Глава 18. Судові рішення (постанови)

§ 1. Поняття, суть та види судових рішень (постанов)

Діяльність суду проходить у порядку, визначеному законом, відповідно до цивільної процесуальної форми, що передбачає процесуальне закріплення діяльності суду як органу державної судової влади.

176

Глава 18.

Суд при розгляді та вирішенні цивільних справ може по­становляти різні процесуальні акти, серед них рішення та ух­вали. Суди апеляційної та касаційної інстанцій виносять рішення та ухвали, а суд, який переглядає справу за нововияв-леними та винятковими обставинами, — ухвали. Ці акти зав­жди у теорії цивільного процесуального права мали узагальне­ну назву судових постанов¹.

Значення судових рішень (постанов) полягає в тому, що во­ни закріплюють владні волевиявлення суду щодо усіх питань розгляду та вирішення цивільної справи у суді.

Отже, у порядку цивільного судочинства суди ухвалюють рішення, постановляють ухвали та видають судові накази. Рішення суду — це судові рішення (постанови), якими завер­шується судовий розгляд, вирішується справа по суті, дається відповідь на матеріально-правову вимогу позивача, пред'явле­ну до суду. Ухвалами суду вирішуються усі питання процесу, які не пов'язані із вирішенням справи по суті. Вони можуть стосуватися порушення справи та підготовки її до розгляду, забезпечення доказового матеріалу, ходу процесу. Ухвалами оформлюють відповіді суду на заявлені клопотання та заяви і т. ін. Судовий наказ — нова форма судового рішення, що ух­валюється у справах наказного провадження про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна (деталь­ніше див. гл. 20 цього посібника).

§ 2. Рішення суду

Прийняттям рішення завершується стадія судового розгляду. Отже, рішення суду є цивільним процесуальним актом, який підсумовує діяльність суду першої інстанції з розгляду та ви­рішення справи по суті. У рішенні відбивається уся проведена судом діяльність із дослідження та оцінки доказів, встановлен­ня юридичних фактів, а також із застосування норм права до конкретних правовідносин та їх суб'єктів.

Рішенням суду від імені держави усувається спір між сто­ронами чи вирішується питання про захист прав та охороню-ваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб, держав-

У новому ЦПК запроваджується інше загальне поняття — "судові рішен­ня", однак зважаючи на те, що їх формами є ухвали та рішення (ст. 208 ЦПК), для розрізнення цих понять використовуємо — судові рішення (поста­нови).

Судові рішення (Постанови)

177

них та громадських інтересів. У рішенні дається оцінка спір­ної вимоги чи правовідносин та діям заінтересованих осіб.

Значення рішення суду зумовлюється тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 11 Закону України "Про судоустрій України" та ст. 209 ЦПК воно ухвалюється іменем України і підлягає виконанню як за колом осіб, так і в просторі (є обов'язковим до виконання усіма органами державної вла­ди, місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єд­наннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України).

Залежно від способу захисту права та правових наслідків, які вони викликають, рішення суду бувають: про присуджен­ня, про визнання, конститутивні.

Рішення про присудження спрямовані на зобов'язання пра­вопорушника вчинити на користь потерпілого (особи, яка звер­нулася до суду за захистом свого права) певну дію або утри­матися від її вчинення, на поновлення порушеного, оспорено­го чи невизнаного права або інтересу.

Рішення про визнання — постанови суду, якими підтвер­джується наявність чи відсутність певних правовідносин, об­ставин чи фактів.

Конститутивні рішення приймаються на захист права осо­би шляхом зміни або припинення правовідносин між сторона­ми, наявність яких у первісному вигляді (змісті) є порушенням прав заінтересованої особи.

Рішення також можна класифікувати за обсягом питань, які вони вирішують, на основні (завершальні) та додаткові. Ос­новними є рішення, якими вирішуються правові вимоги, пере­дані на розгляд суду, і ухвалюються вони після безпосеред­нього розгляду справи по суті. Додаткові ухвалюються у ви­падку неповноти основного рішення і є способом усунення не­доліків рішення судом, який його ухвалив.

У складних справах можуть ухвалюватися неповні рішення, в яких відсутні певні частини, а саме описова та мотивуваль­на. У такому разі складання повного рішення, що зазвичай роблять одразу після розгляду справи, може бути відкладено на строк не більше ніж на п'ять днів з дня закінчення розгля­ду справи (ст. 209 ЦПК).

У зв'язку зі змінами підходів до стадій апеляційного та ка­саційного перегляду у цивільному процесі, стала можливою Ще одна класифікація: рішення суду першої інстанції, рішення,

178