Взаємозв'язок норм права з іншими соціальними нормами
Найбільша складність класифікації соціальних норм полягає в тому, що одна й та ж поведінка може перебувати в регулятивному полі різних груп соціальних норм. При цьому суспільство обирає достатні регулятори для забезпечення виконання норми якомога більшою кількістю своїх членів. Так, заборона вбивства закріплюється нормами права, моралі, релігії, звичаями. Соціальні норми певної групи не діють відокремлено, у кожній сфері діють основні та додаткові групи соціальних норм. Тобто соціальні норми утворюють єдину систему, у межах якої норми права співвідносяться з соціальними, як частина із цілим, оскільки вони - важливий, але не єдиний регулятор суспільних відносин.
Логічно співвідношення права з будь-якою іншою нормативною системою можна зобразити, як два кола, що частково перетинаються.
Норми права пов'язані з корпоративними, моральними, звичаєвими, релігійними нормами, ці норми доволі часто знаходять у праві нову форму власного існування. Так, у праві можуть бути втілені моральні принципи, звичаєва поведінка, релігійна заповідь тощо.
Зв'язок норм моралі та норм права виявляється, насамперед, у тому, що право виходить з моралі, з цього моменту дотримання правових норм стає моральним обов'язком для людини.
Взаємодія норм права та норм моралі полягає в тому, що норми права створюються з урахуванням норм моралі, які панують у суспільстві. Право в широкому розумінні є моральним явищем, оскільки виступає як формально (офіційно) визначений ступінь справедливості. За наклеп, неправдиві свідчення, підробку документів, шахрайство передбачена юридична відповідальність, але у своїй основі всі ці дії мають брехню, яка визнається аморальним явищем. Норми права змінюються та розвиваються під впливом норм моралі. Так, відміна кримінальної відповідальності за незаконні валютні операції, спекуляцію стала можливою за усвідомлення необхідності відміни цієї норми із моральних міркувань. Окрім того, норми права у процесі право реалізації проходять моральну оцінку. Справедливе, обґрунтоване та законне судове рішення про наклеп, образу, хуліганство напряму залежить від урахування моральних норм.
У свою чергу, норми права сприяють затвердженню моральних принципів (гуманність, рівноправ'я, справедливість). І, врешті-решт, норми права є засобом охорони норм моралі.
Співвідношення норм права та корпоративних норм
2. Норма права: поняття та ознаки
Норма права - загальнообов'язкове, формально визначене, встановлене або санкціоноване державою правило поведінки, що охороняється нею та є державним регулятором суспільних відносин.
Правова норма – загальнообов’язковий, формально-визначений припис, що виражає (моделює) у вигляді правил поведінки чи відправної установки, і є державний регулятором поведінки суспільних відносин, встановлених і забезпечуваних державою.
Норма права є самостійним явищем та має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від усіх інших соціальних норм:
Відображає найбільш важливі, соціально ціннісні суспільні відносини.
Правова норма – модель, еталон, міра, масштаб поведінки, суспільних відносин, що нею регулюються.
Відображає і закріплює типовість соціальних процесів, явищ, зв’язків як наслідок їх повторюваності (предметність змісту, абстракність адресата) - обумовлює стабільність супільних відносин. Зміст правової норми визначається об'єктивною природою того виду суспільних відносин, на упорядкування яких вона спрямована.
Норма права є не просто соціальним регулятором суспільних відносин, а державним регулятором суспільних відносин. Вона єдина у системі соціальних норм, створена (санкціонована або встановлена) державою, є офіційним виразником державної волі суспільства (офіційний вираз державної волі). Норма права створюється уповноваженими суб'єктами в межах їх компетенції та відповідно до визначеної процедури, тобто створюється у суворо встановленому порядку Отже, правова норма – це державний регулятор суспільних відносин.
Правова норма офіційно закріплює рівень свободи та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів населення держави.
Являє собою владне загальнообов'язкове (внутріня і зовнішня природи обов’язковості) правило поведінки. Вона має значення не для окремого індивіда, а для усіх вхідних до складу даної категорії людей (суспільства в цілому) як можливих (чи реальних) учасників конкретного виду суспільних відносин.
Має уповноважуюче-зобов’язуючий характер, адже вказує на відносно дозволену, необхідну та заборонену поведінку людей. Норма права являє собою визначений метод впливу на регульовані відносини.
Норма права є наказовим розпорядженням незалежно від того, який його характер: заборона, обов’язок чи право (дозвіл). Припис в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави, так як він ним установлений, то передбачені і міри примусу в випадках його порушення.
Є формально визначеною - санкціонується або встановлюється державою в певній формі, зовні виражається та офіційно закріплюється в формально-юридичних джерелах права. Крім того, формальна визначеність пов'язується зі специфічною структурою норми права та специфікою мови права, для якої характерна чіткість, ясність, однозначність, стереотипність формулювання (формальна визначеність).
Є правилом загального характеру. Норма права являє собою відволікання від ознак індивідуалізації і вказує лише на ті характерні риси поведінки, що є істотними, тобто розглядають поведінку як вид суспільних відносин. Норма права як загальне правило поведінки регулює повторюваний вид суспільних відносин, тому що не вичерпується одноразовою реалізацією, а охоплює всі можливі індивідуальні випадки. У силу цього норма права - загальне і загальнообов'язкове правило поведінки. Абстрактність норми права зовсім не означає невизначеності її змісту, а навпаки, норма права тому і є такою, що містить цілком конкретне правило поведінки.
Є єдиною у системі соціальних норм, виконання якої забезпечується силою державного примусу, вплив якої на суспільні відносини викликає юридичні наслідки, гарантом яких є держава (державний вплив, в тому числі державний примус).
Має чітко виражену логічну структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).
Правова норма – загальнообов’язкове веління, виражене у вигляді державно-владного припису, яке регулює суспільні відносини.
Нормативно-правова установка (природне право) – правова норма (елемент позитивного права).
Зміст правової норми - єдність всіх складових елементів і взаємозв’язок між ними та з суспільними відносинами, що регулюються.
Зміст правової норми включає:
логічний зміст (судження);
соціально-юридичний зміст (регулятивний вплив на супільні відносини);
вольовий зміст – владне веління, категоричний припис.
Форма правової норми - нормативний правовий припис.