§ 2. Заходи процесуального примусу

Особливими санкціями за порушення норм цивільного проце­суального права є заходи процесуального примусу (ст.ст. 90-94 ЦПК). Відповідно до ст. 90 ЦПК заходами процесуального примусу вважаються процесуальні дії, що застосовуються до осіб, які порушують встановлені в суді правила або проти­правно перешкоджають здійсненню правосуддя. Заходи проце­суального примусу застосовуються судом негайно після вчи­нення порушення, про що постановляється відповідна ухвала. До заходів процесуального примусу належать:

• попередження;

• видалення із залу судового засідання;

• тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

• привід.

108

Глава 12.

Попередження — це такий захід процесуального примусу, який полягає у наголошенні головуючим у судовому засіданні на факті порушення учасником процесу своїх обов 'язків. Попе­редження не має безпосередніх негативних наслідків для пра­вопорушника, однак у випадку систематичного невиконання обов'язків, наприклад, порушення порядку у залі судового за­сідання, до особи можуть бути застосовані інші заходи, в тому числі й не тільки передбачені нормами цивільного процесуаль­ного закону (наприклад, накладення адміністративного штрафу за неповагу до суду).

Видалення із залу судового засідання — це позбавлення учасника процесу чи іншої особи, яка присутня у залі судового засідання, права бути присутньою на даному судовому за­сіданні. Це, у свою чергу, може призвести до того, що, напри­клад, особа, яка бере участь у справі, позбавляється можливос­ті доводити свої вимоги чи заперечення, брати участь у до­слідженні доказів, поданні заяв, клопотань та інших форм уча­сті у судовому засіданні. Від видалення із залу судового за­сідання як заходу примусового примусу відрізняється видален­ня на час допиту малолітнього чи неповнолітнього свідка осо­би, присутність якої створює перешкоди для давання показань таким свідком (ст. 182 ЦПК).

Підставою для попередження чи видалення із залу судового засідання є порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого (ст. 92 ЦПК). Причо­му для видалення особи із залу судового засідання обов'язко­вою є цивільна процесуальна преюдиція, тобто наявність попе­редження. Не може бути видалений із залу судового засідання перекладач, оскільки це впливає на можливість участі у справі особи, якій він надає послуги. У такому разі, суд оголошує пе­рерву та вирішує питання про заміну перекладача.

Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом — це санкція, яка має характер забезпечення і застосовується у випадку, коли судом згідно зі ст. 137 ЦПК витребувані речові чи письмові докази, однак вони без поважних причин до суду не подані чи не повідомлено про причини їх неподання. При застосуванні такого заходу процесуального примусу обов'язко­во встановлюється особа, у якої знаходиться відповідний до­каз, а також місце її проживання (місцезнаходження). В ухвалі про тимчасове вилучення доказу повинні бути зазначені дока-

Докази та доказування

109

зи, які підлягають вилученню, а також обґрунтування підстав їх тимчасового вилучення (ст. 93 ЦПК).

Привід свідка як захід процесуального примусу полягає у примусовому (проти волі особи) доставленні свідка до зали судового засідання для давання ним показань. Умовами засто­сування приводу свідка є:

• належність виклику свідка, що підтверджується даними про вручення йому відповідної повістки;

• відсутність поважних причин неявки до суду або неповідо­ млення про ці причини.

Дії щодо приводу свідка здійснюються органами внутріш­ніх справ на підставі ухвали суду, в якій зазначається ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце її проживання, ро­боти чи навчання, підстави для застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена (ст. 94 ЦПК). Витрати на привід свідка стягуються із свідка у дохід держави.

Законом встановлено порядок вчинення дій щодо приводу свідка, а також обмеження щодо застосування цього заходу процесуального примусу. Зокрема, не підлягають приводу осо­би, які абсолютно або відносно неспроможні бути свідками (ст. 51 ЦПК), малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди першої та другої груп, особи, які доглядають дітей віком до 6 років або дітей-інвалідів.