Теоретичні відомості

Програма завжди починається дерективами препроцесору (#), які оброб­ляється ним до початку компіляції. Задачею препроцесора є допов­нення тексту програми бібліотечними функціями чи об’єктами С++, описаними у відповідних заготовочних (header) файлах. Найбільш часто викорис­товувані заголовочні файли та їх призначення приведено в додатку №1.

Програма на мові С++ складається із набору окремих функцій. Обов’­яз­ковою є функція main() – вхідна точка програми (місце її розміщення у програмі значення немає):

# дерективи препроцесора

. . .

# дерективи препроцесора

функція а()

{

тіло функції a

}

функція b()

{

тіло функції b

}

. . .

Void main()

/* функція, з якої починається

виконання програми. */

// void – функія не повертає ніяких значень

{

тіло функції

}

Текст, що знаходиться між дужками /* та */ є коментарем до прог­рами та на етапі компіляції ігнорується. Текст, що слідує за // є одно­рядковим коментарем (до кінця даного рядка). Такі коментарі можуть використовуватися в будь-яких місцях програми для її «документування». Тіло функції – послідовність описів змінних та виконуваних опера­торів, взятих у фігурні дужки. Кожний опис чи оператор повинен завер­шуватися крапкою з комою.

Всі змінні, що використовуються в програмі, повинні бути оголошені до їх першого використання (див. додаток №2). Для іменування змінних використовують ідентифікатори. При їх формуванні можуть використо­вуватися великі та малі букви англійського алфавіту (A та a сприймаються як різні символи), цифри та символи підкреслення. Ідентифікатор не може починатися із цифри чи містити в собі пробіли. Ідентифікатори також не можуть співпадати із ключовими словами мови С++. Синтаксис оголо­шення змінних є наступним:

<тип> <імя> = <значення>

де:

<тип> – тип змінної (один із базових);

<імя> – ідентифікатор змінної;

<значення> – значення, яке буде присвоєно змінній після її іден­тифікації (не є обов’язковим).

Наприклад:

int a;

unsigned int b=2300;

double x, y;

double N_Avag =6.022045e23;

char c1=’a’, c2 =’A’;

int c3 =5+5*2;

const float pi = 3.14l5926;

Ключове слово const вказує на величину, яка не міняє свого зна­чен­ня в ході виконання програми.

Кожна змінна має певну область видимості. Якщо змінна оголошена за межами будь-якої функції, то вона називається глобальною і може ви­ко­ристовуватися (є видима) в будь-якому місці програми. Якщо змінна оголошена в програмному блоці ( чи деякій функції), то вона є локальною і може використовуватися (видима) тільки в межах даного блоку (функції).

У С++ немає вбудованих засобів для організації вводу-виводу. Вони здійснюються за допомогою функцій вводу-виводу, опис яких містяться міститься у заголовочних файлах stdio.h та iostream, які підключа­ються на початку програми за допомогою дерективи препроцесора #include.

При використанні файлу stdio.h (ввід-вивід у стилі С) для вводу використо­вується функція

scanf(<список форматів>,<список вводу>)

де:

scanf – ім’я функції форматного вводу;

<список форматів> – специфікатори, що задають формат вводу даних того чи іншого типу (див додаток №3);

<список вводу> – через кому адреси змінних (&<список вводу>), в які вводяться дані із клавіатури. Кількість специфікаторів форматів та їх тип повинні відповідати кількості та типу адрес змінних, значення яких необхідно ввести. Символ & означає унарну операцію одер­жання адреси змінної. Для вводу значень рядкових змінних & не вико­ристовується.

Ввід символьних даних із клавіатури здійснюється за допомогою на­ступ­них функцій:

getchar() – із відображенням введеного символу на екрані;

getch() – без відображення введеного символу на екрані.

Наприклад:

#include < stdio.h> //підключення файлу