§ 10. Визнання спадщини відумерлою

У деяких випадках може виникнути питання про те, що май­но, яке залишилося після смерті особи, не може перейти до ін­ших осіб у загальному порядку спадкування (відсутність спад­коємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмова від її прийняття). Таку спадщину може бути визнано відумер­лою (ст. 1277 ЦК).

Предметом судової діяльності в даному разі є визначення підстав для визнання спадщини відумерлою. Процесуальний порядок розгляду та вирішення регулюється ст. 1277 ЦК та ст.ст. 274-278 ЦПК.

218

Глава 21.

Право на звернення має орган місцевого самоврядування, який претендує на передачу відумерлої спадщини у комуналь­ну власність.

Заява подається до суду через рік після відкриття спадщи­ни за місцем її відкриття, яким визнається згідно зі ст. 1221 ЦК останнє місце проживання спадкодавця. Якщо воно не­відоме, то — місцезнаходження нерухомого майна або основ­ної його частини, за відсутності нерухомого майна — місце­знаходження основної частини рухомого майна.

У заяві має бути наведено відомості про час і місце від­криття спадщини, майно, що її складає, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцеві, відсут­ність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спад­щини, або про відмову від її прийняття.

Якщо заява подана до річного строку з дня відкриття спад­щини, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті прова­дження у справі, що не перешкоджає повторному зверненню до суду після усунення цієї обставини.

Після прийняття заяви суддя має повідомити нотаріальні органи за місцем відкриття спадщини про необхідність вжиття заходів щодо охорони спадщини у порядку ст. 1283 ЦК до вирішення справи по суті та вступу рішення суду у законну силу.

Відповідно до ст. 277 ЦПК справа розглядається у судово­му засіданні з обов'язковою участю заявника та повідомлен­ням усіх заінтересованих осіб. Встановивши, що спадкоємців за заповітом і за законом немає, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, суд ухвалює рішення про ви­знання спадщини відумерлою та про передачу її територіаль­ній громаді.

З моменту набрання рішенням законної сили спадщина пе­реходить у власність територіальної громади. З цього часу до нового власника переходять також обов'язки перед кредитора­ми щодо відшкодування завданої спадкодавцем майнової та моральної шкоди згідно зі ст. 1231 ЦК.

Окреме провадження

219

_I

§ 11. Надання психіатричної допомоги у примусовому порядку

Акти цивільного законодавства серед особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи, ви­значають право на медичну допомогу (ст. 284), з відсилкою щодо надання психіатричної допомоги до інших актів законо­давства. Надання фізичній особі цього виду медичної допомо­ги здійснюється з дотриманням Закону України "Про психіат­ричну допомогу" (далі у цьому параграфі — Закон).

Специфіка надання особі психіатричної допомоги полягає в тому, що такі захворювання (психічні розлади) можуть виклю­чати можливість особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Тому в окремих випадках лікування може ма­ти неправомірний характер, порушувати вимоги законодавст­ва, посягати на суб'єктивні права особи, якій надається пси­хіатрична допомога,

У судовому порядку вирішуються питання про:

• проведення психіатричного огляду у примусовому порядку (ч. 7 ст. 11 Закону);

• надання амбулаторної психіатричної допомоги особі без її усвідомленої згоди або згоди її законного представника у випадках, коли наявні відомості дають підстави для обґрун­ тованого припущення про наявність у особи тяжкого пси­ хічного розладу, внаслідок чого вона завдасть значної шко­ ди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги (ч. 2 ст. 12 Закону);

• продовження надання особі амбулаторної психіатричної до­ помоги в примусовому порядку понад 6 місяців (ч. 5 ст. 12 Закону);

• відмову в продовженні надання особі амбулаторної психіат­ ричної допомоги у примусовому порядку (ч. 7 ст. 12 Закону);

• госпіталізацію особи (ч. 1 ст. 16 Закону);

• продовження госпіталізації в примусовому порядку понад 6 місяців (ст. 17 Закону);

• відмову в продовженні госпіталізації особи у примусовому порядку (ч. З ст. 18 Закону).

Процесуальний порядок розгляду та вирішення справ цієї категорії судом визначаються ст.ст. 279-282 ЦПК.

220