Глава 25.

Про подання скарги суд має повідомити відповідний відділ державної виконавчої служби не пізніше ніж наступного після прийняття її судом.

Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому за­сіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржується.

Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за уча­стю їхніх представників.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяль­ність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника (ст. 386 ЦПК).

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржу­вані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної ви­конавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути по­рушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прий­няті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було пору­шено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скар­ги (ст. 387 ЦПК).

Окрім вирішення справи по суті, судове рішення має дати відповідь на питання про розподіл судових витрат у справі. Суд покладає їх на заявника, якщо було ухвалене судове рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було ухвалене судове рішення про задоволення скарги заявника (ст. 388 ЦПК).

Про виконання такого судового рішення відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізні­ше місячного строку з дня одержання ухвали суду (ст. 389 ЦПК).

Процесуальні питання виконання судових рішень

269

§ 4. Поворот виконання

Поворот виконання — це спосіб захисту майнових прав від­повідача, який полягає у поверненні позивачем (стягувачем) відповідачеві (боржникові) всього одержаного за скасованим рішенням.

Загальних правил, які б передбачали поворот виконання, немає, що примушує знову звертатися до процесуального, про­цедурного чи іншого законодавства, яке регламентує винесен­ня і виконання юрисдикційного рішення, що підлягає виконан­ню у порядку ст. З Закону.

Питання про поворот виконання вирішує суд, який перегля­дає судові рішення (постанови) і до компетенції якого нале­жить скасування рішення, закриття провадження в справі, за­лишення позову без розгляду, відмова у позові повністю або частково, зміна рішення (ст. 380 ЦПК). Якщо питання не було вирішене цим судом, то його може вирішити місцевий суд, в якому перебуває справа, у межах позовної давності. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням сторін і вирішується постановленою ухвалою (ст. 381 ЦПК).

Якщо рішення після його виконання скасовано і справу по­вернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в по­зові відмовлено або позовні вимоги задоволено в меншому роз­мірі, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за ска­сованим рішенням. У разі неможливості повернути майно в рішенні чи ухвалі суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі суми, одержаної від його реалізації (ст. 380 ЦПК).

Чинним цивільним процесуальним законом встановлено спеціальні правила про поворот виконання в окремих катего­ріях справ.

Наприклад, у разі скасування у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, зав­даної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасо­ване рішення було обґрунтоване повідомленими позивачем не­правдивими відомостями або поданими ним підробленими до­кументами. Відповідно до ст. 382 ЦПК та ст. 238 КЗпП у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стяг­нення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з

■ ■

270