Глава 5.

участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву. Ця норма не породжує співучасть, оскільки ст.ст. 26, 45 ЦПК не визначають позивачами вказаних суб'єктів, а відносять їх до самостійної групи осіб, які беруть участь у справі. У них різна мета участі в процесі, різний обсяг процесуальних прав та обов'язків.

Особливість участі процесуальних співучасників у цивіль­ному процесі полягає у тому, що кожен із них щодо іншої сторони діє у процесі самостійно. Співучасники можуть дору­чити вести справу одному із співучасників, крім випадків, ко­ли останній має вади цивільної процесуальної дієздатності (ст. 32 ЦПК). Якщо інтереси позивачів або відповідачів між собою суперечать, то співучасті немає. Відповідно до ст. 216 ЦПК суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, має зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або вказати, що відпові­дальність чи право стягнення є солідарним. Співучасники та­кож можуть оскаржувати судові рішення самостійно, або при­єднуватися до скарг інших співпозивачів чи співвідповідачів (ст.ст. 299, 329 ЦПК).

§ 3. Заміна неналежного відповідача

У ході розгляду справи може виявитися, що позов пред'явле­ний не тією особою, якій належить право вимоги, чи не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, тобто встанов­лено, що позивач не є уповноваженою чи відповідач не є пра-возобов'язаною особою, суб'єктом матеріальних правовідно­син. У цьому випадку сторони можуть визнаватися неналеж­ними.

Підстави для виникнення такого питання можуть бути різ­номанітні: зміна суб'єктивного переконання позивача, збіль­шення обсягу доказової інформації, додаткові правові консуль­тації та ін. Такі підстави у жодному разі не повинні наводити­ся судом (суддею), оскільки він має бути безстороннім і ви­словити свої міркування з приводу належності чи неналежнос-ті сторони тільки після розгляду справи по суті, в рішенні у справі. Цю позицію підтримав Пленум Верховного Суду Укра­їни, який підкреслив, що відмова у прийнятті заяви за мотивами пред'явлення позову неналежними позивачами або до нена­лежних відповідачів неприпустима, оскільки визначає фактич­не вирішення справи без дослідження її обставин (п. 2 поста-

Сторони У цивільному процесі

59

нови "Про практику застосування судами процесуального за­конодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції" від 21 грудня 1990 р. № 9).

Цивільне процесуальне законодавство передбачає можли­вість без припинення провадження у справі здійснити заміну лише відповідача, якщо буде встановлено, що ця особа не не­се обов'язку у справі. Його може бути замінено на особу, яка повинна відповідати за змістом матеріально-правової вимоги, що с предметом судового розгляду та вирішення. Цей інститут має назву заміни неналежного відповідача.

Встановивши під час розгляду справи, що позов пред'явле­ний не тією особою, якій належить право вимоги, суд не може її замінити. Така справа може бути припинена шляхом закрит­тя провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від по­зову або ухваленням рішення суду про відмову у задоволенні позову.

Заміна неналежного відповідача — це процесуальна дія суду, яка оформлена ухвалою, щодо виведення із цивільного процесу неналежного відповідача і допущення (залучення) на­лежної сторони, не припиняючи розгляду справи (ст. 33 ЦПК).

При заміні неналежної сторони діють два основних прави­ла. По-перше, відповідач вважається неналежним тільки після того, як його виведено із процесу, а на його місце залучений належний відповідач. Це означає, що за будь-яких обставин, за усієї очевидності неналежності сторони до справи, яка роз­глядаться судом, відповідач вважається належним із наділен­ням його усією повнотою процесуальних прав та обов'язків. По-друге, заміна неналежного відповідача допускається лише за клопотанням позивача, оскільки він виступив ініціатором пронесу, суб'єктом, який вимагає судового захисту. Згоди від­повідача на його заміну не вимагається, однак у літературі не­одноразово порушувалось питання про те, що відповідачу мо­же бути не все одно, чи продовжиться його участь у справі, чи ні. Насамперед, це може стосуватися розподілу судових ви­трат, які понесені відповідачем, про заміну якого виникає пи­тання. Адже витрати, понесені заміненим відповідачем, остан­ній може відшкодувати у судовому порядку за загальними правилами про заподіяння шкоди, що не гарантує оперативно­го та належного захисту прав від такої поведінки позивача, яка може мати характер зловживання правом.

60