2.2. Кіпрський конфлікт

На сьогоднішній день на острові Кіпр проживає близько 80 відсотків греків і 20 відсотків турків. Після утворення Республіки Кіпр сформувалося змішане уряд, проте в результаті різночитань положень Конституції жодна сторона не корилися вказівок, що линули від міністрів протистоїть громади. У 1963 році спалахи насильства з обох сторін стали реальністю. З 1964 по 1974 рр.. на острові для запобігання конфлікту був розміщений контингент ООН. Проте в 1974 році була зроблена спроба урядового перевороту, в результаті чого Президент Макаріос був примушений до заслання. У відповідь на спробу перевороту Туреччина направила на Кіпр тридцятитисячний військовий корпус. Сотні тисяч грецьких кіпріотів бігли на південь острова під жорстким настанням турецької армії. Насильство тривало кілька місяців. До 1975 року острів був розділений. У результаті поділу одну третину острова на півночі контролюють турецькі війська, а південну частину - грецькі. Під наглядом ООН було здійснено обмін населенням: турки-кіпріоти були переміщені на північ, а греки-кіпріоти - на південь. «Зелена лінія» розвела конфліктуючісторони, і в 1983 році була проголошена Турецька Республіка Північного Кіпру, а проте її визнала тільки Туреччина. Грецька сторона вимагає повернення території, греки-кіпріоти, які жили на півночі, сподіваються повернутися в свої будинки і вважають, що північ окупований турецькими загарбниками. З іншого боку, контингент турецьких військ на півночі Кіпру постійно збільшується, і ні ті, ні інші кіпріоти не відмовляються від «образу ворога». Фактично контакти між північчю і півднем острова зведені нанівець.  До остаточного вирішення конфлікту ще далеко, оскільки жодна сторона не готова йти на поступки. 

2.3. Конфлікти на Балканах

На Балканському півострові існує кілька культурних регіонів і типів цивілізації. Особливо виділені наступні: візантійсько-православний на сході, латино-католицький на заході і азіатсько-ісламський в центральних і південних областях. Міжнаціональні відносини тут так заплутані, що важко очікувати повного залагодження конфліктів у найближчі десятиліття. 

При створенні Соціалістичної Федеративної республіки Югославії, що складалася з шести республік, основним критерієм їх утворення був етнічний складнаселення. Цей найважливіший фактор згодом і був використаний ідеологами національних рухів і сприяв розпаду федерації. У Боснії та Герцеговині боснійці-мусульмани становили 43,7% населення, серби - 31,4%, хорвати - 17,3%. У Чорногорії проживало 61,5% чорногорців, в Хорватії 77,9% складали хорвати, в Сербії 65,8% - серби, це з автономними краями: Воєводіна, Косово і Метохія. Без них же в Сербії серби складали 87,3%. У Словенії словенців - 87,6%. Таким чином, у кожній з республік проживали і представники етнічних груп інших титульних національностей, а також значна кількість угорців, турків, італійців, болгар, греків, циган і румунів. 

Ще один важливий фактор - конфесійний, причому релігійність населення визначається тут етнічним походженням. Серби, чорногорці, македонці - це православні групи. Однак і серед сербів є католики. Католиками є хорвати і словенці.

Цікавий конфесійний зріз у Боснії та Герцеговині, де проживають католики-хорвати, православні - серби і слов'яни-мусульмани. Є й протестанти - це національні групи чехів, німців, угорців, словаків. Є в країні та іудейські громади. Значне число жителів (албанці, слов'яни-мусульмани) сповідують іслам.  Лінгвістичний чинник також зіграв важливу роль. Близько 70% населення колишньої Югославії говорило на сербсько-хорватською або ж, як прийнято говорити, хорвато-сербською мовою. Це в першу чергу серби, хорвати, чорногорці, мусульмани. Однак він не був єдиною державною мовою, у країні взагалі не було єдиної державної мови. Виняток становила армія, де діловодство велося на сербсько-хорватською  (На основі латинської графіки), команди також подавалися на даній мові. 

Конституція країни підкреслювала рівноправність мов, і навіть при виборах  бюлетені друкувалися на 2-3-4-5 мовами. Існували албанські школи, а також угорські, турецькі, румунські, болгарські, словацькі, чеські та навіть українські. Видавалися книги, журнали. Однак в останні десятиліття мова стала предметом політичних спекуляцій. 

Не можна не враховувати також економічний чинник. Боснія і Герцеговина, Македонія, Чорногорія і автономний край Косово - відставали в економічному розвитку від Сербії .. Це призводило до відмінностей в доході різних національних груп і посилювало протиріччя між ними. Економічна криза, багаторічнабезробіття, найжорстокіша інфляція, девальвація динара посилювали відцентрові тенденції в країні, особливо на початку 80-х років. 

Причин розпаду югославського держави можна назвати ще десятки, але так чи інакше до кінця 1989 року відбулася дезінтеграція однопартійної системи, і після проведення парламентських виборів в 1990-1991 рр.. почалися військові дії в Словенії та Хорватії з червня 1991 року, а в квітні 1992 року в Боснії і Герцеговині розгорілася громадянська війна. Вона супроводжувалася етнічними чистками, створенням концентраційних таборів, грабежами. На сьогоднішній день «миротворці» домоглися припинення відкритих боїв, але ситуація на Балканах сьогодні як і раніше залишається складною і вибухонебезпечною.  Черговий вогнище напруженості виник в краї Косово і Метохія - на споконвічних сербських землях, колиски сербської історії та культури, на яких в силуісторичних умов, демографічних, міграційних процесів домінуючим населенням є албанці (90 - 95%), що претендують на відділення від Сербії і створення самостійної держави. Ситуація для сербів посилюється ще й тим, що край межує з Албанією і населеними албанцями регіонами Македонії. У тій же Македонії існує проблема взаємин з Грецією, яка протестує проти назви республіки, вважаючи незаконним присвоєння імені державі, що збігається з назва однієї з областей Греції.Болгарія має претензії до Македонії через статусу македонської мови, розглядаючи його як діалект болгарського. 

Загострені хорвато-сербські відносини. Це пов'язано з положенням сербів у  Хорватії. Серби, вимушені залишатися в Хорватії, змінюють національність, прізвища, приймають католицизм. Звільнення з роботи за етнічною ознакою стає буденною справою, і все частіше мовиться про «великосербські націоналізмі» на Балканах. За різними даними, від 250 до 350 тисяч чоловік були змушені залишити Косово. Тільки за 2000 рік у там було вбито близько тисячі людей, сотні поранених і зниклих без вісті.