2. Інтелектуальна власність як право на результат творчої діяльності людини.

2.1. Поняття інтелектуальної власності

Зазвичай, поняття "інтелектуальна власність" розуміють у значенні, визначеному в Конвенції Про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, що підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 року. Стаття 2 цієї Конвенції визнає, що "інтелектуальна власність" містить права, що відносяться до:

літературних, художніх і наукових творів;

виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач;

винаходів у всіх сферах діяльності людини;

наукових відкриттів;

промислових зразків;

товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень;

захисту від недобросовісної конкуренції,

а також всі інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.

Насамперед, таке визначення дозволяє дійти висновку, що, у широкому значенні під поняттям "інтелектуальна власність" слід розуміти права на результатами інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній та художній сферах.

Таким чином, інтелектуальна власність не є продуктом інтелектуальної діяльності людини як такий, а право власності на певні результати інтелектуальної діяльності, що, з одного боку, потребують охорони та, з іншого боку, мають інтелектуальний (творчий) характер.

Діяльність може бути репродуктивною та творчою. Репродуктивна діяльність це процес, який виконується за детальним алгоритмом і в результаті якого створюється продукт, що не має новизни як для самого суб’єкта діяльності (суб’єктивна новизна), так і для інших членів суспільства (об’єктивна новизна). Творча діяльність відрізняється від репродуктивною тим, що це діяльність без алгоритму, кінцевим результатом якої є продукт, який має об’єктивну або суб’єктивну новизну.

І саме права на результати творчої інтелектуальної діяльності, що мають об’єктивну новизну, є інтелектуальною власністю як такою. Але для того, щоб ці результати були визнані суспільством як об’єкти права інтелектуальної власності, необхідна їх формалізація у будь-який спосіб. Процес формалізації є необхідною передумовою набуття права інтелектуальної власності в установленому законом порядку.

Виходячи з викладеного, інтелектуальна власність – це формалізований результат творчої інтелектуальної діяльності, що надає його автору або особі, яка визначена чинним законодавством, право власності на цей результат, яке набувається, здійснюється та захищається відповідно до законодавчо встановлених норм і правил.

Врегульовані законом суспільні відносини стосовно володіння, користування і розпоряджання результатами інтелектуальної творчої діяльності складають інститут права інтелектуальної власності. Цей інститут виконує щодо нематеріальних об’єктів, якими є результати інтелектуальної діяльності, ті самі функції, що й інститут речового права відносно матеріальних об’єктів, тобто, встановлює сукупність майнових прав, які надають можливість власнику прав використовувати результати інтелектуальної творчої діяльності на власний розсуд, а також виключне право дозволяти, перешкоджати або забороняти робити це третім особам.