Глава 4.

ном можуть визначатися такі винятки. Це, наприклад, вимога про відшкодування шкоди, завданої органами державної вла­ди, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування. Адже у даному випадку наявні дві вимоги, які входять до різ­них судових юрисдикцій — про визнання неправомірним рішення, дії чи бездіяльності владного органу або особи (ад­міністративно-правова вимога), а також про відшкодування зав­даної шкоди (цивільно-правова вимога). Така справа може роз­глядатися у порядку адміністративного судочинства у разі об'єднання вимог, а також у порядку цивільного судочинства (ст. 21 КАС).

В основу загальних правил визначення цивільної юрисди­кції суду покладено:

• глобальність цивільної юрисдикції суду;

• наявність та характер спірних правовідносин;

• необхідність захисту порушених, невизнаних або оспорюва­ них прав, свобод чи інтересів.

Глобальність цивільної юрисдикції суду випливає із поло­жень ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисди­кція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі. Тому відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК у порядку ци­вільного судочинства суди розглядають справи, крім випадків, коли розгляд повинен проводитись за правилами іншого судо­чинства. Такі правила визначені Конституцією України, зако­нодавством про судоустрій, зокрема Законом України "Про Конституційний Суд України", актами кримінально-процесуа­льного, господарського процесуального, адміністративного процесуального законодавства. Ця норма встановлена задля того, щоб поза судовою юрисдикцією не опинилися певні пра­вовідносини, які виникають у державі.

Наявність та характер спірних правовідносин. Цивільну юрисдикцію складають справи, які виникають з цивільних (ст. 1 ЦК), житлових (ЖК), земельних (ст. 2 ЗК), сімейних (ст. 2 СК), трудових (ст. З КЗпП) правовідносин.

У порядку цивільної юрисдикції вирішуються справи, які не мають спірного характеру, але в силу вказівки закону нале­жать до цивільної юрисдикції суду (наприклад щодо контролю за виконанням рішень у цивільних справах (ст.ст. 383-389 ЦПК, ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження"), вирішення питання про визнання та виконання рішень інозем­них судів — розділ VII ЦПК та ін.)

Суд як суб'єкт цивільного процесу

47

Спір про право характеризує такий стан відносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав і обов'язків, здійснення яких є неможли­вим без судового втручання.

Необхідність захисту права. Спір про право найчастіше виникає у зв'язку з правопорушенням, але може виникнути і за відсутності такого, наприклад, тоді, коли позивач претендує на яке-небудь право внаслідок умислу або необережності. З іншого боку, не будь-яке правопорушення породжує спір, який підлягає розгляду у суді. Якщо правопорушник добро­вільно усуває наслідок порушення, воно не набуває характеру спірних відносин. Правопорушення переростає у спір, коли порушник добровільно не поновлює порушене право, а упов­новажена особа вживає заходів щодо поновлення порушеного права.

У судовій практиці нерідко зустрічаються справи, за якими порушення або доведення процесу до кінця було б безціль­ним, оскільки процес не здатен яким-небудь чином вплинути на правове положення сторін. Прикладом таких можуть бути позови про поновлення на роботі, якщо наказ про звільнення скасований, про виключення майна з-під арешту, якщо арешт знятий, і т. ін.

Слід визнати правильною судову практику, яка вважає наяв­ність згаданих обставин перешкодою для судового розгляду справи у зв'язку з тим, що спір між сторонами вже ліквідова­ний. Дійсно, у цьому випадку зникає предмет спору, однак за­явник (заінтересована особа) "не позбавлених можливості захи­стити свої порушені права у зв'язку із завданням майнової чи моральної шкоди внаслідок таких протиправних дій.

Таким чином, за наявності трьох критеріїв (неналежність до інших видів судочинства, характер спірних правовідносин, необхідність захисту суб'єктивного права та інтересу) справу слід вважати такою, що належить до цивільної юрисдикції суду.

Справи, де відсутній спір про право, законодавець виклю­чає із судової підвідомчості, або ж для них встановлено спро­щений порядок розгляду. Наприклад, справи про розірвання шлюбу віднесено до відання органів реєстрації актів цивільно­го стану (ст.ст. 106, 107 СК). І навпаки, є категорії справ, в який фактично відсутній спір про право, але вони вирішують-

48