Глава 18.

жені, перевірені та оцінені у судовому засіданні. Відхилення доказів повинне бути обгрунтованим, наприклад, у зв'язку із неналежністю чи недопустимістю доказів чи засобів доказування.

Рішення суду має бути ухвалене у порядку, встановленому цивільним процесуальним законом. Суди України ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення розгляду справи суддями (у встановлених законом випадках і народни­ми засідателями), які входять до складу суду у цій справі, а за одноособового розгляду справи — суддею, який розглядав справу. В іншому разі рішення суду підлягає скасуванню на будь-якій стадії перегляду цивільної справи (в апеляційному чи касаційному провадженні) (ст.ст. 311, 338 ЦПК).

Відповідно до ст. 19 ЦПК рішення суду ухвалюється біль­шістю голосів за колегіального розгляду справи, причому го­ловуючий у судовому засіданні для забезпечення незалежності суддів, а також припустимості впливу на інших суддів, голо­сує останнім.

Складовою порядку ухвалення рішення суду і важливого гарантією його правосудності є таємниця нарадчої кімнати. На реалізацію цього положення під час прийняття рішення суду ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Судді не мають права розголошу­вати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті (ст. 196 ЦПК), хоча на практиці ця норма більше має характер правового звичаю, ніж засобу забезпечення нейтралізації сто­роннього впливу на суд.

Важливою вимогою до рішення є його форма. Воно викла­дається в письмовій формі головуючим або одним із суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім скла­дом суду, який бере участь в ухваленні рішення (ст. 209 ЦПК). Не допускається наявність у рішенні суду будь-яких підчисток, зафарбувань чи інших способів коректування тек­сту. Як правило, рішення суду не повинне мати і виправлень, однак якщо вони наявні у тексті, то ці поправки мають бути застережені перед підписом суддів.

Рішення суду має відповідати вимогам щодо змісту, викла­деним у ст. 210 ЦПК, — дати відповідь на всі питання, що вирішувалися судом у нарадчій кімнаті при його ухваленні. Рішення має чотириелементну структуру і складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

У вступній частині рішення зазначається: час та місце йо­го ухвалення; найменування суду, що ухвалив рішення; пріз-

Судові рішення (Постанови)

181

вища й ініціали судді (суддів — за колегіального розгляду); прізвища та ініціали секретаря судового засідання; імена (най­менування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет позовних вимог. Завданням цієї частини є визначення суб'єктного складу учасників судового засідання та зазначення справи, у якій ухвалюється рішення.

Описова частина містить узагальнений виклад позиції від­повідача; пояснення осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом. Тобто, у ній визначається розви­ток спору, цивільного процесу по справі, опис доказової бази, яка досліджувалась у судовому засіданні.

В мотивувальній частині вказуються: встановлені судом обставин і визначені відповідно до них правовідносини; моти­ви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; відповідь на питання, чи були пору­шені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального зако­ну, яким суд керувався. Цією частиною суд обґрунтовує свої висновки, аналізуючи юридичну та фактичну сторони справи.

Резолютивна частина містить висновок суду про задово­лення позову або відмову в позові повністю чи частково; ви­сновок суду по суті позовних вимог; розподіл судових витрат; вказується строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. Резолютивна частина рішення — це владне розпорядження суду, як державного органу, по справі, яке буде предметом виконання сторонами та іншими органами й особами, щодо яких воно ухвалене.

У ряді зобов'язань, які були предметом судового розгляду та вирішення, встановлено особливості щодо формулювання цієї частини рішення суду. Наприклад, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, суд має зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або те, що обов'язок чи право стягнення є солідарним (ст. 216 ЦПК). Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для його забезпечення, про що за­значає в рішенні (ст. 217 ЦПК).

182