Глава 4.

ся у порядку цивільного судочинства. Приміром, усиновлення дітей, надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлення фактів, які мають юридичне значення, і т. ін. Ці справи становлять особливий вид провадження у ци­вільному процесі — окреме.

Питання про юрисдикцію суддя вирішує при відкритті про­вадження у справі. При встановленні того, що справа не під­лягає розгляду у порядку цивільного судочинства, суддя за за­гальним правилом відмовляє у відкритті провадження у спра­ві, постановляючи про це ухвалу (ч. 2 ст. 122 ЦПК). При прийнятті справи, яка не належить до цивільної юрисдикції суду, провадження у ній підлягає закриттю (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК). І тільки у разі лодання заяви про розірвання шлюбу з порушенням порядку, встановленого СК, суд постановляє ух­валу про повернення заяви (п. 5 ч. З ст. 121 ЦПК).

У випадку відмови у відкритті провадження у справі чи за­критті провадження у зв'язку з тим, що заява не підлягає роз­гляду у порядку цивільного судочинства (не належить до ци­вільної юрисдикції) суд (суддя) зобов'язаний вказати заявнику, до якого органу йому слід звернутися за вирішенням цього питання. На відміну від справ, які можуть бути розглянуті ін­шими органами, вимоги, що випливають з відносин, які не є правовими, взагалі не належать до юрисдикції будь-якого ор­гану чи особи, тобто закон цих відносин не захищає ні у судо­вому, ні у будь-якому іншому порядку. Якщо конфлікт взагалі не підлягає вирішенню яким-небудь юрисдикційним органом, то не виникає питання про юрисдикцію у цій справі.

Ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, про закриття провадження у справі та про повернення заяви мо­жуть бути оскаржені.

§ 4. Підсудність

Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між: судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ називають підсудністю. На відміну від юрисдикції (підвідомчості), за якою розмежовуєть­ся компетенція між різними органами щодо вирішення цивіль­них справ, підсудність розмежовує компетенцію в тій само сфері (щодо вирішення цивільних справ), але вже між різними судами. Тому підсудністю ще називають коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду.

Суд як суб'єкт цивільного процесу

49

Критеріями такого розмежування можна вважати:

• завдання суду щодо розгляду та вирішення справи;

• рід (категорію) справ;

• вказівку суду.

Залежно від названих критеріїв підсудність буває двох ви­дів: функціональна та територіальна. Донедавна існувала і ро­дова підсудність, за якою у вертикалі ієрархії судів визначався суд, що розглядав справу по першій інстанції. У новітньому цивільному процесуальному законодавстві немає положень про виконання судами апеляційної чи касаційної ланки непри­таманних їм функцій суду першої інстанції.

Функціональна підсудність — компетенція окремих гілок судової системи на реалізацію функцій, які вони виконують. За цією підсудністю функції суду першої інстанції виконують місцеві суди, а саме районні, районні у містах, міські та міськ-районні (ст. 107 ЦПК).

Судами апеляційної інстанції є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив су­дове рішення, що оскаржується (ст. 291 ЦПК).

Як випливає з положень законодавства про судоустрій та процесуального законодавства, в Україні фактично не існує суд касаційної інстанції¹. Тому до законодавчого визначення суду, який здійснюватиме повноваження касаційної інстанції у цивільних справах, його утворення і початку діяльності пере­гляд цих справ у касаційному порядку відповідно до ст. 47 та п. З розділу VII Закону України "Про судоустрій України" здійснюватиме Верховний Суд України, а саме судова палата у цивільних справах.

Судом, який переглядає справу за винятковими обстави­нами, є Верховний Суд України (ст. 353 ЦПК). Судом, який переглядає справу за нововиявленими обставинами, — суд, який ухвалив рішення, постановив ухвалу чи видав судовий наказ (ст. 363 ЦПК).

Таку невизначеність зумовило рішення Конституційного Суду України у справі про Касаційний Суд України від 11 грудня 2003 р. (ОВУ. — 2003. — № 51. — Частина 1. — Ст. 2705), згідно з яким такими, що не відповідають Конституції (неконституційними), визнано положення щодо існування у судо­вій системі України Касаційного Суду України, до повноважень якого нале­жав розгляд у касаційному порядку справ, віднесених до його підсудності (ст. 33 Закону України "Про судоустрій України").

50