Глава 25.

Відповідно до ст. 367 ЦПК та ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" (далі у цій главі — Закон) рішення суду підлягає обов'язковому негайному виконанню у справах про:

1. стягнення аліментів — у межах суми платежу за один місяць;

2. присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

3. відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко­ дженням здоров'я або смертю фізичної особи, — у межах суми стягнення за один місяць;

4. поновлення на роботі незаконно звільненого або переведе­ ного на іншу роботу працівника;

5. відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона прожи­ вала;

6. розкриття банком інформації, яка містить банківську таєм­ ницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Підставами для застосування факультативного негайного виконання є можливість стягнення з відповідача усієї суми за­боргованості у справах, де обов'язковим є стягнення лише пе­вної її частини (ч. 1 ст. 367 ЦПК).

Залежно від суб'єкта здійснення виконання (дій, спрямова­них на реалізацію юрисдикційного рішення):

• рішення, які не вимагають виконання (рішення про визнан­ ня, конститутивні рішення), якщо предметом судової діяль­ ності є встановлення наявності чи відсутності правовідно­ син між сторонами або судової їх трансформації (зміни чи припинення). Ці рішення, як правило, мають иреюдиційний характер;

• рішення, які судами направляються для виконання, вони ви­ магають реєстрації певного факту, стану, інших правових позицій, які встановлені у відповідному рішенні. У випадку виконання окремої ухвали вона направляється для виконан­ ня судом безпосередньо відповідним органам державної влади, місцевого самоврядування, службовим чи посадовим особам, котрі, своєю чергою, зобов'язані її виконати і по­ відомити суд про результати виконання;

• рішення, які виконуються органами державної виконавчої служби або іншими, передбаченими законом, органами та особами (наприклад, щодо виконання рішень про стягнення

Процесуальні питання виконання судових рішень 263

к оштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державно­го бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджет­них установ). Як правило, такими є рішення про присуд­ження.

§ 2. Суд у процесі виконання судових рішень

Зважаючи на те, що рішення суду, яке набрало законної сили, вимагає виконання сторонами та іншими особами, щодо яких воно ухвалене, суд не завжди є суб'єктом цих правовідносин, а останні не завжди є цивільними процесуальними.

Відповідно до ст. 368 ЦПК за кожним рішенням, яке наб­рало законної сили або допущене до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої воно ухвалене, видається один виконавчий лист. Підставою для виконання є також ухвали про забезпечення позову, визнання мирової угоди. Силу вико­навчого документа має і судовий наказ.

Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що є в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих лис­тів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним листом. Виконавчі документи про стягнення виконав­чого збору направляються до органів податкової служби, які у подальшому виступають стягувачами.

У порядку, встановленому цивільним процесуальним зако­ном, можуть розглядатися справи з приводу:

• видачі дубліката виконавчого листа або судового наказу (ст. 370 ЦПК, ст. 11-1 Закону);

• поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконав­ чого документа до виконання (ст. 371 ЦПК, ст. 23 Закону);

• відстрочки або розстрочки виконання, зміни чи встановлен­ ня способу і порядку виконання (ст. 373 ЦПК, ст. 33 Зако­ ну);

• розгляду питання про затвердження мирової угоди та від­ мови від примусового виконання рішення (ст. 372 ЦПК, ст.ст. 11 -1, 37 Закону);

• вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (ст. 374 ЦПК, ст. 78 За­ кону);

• вирішення питання про оголошення розшуку боржника або дитини (ст. 375 ЦПК, ст. 42 Закону);

264