Глава 13. Докази та доказування

§ 1. Поняття та види доказів

Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються на підставі пояснень сторін, тре­тіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- та відеозаписів, висновків експертів.

В теорії цивільного процесуального права для кращого ви­явлення окремих особливостей доказів розроблено їх класи­фікацію. За характером зв'язку змісту доказів з фактами, які підлягають встановленню, докази поділяються на прямі та

110

Глава 13.

непрямі. Прямі докази дозволяють зробити однозначний ви­сновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають до­казуванню. Непрямі докази, на відміну від прямих, не мають безпосереднього зв'язку із шуканим фактом, тому дозволяють лише припустити про його наявність чи відсутність, а не дати однозначної відповіді. Сутність цієї класифікації полягає у то­му, що відповідно до ст. 60 ЦПК доказування не може грунту­ватися на припущеннях, однак це не означає, що суд не пови­нен приймати непрямих доказів.

За процесом формування даних про факти докази класи­фікуються на первинні та вторинні. Первинні (першоджерела, безпосередні) формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню, надходять від безпосереднього носія інформації. Похідні (опосередковані, копії) лише відтво­рюють (копіюють) дані, одержані від інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел. Значення такої класифікації полягає в тому, що вона розкриває процес формування доказів і цим самим сприяє правильному їх дослі­дженню і оцінці в процесі судового розгляду цивільної спра­ви.

В науці обґрунтовується також третя підстава для класи­фікації доказів — за джерелами, за допомогою яких суд їх одержує, — на особисті та речові. До особистих доказів від­носять пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, висновки експертів. До речових належать ті докази, зміст яких міститься у певних об'єктах матеріального світу, котрі подаються до суду, тобто, носієм доказової інфор­мації є не особа.

§ 2. Доказування

Вирішення цивільної справи та прийняття відповідного об­грунтованого рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обо­в'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, вста­новлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних право­відносин.

Доказування в цивільному процесі включає дві невід'ємні складові. З одного боку, це діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі, врегульована процесуальним законодавством

Докази та доказування

Ш

(процесуальна форма), з іншого — пізнавальна (розумова) діяльність, що відповідає законам логіки. Тому доказуванням є діяльність, яка врегульована цивільним процесуальним законодавством і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін шляхом зазначення про до­кази, їх збирання, подання, дослідження та оцінки.

Подаючи докази, сторони реалізовують своє право на дока­зування і одночасно виконують обов'язок із доказування, ос­кільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на третіх осіб, органи та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК). Тобто, процесуальним законом встановлено як право на участь у до­казуванні (ст. 27 ЦПК), так і обов'язок із доказування. Це не колізія у законі, а закріплення положення, за яким суб'єкт до­казування шляхом реалізації своїх прав щодо доказування до­водить обставини своїх вимог чи заперечень. І якщо він не братиме участі у процесі доказування, то може настати нега­тивний наслідок у вигляді відмови у задоволенні позову (пози­вачеві) чи, навпаки, — задоволення пред'явлених позовних ви­мог для відповідача.

Суд безпосередньо не бере участі у зборі доказового мате­ріалу. У випадку, коли є труднощі щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази (ст. 137 ЦПК).

Доказова діяльність здійснюється у певній послідовності. В теорії цивільного процесуального права не має спільності по­глядів щодо кількості стадій (етапів) такої діяльності. Зазви­чай, виділяють такі етапи доказування:

• формування предмету доказування, в тому числі посилання на фактичні обставини справи;

• збір та подання доказів;

• дослідження доказів;

• оцінка доказів.

Предмет доказування визначений ст. 179 ЦПК і ним є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску

112