Глава 20. Наказне провадження

§ 1. Поняття та особливості наказного провадження

Наказне провадження є новим видом провадження, що досі не був притаманний українському цивільному процесу. Подібним до судового наказу раніше було винесення постанови суду про стягнення аліментів відповідно до ст. 83 КпШС у редакції Указу Президії Верховної Ради УРСР від 1 березня 1985 р.

Наказне провадження — це спрощений вид провадження у справах за вимогами, які мають очевидно достовірний харак­тер. Його ще можна назвати непротокольним, оскільки хід провадження не фіксується у протоколах чи інших процесу­альних документах (журналі судового засідання чи ін.).

Цей вид провадження не свідчить про відсутність спірних правовідносин між сторонами, а про те, що в силу очевидності права вимоги заявника виключають спір про наявність самого права. Справи наказного провадження виділені законом з огля­ду на вимогу процесуальної економії, тобто, деякі справи до­зволено розглядати відмінним від загальної цивільної процесу­альної форми шляхом.

Справи, які належать до наказного провадження, порядок їх розгляду, видачі та скасування судового наказу визначені ст.ст. 95-106 ЦПК.

Предметом розгляду у справах наказного провадження є вимоги:

1. які ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі;

2. про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

3. про компенсацію витрат на проведення розшуку відповіда­ ча, боржника, дитини або транспортних засобів боржника (ст. 96 ЦПК).

192

Глава 20.

Цей перелік не є вичерпний і може бути розширений зако­ном.

Особами, які беруть участь у справі, у наказному прова­дженні є заявник та заінтересовані особи, а також їхні пред­ставники. Не виключається можливість участі у процесі орга­нів та осіб, визначених ст. 45 ЦПК. Заявником виступає особа, що звертається до суду із заявою про видачу судового наказу і якій належить право вимоги, що є предметом судового ви­рішення, — стягувач. Заінтересованою є особа, з якої слід стягнути грошові кошти чи витребувати майно для погашення вимоги заявника, — боржник.

Вирішення справи у порядку наказного провадження відбу­вається у формі видачі судового наказу — судового рішення особливої форми, що відповідно до ст. 95 ЦПК є виконавчим документом і підлягає виконанню за правилами, встановлени­ми законодавством про виконавче провадження.

Отже, наказне провадження — це вид провадження у ци­вільному судочинстві, за якого судом вирішується справа про стягнення з боржника на підставі судового наказу грошових коштів або витребування майна на користь особи, яка має право вимоги без проведення судового засідання.

§ 2. Розгляд справи у порядку наказного провадження

Для видачі судового наказу до суду подається заява, зміст, фор­ма та порядок подання якої визначені загальними правилами з доповненнями та винятками, обумовленими особливостями провадження. Заява, підписана заявником чи його представни­ком, подається у письмовій формі з додаванням копій за чис­лом боржників, а також з документами, що підтверджують ви­моги заявника.

За змістом заява про видачу судового наказу згідно з ст. 98 ЦПК має містити:

1. найменування суду, в який подається заява;

2. ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подаєть­ ся представником, їхнє місце проживання або місцезнахо­ дження;

3. вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

4. вартість майна у разі його витребування.

Наказне провадження

193

Заява оплачується судовим збором у розмірі 50% ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження.

Після отримання заяви про видачу судового наказу суд мо­же винести одне із таких рішень:

• повернути заяву про видачу судового наказу;

• відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу;

• видати судовий наказ.

Повертається заява про видачу судового наказу у разі, як­що вона не відповідає вимогам щодо змісту та форми, поряд­ку подання, оплати судового збору і заявник не усунув вказа­них недоліків у строк, встановлений судом у порядку ст. 121 ЦПК. Така ухвала відповідно до ст. 101 ЦПК не перешкоджає повторному зверненню до суду із такою самою заявою.

Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового на­казу, якщо вимога, що міститься у заяві, не належить до та­ких, за якими може бути видано судовий наказ. Підставою для відмови у прийнятті заяви є також наявність спору про право, який випливає із заяви та документів, поданих до суду, тобто, немає очевидності вимоги, пред'явленої до суду. Наприклад, є недоліки змісту чи форми вчиненого у письмовій формі право-чину, за яким пред'являється вимога про видачу судового на­казу.

Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу (ст. 100 ЦПК), яка унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. У цьому випадку заінтересована особа не по­збавлена права звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів у загальному порядку. Якщо у прийнятті заяви (видачі судового наказу) відмовлено, судовий збір не по­вертається і може зараховуватися у подальшому при поданні заяви у позовному провадженні (ст. 99 ЦПК).

У разі прийняття заяви суд відповідно до ст. 102 ЦПК у 3-денний строк видає судовий наказ.