Глава 4.

ня попереднього рішення або ухвали про закриття проваджен­ня в справі.

Якщо суддя брав участь у вирішенні справи в суді апеля­ційної інстанції, то не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанцій, у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, а також у ново­му розгляді справи після скасування ухвали чи нового рішен­ня апеляційного суду.

Відповідно, якщо суддя брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, він не може брати участі в розгляді цієї самої справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а як­що брав участь у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, то не бере участі в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Забезпеченню неупередженості сприяє і правило ч. 2 ст. 20 ЦПК, відповідно до якого до складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї або близькими родичами між со­бою.

За наявності передбачених законом підстав для відводу, суддя повинен заявити самовідвід. На тих же підставах відвід судді можуть заявити особи, які беруть участь у справі.

Заява про відвід (самовідвід) повинна бути мотивованою та подана до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Якщо про підстави відводу (самовідводу) стало відомо після початку з'ясування обставин у справі та перевір­ки їх доказами, то заявити відвід (самовідвід) можна і після цього. Відповідно до ст. 24 ЦПК заява про відвід розглядаєть­ся судом, який розглядає справу. Якщо особа, якій заявлено відвід, бажає дати пояснення суду, то він повинен її вислуха­ти, а також думку осіб, які беруть участь у справі.

Заява про відвід одному судді вирішується в нарадчій кім­наті ухвалою суду, що розглядає справу, а про відвід кільком суддям або всьому складу суду — простою більшістю голосів.

Наслідком задоволення заяви про відвід судді, який розгля­дає справу одноособово, є розгляд справи в тому самому суді іншим суддею. У разі задоволення заяви про відвід комусь із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається ко­легією суддів, — тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності під­став, зазначених у ст. 21 ЦПК, неможливо утворити новий

Суд як суб'єкт цивільного процесу

43

склад суду для розгляду справи, суд постановляє ухвалу про визначення підсудності справи у порядку ст. 116 ЩІК.

Слід зазначити, що і за одноособового, і за колегіального розгляду справи суддя (колегія суддів) діють від імені суду. Проте ні суддя, ні інша службова особа суду не є самостійним суб'єктом процесуальних правовідносин. Одноособові або ко­легіальні дії цих осіб призводять до виникнення, зміни та (або) припинення правовідносин не з ними особисто, а з судом як органом правосуддя.

§ 3. Цивільна юрисдикція суду

Законодавством закріплено розмежування функцій державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Існують органи, які своїм призначенням мають розгляд певних правових спорів та вирішення правових питань (юрисдикційна діяльність). В силу особливого характеру деяких прав або особливого стано­вища, яке займають суб'єкти права і т. ін., держава залишає частину функцій щодо захисту права у віданні адміністратив­них органів або засновує для захисту окремих прав спеціальні органи. Розмежування компетенції щодо розгляду та вирішен­ня спорів та інших правових питань складає зміст інституту юрисдикції (її ще називають підвідомчістю). Підвідомчість (юрисдикцію) ще можна розглядати як певну властивість кон­кретних правовідносин у разі виникнення спору підпадати під відання (входити до юрисдикції) того чи іншого органу, або ж її визначають як коло справ, вирішення яких віднесено зако­ном до компетенції певного державного або громадського ор­гану.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, юрисдикція суду по­ширюється на усі правовідносини, які виникають у державі, але постає питання щодо розмежування компетенції з ви­рішення цивільних справ. При цьому, зважаючи на конститу­ційний принцип спеціалізації, слід вирізняти поняття цивіль­ної юрисдикції, під якою розуміємо нормативне визначення компетенції суду з вирішення справ у порядку цивільного судо­чинства, адже суд, як уже було зазначено, може захистити ци­вільні права у порядку різних процесів (кримінального, ад­міністративного, господарського).

До справ цивільної юрисдикції ст. 15 ЦПК відносить: спра­ви про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, зе-

44