янами.