3. Міжнаціональні конфлікти в країнах «третього світу»

3.1. Міжнаціональні конфлікти в Африці

У Нігерії з 120-мільйонним населенням проживає більш 200 етнічних груп, причому кожна народність має свою мову. Офіційним же мовою в країні залишається англійська. Після громадянської війни 1967-1970 рр.. національна ворожнеча залишилася однією з найнебезпечніших хвороб Нігерії, як, втім, і всієї Африки. Вона підірвала зсередини багато держав континенту. У Нігерії і сьогодні відбуваються сутички на етнічному грунті між народністю йоруба з південної частини країни,християнами, хаусами, мусульманами з півночі. З огляду на економічну і політичну відсталість держави (вся історія Нігерії після отримання політичної незалежності в I960 році - чергування військових переворотів і цивільного правління), наслідки постійно спалахують конфліктів можуть бути непередбачувані. Так, всього за 3 дні (15-18 жовтня 2000 року) в економічній столиці Нігерії Лагосі в ході міжетнічних зіткнень загинули більше ста людей. Близько 20 тисяч жителів міста покинули домівки в пошуках притулку.  На жаль, конфлікти на расовому грунті між представниками "білої" (арабської) та "чорної" Африки - також сувора реальність У тому ж 2000 році в Лівії спалахнула хвиля погромів, що призвела до жертв, обчислюються сотнями людей. Близько 15 тис. чорних африканців покинули свою країну, досить благополучну по африканським мірками. Ще один факт - ініціатива каїрського уряду про створення в Сомалі колонії єгипетських селян була зустрінута сомалійцями в багнети і супроводжувалася антиєгипетські виступами, хоча такі поселення в чималому ступені підняли б сомалійську економіку. 

3.2. Молуккській конфлікт

У сучасній Індонезії спільно проживають понад 350 різних етносів, взаємини яких складалися протягом багатовікової історії цього найбільшого в світі архіпелагу, що представляє собою якусь географічну і культурно-історичну спільність. Економічна криза, що вибухнула в Індонезії в 1997 році, і слідом за ним аварії в травні 1998-го режиму Сухарто призвели до різкого ослаблення центральної влади у цій многоостровной країні, окремі частини якої традиційно були піддані сепаратистським настроям, а міжетнічні протиріччя тліли, як правило, підспудно, відкрито висловлюючись звичайно лише в періодичних китайських погромах. Тим часом почалася в травні 1998 року демократизація індонезійського суспільства призвела до зростання свободи самовираження різних етносів, що вкупі з ослабленням центральної влади і різким падінням впливу армії і її можливості впливати на події на місцях призвело до вибуху міжетнічних суперечностей у різних частинах Індонезії. Найбільш кровопролитний конфлікт в новітній історії міжетнічних відносин сучасної Індонезії почався в середині січня 1999 року - рік тому - в адміністративному центрі провінції Молукки (Молуккські острови) міста Амбон. Вже за перші два місяці в різних частинах провінції були сотні вбитих і поранених, десятки тисяч біженців і величезні матеріальні втрати. І все це в провінції, яка вважалася в Індонезії мало не зразковою з точки зору взаємин різних груп населення. При цьому специфіка даного конфлікту в тому, що, розпочавшись переважно як міжетнічний, що посилюється релігійними відмінностями, амбонскій конфлікт поступово перетворився на міжрелігійний, між місцевими мусульманами і християнами, і погрожує підірвати всю систему міжконфесійних відносин в Індонезії в цілому. Саме на Молуккам чисельність християн і мусульман приблизно однакова: у цілому по провінції мусульман близько 50% (це суніти шафіїтського школи) і близько 43% християн (37% протестантів і 6% католиків), на Амбона ж це співвідношення становить відповідно 47% і 43 %, що не дозволяє ні однієї зі сторін швидко взяти вгору. Таким чином, збройне протистояння загрожує затягнутися.