Глава 6.

Глава 6. Треті особи у цивільному процесі

§ 1. Поняття та ознаки третіх осіб

У результаті цивільної справи крім сторін можуть бути заінте­ресовані й інші особи, що не є суб'єктами спору, переданого на розгляд і вирішення суду. Вони називаються третіми особа­ми, оскільки вступають у справу між двома сторонами. Ця на­зва суто умовна і має лише процесуальне значення.

Треті особи — це суб'єкти цивільних процесуальних право­відносин, які вступають у порушену у суді справу для захисту власних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтере­сів, наділені матеріально-правовою заінтересованістю, яка, як правило, суперечить інтересам позивача та (або) відповідача.

Зважаючи на форму вступу та характер заінтересованості, ознаками третіх осіб є:

• вступ у порушену справу в суді;

• втручання у спір між сторонами;

• особистий характер заінтересованості.

Залежно від прояву матеріально-правової заінтересованості треті особи бувають двох видів: треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК), та треті особи, які не заявляють таких вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК).

Правовий статус третіх осіб дещо подібний до прав та обо­в'язків сторін. Тому щодо участі третіх осіб можуть застосо­вуватися положення про процесуальну співучасть та процесуа­льне правонаступництво.

§ 2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо пред­мета спору, — це треті особи, які вступають у справу шля­хом пред'явлення позову до однієї чи двох сторін з метою захисту особистих суб'єктивних матеріальних прав, свобод, охоронюваних законом інтересів (ст. 34 ЦПК).

Отже, додатковими ознаками цих суб'єктів цивільного про­цесу є: — заявлення самостійних вимог на предмет спору;

Треті особи у цивільному процесі

63

— вступ у процес шляхом пред явлення позову.

Заявлення самостійної вимоги на предмет спору між сторо­нами, яка пред'являється по їх справі, ні в якій мірі не свід­чить про наявність самостійних прав на предмет спору, адже вони (права) можуть бути визначені тільки рішенням суду піс­ля розгляду справи по суті.

Особливістю участі у цивільному процесі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, є те, що вони можуть порушити окремий самостійний процес на захист своїх прав. Але з ме­тою економії процесуальних засобів і недопущення ухвалення різних за змістом рішень суд розглядає дві правові вимоги: пер­ша — позивача до відповідача, друга — третьої особи до по­зивача, відповідача чи до обох сторін.

Процесуальною формою втілення самостійної вимоги тре­тьої особи є позовна заява, яка повинна відповідати загальним вимогам, встановленим для такого виду заяв, із обов'язковим реквізитом про обгрунтування правового зв'язку цієї вимоги із вимогою, яка вже є предметом судового розгляду. Залучити до участі у справі третю особу, яка заявляє самостійні вимоги, неможливо, зважаючи на дію принципу диспозитивності.

Пред'явлення позову третіми особами можливе у суді пер­шої інстанції до ухвалення рішення суду. Після вступу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, за її клопотанням справа розглядається спочатку.

Ухвала суду про відмову або допуск третьої особи у справі не може бути оскаржена в апеляційному порядку. У випадку, якщо третя особа не буде допущена у процес і ухваленим у справі рішенням будуть визначені її права та обов'язки, то вона відповідно до ст.ст. 14, 292 ЦПК має право на оскаржен­ня рішення суду.

За процесуальним становищем треті особи, які заявляють самостійні вимоги, користуються усіма правами і мають усі обов'язки позивача, але з тією відмінністю, що в інтересах по­зивача порушується справа у суді, третя ж особа вступає у вже порушену справу, тому об'єднувати цих осіб поняттям "позивач" було б неправильним. Участь третьої особи, яка зая­вляє самостійні вимоги, не породжує співучасті із стороною, оскільки, як правило, їхні інтереси мають взаємовиключний характер. Третя особа посідає окреме процесуальне становище у процесі.

64