Глава 9.

Залучення перекладача завжди пов'язано з наявністю серед осіб, які беруть участь у справі, тих, які не володіють мовою судочинства. Перекладач допускається до участі в справі тіль­ки за заявою особи, яка бере участь у справі, про що постано­вляється відповідна ухвала.

Перекладач має право відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необ­хідними для перекладу, ставити запитання з метою уточнення перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компен­сацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здій­снювати повний і правильний переклад, посвідчувати правиль­ність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мо­ву, якою вони володіють.

За завідомо неправильний переклад або за відмову без по­важних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконан­ня інших обов'язків — відповідальність, встановлену законом.

До кола учасників цивільного процесу введено такого су­б'єкта, як особа, яка надає правову допомогу, — це фахівець у галузі права, що за законом має право на надання правової допомоги. Остання може маги форму консультацій з правових питань, роз'яснень складних юридичних категорій, допомоги при складанні чи оформленні процесуальних документів (позов­них заяв, апеляційних, касаційних скарг, клопотань) тощо.

Особа, яка надає правову допомогу, допускається ухвалою су­ду за заявою особи, яка бере участь у справі.

На відміну від представника, особа, яка надає правову до­помогу, не бере участі у справі і не здійснює представництва, вона не наділяється обсягом прав та обов'язків, які поклада­ються на процесуального представника. Відповідно до ч. 2 ст. 56 ЦПК цей учасник цивільного процесу має тільки такі права: знайомитися з матеріалами справи; робити з них витя­ги; знімати копії долучених до справи документів; бути при­сутнім у судовому засіданні.

Строки у цивільному процесі

85

Глава 10. Строки у цивільному процесі

§ 1. Поняття, значення та види цивільних процесуальних строків

Для виконання завдань цивільного судочинства істотним є не тільки встановлення порядку відправлення правосуддя у ци­вільних справах, а й темпоральні межі здійснення судочинства та його етапів (стадій), в тому числі щодо вчинення процесу­альних дій учасниками цивільного процесу. Адже надзвичайно важливо, щоб цивільне судочинство здійснювалось не лише правильно, а й своєчасно. Саме задля досягнення цієї мети і встановлюються цивільні процесуальні строки. При цьому іс­нування та чітке їх дотримання є не лише гарантією здійснен­ня учасниками процесу їх суб'єктивних процесуальних прав, а й запорукою ефективності здійснення цивільного судочинства.

Під цивільним процесуальним строком слід розуміти встановлений законом або судом період в часі, впродовж яко­го може або повинна бути здійснена певна процесуальна дія учасником цивільного процесу.

З огляду на це визначення можна виділити такі ознаки ци­вільного процесуального строку:

• це певний темпоральний період у часі;

• це період, регламентований в законі або встановлений су­ дом;

• впродовж цього періоду суб'єкти цивільного процесу мають право або зобов'язані здійснити певні процесуальні дії.

Відповідно до ст. 68 ЦПК цивільний процесуальний строк обчислюється роками, місяцями і днями, а також може визна­чатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Однак в окремих випадках такий строк вимірюється годинами.

Важливим питанням є видова класифікація цивільних про­цесуальних строків. Залежно від критеріїв, покладених в її ос­нову можна виділити такі різновиди.

З огляду на те, яким чином легітимований строк, виділя­ють: строки, встановлені законом, та строки, встановлені су­дом. При цьому пріоритет мають ті, що встановлені законом, і лише у випадку, коли цивільний процесуальний строк не виз­начений законом, він може бути встановлений судом.

86