66. Праця, навчання, гра та їх роль в психічному розвиткові людини.

Суспільні умови життя впливають на розвиток здібностей не прямо, не безпосередньо, а через діяльність людини. Основними видами діяльності людини є навчання і праця. Навчання передує праці. Щоб включитися в будь-який вид праці, людині спершу треба вчитися. Навчаючись, вона готується до самостійної творчої діяльності. Вчитися доводиться всім людям незалежно від того, якими обдаруваннями вони відзначаються.

Спочатку дитина навчається в своїх "зустрічах з зовнішнім світом" (Сеченов), у процесі щоденного спілкування з дорослими, в ході своєї ігрової діяльності. Граючись, дитина активно пізнає навколишню і передусім соціальну дійсність, включається в доступній для неї формі в життя дорослих, входить в їх ролі, наслідує і засвоює їх функції. Гра є першою школою дитини, що має важливе значення для її загального розвитку. Згодом навчання виділяється в спеціальну діяльність, яка дедалі більше ускладнюється за своїми завданнями, змістом і формами.

Навчання необхідне для розвитку здібностей особистості. Всяке навчання є не що інше, як утворення незчисленної кількості таких зв'язків. Вони стають основою набуваних знань, умінь, навичок, різноманітних психічних властивостей, що формуються у підростаючої особистості в процесі її навчання і входять до складу здібностей, які розвиваються у неї, її спроможностей виконувати такі завдання, які до цього були їй непосильні. Відіграючи на кожному етапі цього процесу необхідну роль, навчання само змінюється у зв'язку з розвитком особистості.

Розвиток відчуттів і сприймань у дітей відбувається в їх діяльності, в яку ці процеси включаються, її орієнтують і регулюють. Діти активно знайомляться з об'єктами, оперують ними, виділяють їх властивості і якості, потрібні для діяльності, якою вони зайняті. Навчання відіграє важливу роль у розвитку здатності дітей розрізняти кольори об'єктів. В процесі навчання розвивається їх слухова чутливість. Виробляється зокрема мовний або фонематичний слух, що виявляється в розрізненні фонем рідної мови, а також інших мов, якими оволодіває дитина. Формується здатність виділяти окремі звуки в кожному слові, чути і встановлювати їх послідовність, означати звуки буквами, що необхідно для оволодіння вмінням читати й писати.

В процесі навчання розвивається спостережливість у дітей, формуються нові способи запам'ятовування І відтворення образного і словесного матеріалу, здатність створювати з його елементів нові образи.

В процесі навчання в учнів виробляється вміння вчитися, самостійно набувати знання, виховується любов до знань, допитливість та інші емоціональні якості. Навчання вносить свій вклад і в формування вольових якостей учнів, їх уважності, дисциплінованості, акуратності, свідомого, відповідального ставлення до виконання своїх обов'язків, самоконтролю. Отже, воно активно сприяє розвитку всіх компонентів їх здібностей.

Поєднання навчання з продуктивною працею відкриває широкі перспективи для поліпшення якості засвоєння знань учнями, підвищення рівня їх загальної освіченості і водночас для вдосконалення їх трудової, політехнічної і професіональної підготовки. Воно створює оптимальні умови для усунення розриву між розумовою і фізичною працею учнів, для застосування набуваних ними знань на практиці, формування у них готовності до праці. Воно розширює реальні взаємовідносини учнів з суспільним середовищем, під впливом якого формуються їх моральні розумові та Інші якості, розвиваються здібності.

Працюючи, учні навчаються того, чого вони не можуть навчитися в процесі учбової розумової діяльності. Праця стає для них джерелом запитань, які вони з'ясовують на уроках фізики, хімії, біології та з інших предметів. Вона виступає як метод пізнання прихованих властивостей, зв'язків і відношень речей, набування знань і як критерій їх істинності. Зв'язок праці з навчанням створює сприятливі умови для усвідомлення учнями значимості знань, любові до розумової і до фізичної праці. В доступній для учнів суспільно корисній продуктивній праці формуються необхідні для неї специфічні особливості: спостережливість, творча уява, мислення, здатність, як образно висловлюються, "поєднувати голову з руками". В ній виробляються розумові і практичні операції, вміння переборювати труднощі в практичній реалізації ідей, конструктивних і інших задумів, які виникають в учнів. Поєднання навчання з працею створює сприятливі умови для зміцнення зв'язку навчання з життям, для внесення елементів творчості в процес засвоєння учнями людського досвіду, що має дуже важливе значення в їх підготовці до творчої ДІЯЛЬНОСТІ.

Навчання не припиняється з переходом особистості до професійної діяльності. Воно продовжується далі, але по-різному в залежності від того, наскільки особистість вдоволена своєю кваліфікацією, яка її вмілість в роботі який у неї рівень запитів. При високому їх рівні люди вчаться далі, працюючи, вчаться на власному досвіді і на досвіді інших працівників, оволодівають новими досягненнями науки й техніки, удосконалюють свої здібності. Праця в улюбленій галузі стає для них першою потребою, яка спонукає їх до руху вперед. Найкращі приклади цього дають нам знатні майстри своє? справи, видатні вчені, винахідники, митці, письменники.

67. Синтез засобів розвитку психіки.

68. Галузі розвитку людини.

69. Закономірності фізичного розвитку людини і його зв'язок з психічним розвитком людини.

У психології розрізняють поняття віку хронологічного і віку психологічного. Хронологічний вік (абсолютний, календарний, паспортний) виражає тривалість існування індивіда з моменту його народження. Поняття психологічного віку означає певний, якісно своєрідний ступінь онтогенетичного розвитку, обумовлений закономірностями формування організму, умовами життя, навчання й виховання, і що має конкретно-історичне походження. Психологічний вік визначається співвідношенням певної суми психологічних параметрів індивіда (інтелекту, здатності до навчання, мотивів, настановлень тощо) з деяким нормативним (середньостатистичним) комплексом характеристик, що встановлені для різних хронологічних вікових категорій у процесі масових досліджень із використанням наукових методів і статистичних показників. Інколи виокремлюють вік біологічний, що найчастіше вказує на відповідність стану організму та його функціональних систем певному моменту життя людини. Соціальний вік визначають з огляду на відповідність соціального становища людини існуючим у конкретному соціумі нормам. Для кожного віку характерна своя структура пізнавальних, емоційних і вольових властивостей і якостей, форм поведінки, типів відношення до оточуючої дійсності, свої особливості будови й функціонування різних органів і систем організму. Проте, ця структура не є незмінною в історичному вимірі. Так, в останні 100–150 років спостерігається загальна акселерація фізичного розвитку дітей, а, з іншого боку, завдяки оптимізації навчання розширюються вікові межі у засвоєнні знань. Акселерація (від лат. acceleratio — прискорення) — процес прискорення росту і фізіологічного розвитку дітей і підлітків порівняно з попередніми поколіннями, що проявляється в збільшенні їх ваги, розмірів тіла та в ранньому статевому дозріванні. Явища акселерації, що обумовлені дією цілого ряду природних і соціальних факторів, помічені повсюдно, однак темпи її в окремих географічних районах різні.