2. Економічна сутність соціального страхування

Соціальне страхування виконує велику роль у розбудові громадян­ського суспільства. Коло проблем, що вирішуються за допомогою соціального страхування, вражає. Крім міцної основи соціального захисту працюючих, даний соціальний інститут сприяє підвищен­ню стабільності в суспільстві й економіці, сприяє гармонізації від­носин у трудових колективах.

Із розвитком суспільства місце та роль соціального страхуван­ня зростають, що обумовлено все більшим охопленням населення обов'язковим соціальним страхуванням, переходом колишніх соціалістичних країн від державного соціального забезпечення до сучасних систем соціального захисту населення, розвитком демо­кратії й підсиленням соціального захисту найважливіших прав людини у сучасних цивілізованих державах, розширенням про­грам соціального страхування, зростанням рівня пенсій і стандар­тів якості соціальних послуг, підвищенням їх вартості та зростан­ням доходів населення.

Саме в умовах трансформації економічних підвалин суспільства відповідне страхування забезпечує не тільки грошові виплати у разі настання страхових випадків, а й ство­рює правові та економічні умови для стимулювання ефективної праці. Саме у цьому періоді створюється нова система грошо­вих стосунків, необхідність якої об'єктивно випливає із функцій демократичної держави з соціально орієнтованою економікою ринкового типу.

Світовий досвід показує, що життєздатність такої системи базується на існуванні певних умов.

По-перше, необхідність фінансових ресурсів, що дозволяють юридичним та фізичним особам взяти на себе витрати на стра­хування.

По-друге, існування зрілої соціальної політики, яка є однією зі складових економічної політики, одночасно виступаючи га­рантом забезпечення ефективної реалізації цілей інших складових економічної політики, а також забезпечення соціального захисту тих верств населення, індивідів, які потребують саме захисту, підтримки з боку всього суспільства.

По-третє, забезпечення відповідної правової бази, що гарантується прийняттям законодавчих актів, інших нормативних документів щодо реалізації соціальної політики, які б, що найголовніше, у своїй взаємодії усували відповідні суперечності.

Найважливішою економічною функцією соціального страху­вання є створення необхідних умов для відтворення трудових ре­сурсів. За допомогою соціального страхування суспільство вирі­шує такі завдання:

1. Формування грошових фондів, з яких покриваються витра­ти, пов'язані з утриманням непрацездатних і осіб, які не беруть участі в трудовому процесі.

2. Забезпечення необхідної кількості та структури відтворення трудових ресурсів.

3. Скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення пра­цюючих і непрацюючих членів суспільства.

4. Підвищення життєвого рівня різних соціальних груп насе­лення, не залучених до трудового процесу.

Система соціального страхування має два основні напрямки роботи:

1. забезпечення профілактики, відновлення і збереження праце­здатності робітників, включаючи проведення оздоровчих за­ходів і перепідготовки кадрів;

2. матеріальне забезпечення осіб, які втратили працездатність або не мали її.

Необхідність соціа­льного страхування зумовлена такими причинами:

1. наявністю громадян, які не беруть участі у суспільно корис­ній праці, а тому не можуть утримувати себе за рахунок заро­бітної плати;

2. наявністю громадян, які є дієздатними, але не мають можли­вості реалізувати свою дієздатність.

Соціальне страхування впливає на підвищення ефективності діяльності підприємства через матеріальне забезпечення та охо­рону здоров'я працівників. Воно створює необхідні економічні передумови для збереження працездатності економічно активної частини населення і забезпечення умов для нормального існуван­ня в разі втрати працездатності.

Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка виражає економічні відносини, що виникають у процесі розподілу та пере­розподілу валового внутрішнього продукту шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також для охорони здоров'я.

Система соціального страхування складається з двох скла­дових:

•    відновлення і збереження працездатності робітників;

•    гарантування матеріального забезпечення громадян, що втратили працездатність або її не мали, шляхом надання соціаль­них послуг.

В узагальненому розумінні система соціального страхування розв'язує два важливих соціально-економічних завдання:

1) збе­реження та повне відновлення працездатності активної частини населення країни;

2) гарантоване матеріальне забезпечення гро­мадян, які втратили працездатність у зв'язку з виходом на пенсію чи не мали її в працездатному віці з тих чи інших причин.

Через систему соціального страхування реалізується концеп­ція забезпечення гарантованого мінімального доходу, в якій ос­новою є принцип розподілу з урахуванням ресурсних можливос­тей суспільства та визначення міри соціальних гарантій.

Ознаками соціального страхування є:

• виконання функції не тільки компенсації соціального ри­зику, а й запобігання несприятливим наслідкам ризикової си­туації;

• передбачення соціально-економічного ризику (наприклад, ймовірності настання для працівника матеріальної незабезпече­ності внаслідок втрати заробітку);

• кінцева тривалість ризикової ситуації (період між її виник­ненням і переходом до нормальних умов життєдіяльності) тощо.

Ознака, яка відмежовує соціальне страхування від соці­ального забезпечення, — це спосіб фінансування. Страхові внес­ки завжди складають частину заробітної плати чи доходу застра­хованої особи, навіть у тому випадку, коли за найманого працівника внески сплачує роботодавець. Соціальне страхування на відміну від соціального забезпечення не є для застрахованих безоплатним і безеквівалентним.

Напрями соціального страхування:

• підвищення ролі, розширення прав і обов'язків основних суб'єктів страхування — працівників, наймачів, страхових орга­нізацій і держави;

• обґрунтування основних видів соціального страхування як автономних елементів соціального захисту;

• визначення мінімальних норм соціального захисту у випадку втрати працездатності, кола осіб, що підлягають обов'язковому соціальному страхуванню, порядку призначення та надання всіх видів соціальної допомоги;

• визначення основних джерел фінансових надходжень до фондів страхування, обґрунтування соціально справедливої моделі розподілу фінансового «вантажу» наймачами, застрахо­ваними і державою, досягнення на цій основі соціального кон­сенсусу;

• визначення складу і структури органів страхування, їх фун­кцій, прав і повноважень, відповідальності, умов і суб'єктів правонаступництва, гарантів фінансово-правової стабільності і на­дійності соціального захисту.

Соціальне страхування поділяється на добровільне та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Добровільне соціальне страхування - система відносин щодо повної або часткової компенсації застрахованим особам (в окремих випадках членам їх сімей) втраченого заробітку (внаслідок немож­ливості брати участь у суспільній праці), а також витрат на ліку­вання (внаслідок настання хвороби), що здійснюється за рахунок коштів фондів, що формуються із добровільно сплачених застра­хованими особами та/або роботодавцями страхових внесків.

Добровільне соціальне страхування здійснюється на основі загальних принципів страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соці­ального захисту, що передбачає матеріальне забезпечення грома­дян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати пра­цездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язко­вого державного соціального страхування:

• пенсійне страхування;

• страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням;

• медичне страхування;

• страхування від нещасного випадку на виробництві та профе­сійного захворювання;

• страхування на випадок безробіття.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.

За­страхованою є фізична особа, на користь якої здійснюється зага­льнообов'язкове державне соціальне страхування.

Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соці­альним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено Законами України.

Страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов'язання щодо збору страхо­вих внесків та надання застрахованим особам матеріального забез­печення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального стра­хування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1. Особи, які працюють на умовах трудового договору (контрак­ту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб.

2. Особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени твор­чих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спі­лок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.