МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

П. О. Будівський, і. В. Сушина, л. П. Будівська, г. Т. Танцюра як збирати й вивчати українську народну словесність

ЛУГАНСЬК 2008

УДК 801.81:398(477)

ББК 82.3(4Укр)

Рецензент:

Ю. П. Фесенко, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри «Журналістика, видавнича справа та редагування» Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Будівський П. О., Сушина І. В., Будівська Л. П., Танцюра Г. Т.

Як збирати й вивчати українську народну словесність: Методичний посібник. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2008. – 48 с.

Запропонований методичний посібник має на меті допомогти майбутнім філологам поглибити й закріпити теоретичні відомості, виробити навички самостійного збирання творів української усної народної творчості та вміння узагальнювати й робити висновки.

Посібник призначений для студентів спеціальностей «Українська мова та література» й «Прикладна лінгвістика», а також для всіх, хто цікавиться фольклором і збиранням української народної словесності.

ЗМІСТ

1. Вступ. Народна поетична творчість – її походження, побутування, пізнавальне, виховне та естетичне значення. Еволюція фольклористики.

2. Специфіка фольклору (варіантність, анонімність, колективність, традиційність).

3. Диференціація фольклору та його гуманістична сутність.

4. Фронтальний запис народної усної творчості.

5. Специфіка запису народних пісень.

6. Різноманітність способів збирання нових пісень.

7. Оповідальна народна творчість.

8. Упорядкування зібраного матеріалу.

Вступ

Термін фольклор – означає народна мудрість. З часом виробилось більш уточнене його тлумачення. Фольклор – це художнє відображення дійсності у словесно-музичних і драматичних формах колективної народної творчості, нерозривно пов’язаної з життям і побутом. У ній відбито світоглядні, етичні й естетичні погляди народу.

Наука про фольклор – фольклористика – досліджує проблеми, які належать до загального суспільствознавства, вивчає соціальну природу, ідейно-художню сутність, тематичні обширі народної поетичної творчості, її специфіку і спільні риси з іншими типами мистецтва, особливості функціонування на різних етапах розвитку і жанрову систему і поетику.

На Україні фольклористика як окрема галузь знань оформилась на початку ХІХ ст. Першою спробою представити у друкові український фольклор був збірник М. Цертелєва “Опыт собрания старинных малорусских песен” (1819). Важливим станом у розвиткові української фольклористики була діяльність М. Максимовича. Опубліковані ним праці “Малороссийские песни” (1827), “Украинские народные песни” (1834), “Сборник украинских песен” (1849), “Дни и месяцы украинского селянина” (1856) і досі не втратили наукової цінності.

У розвиткові української фольклористики активну участь взяли діячі російської науки, письменники; з високою оцінкою української народної поезії виступив М. Гоголь (стаття “О малороссийских песнях”, 1834). Магістерську дисертацію, присвячену аналізові слов’янської народної поезії, надрукував у 1837 році О. Бодянський. Він сприяв опублікуванню українських фольклорних матеріалів, серед них – багатотомної праці Я. Головацького “Народные песни Галицкой и Угорской Руси” (1863-1874 рр.). У 1836 році І. Срезневський видав збірник “Запорожская старина”, який складався з епічних творів та коментарів до них.

Дослідженню української народної поезії присвячено значну частину наукового доробку М. Костомарова. Серед відомих його праць – “Об историческом значении русской народной поэзии” (1843), “Славянская мифология” (1847), “Семейный быт в произведениях южнорусского народного песенного творчества”. У 1854 році вийшов великий збірник “Народные южнорусские песни”, куди увійшли матеріали, зібрані А. Метлинським, Марком Вовчком, С. Носом, П. Кулішем. Останній упорядкував два томи фольклорно-історичних записів “Записки о Южной Руси” (1866-1867 рр.).

Активізація збирання і вивчення української народної поезії кінця ХІХ ст. є заслугою О. Потебні, М. Драгоманова, М. Сумцова, П. Житецького, І. Франка, І. Рудченка, М. Лисенка. У фундаментальній праці “Объяснение малорусских и сродных народных песен” (1883) О. Потебня обстоював оригінальність фольклору східних слов’ян. Розвиток української фольклористики простежено в праці М. Сумцова “Современная малорусская этнография”, а П. Житецький серйозно досліджував українські думи.

Серію досліджень і матеріалів української народної творчості опублікував В. Гнатюк. Виняткове значення у вивченні фольклорного процесу на Україні мали теоретичні праці І. Франка. Найбільш відомі опубліковані у виданні “Вибрані статті про народну творчість” (1955). Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття і українській фольклористиці активно працювали Б. Грінченко, Д. Яворницький, В. Перетц, Леся Українка, К. Квітка, Ф. Колесса.

Витоки фольклору сягають у такі далекі історичні часи, коли ще не було писемності, але люди прагнули відтворити в слові свої враження, переживання, уявлення, поняття про красу, добро і зло.

Відгомін родових та племінних уявлень донесла до нас обрядова поезія. У патріархальному суспільстві складалася фольклорна система, яка відповідала ритмам трудових процесів; обслуговуючи свята й будні, вона містила й неписані правила поведінки. Вироблялися певні сценарії обрядів, у яких значну роль відігравали пісні й словесні формули, що мали сприяти врожаю, здоров’ю, добрим родинним стосунками. Регламентувалися вік, стать і громадське становище учасників обрядів, отже, фольклор був якнайтісніше пов’язаний з побутом. На пізніших етапах суспільної історії цей зв’язок слабшав, але активними залишалися функції соціального спілкування – інформативна, мистецька, директивна розважальна, самовиражальна.