2. Лізингові операції фінансових установ

Лізингові операції є різновидом кредитних послуг, оферентами яких виступають банківські установи, спеціалізовані лізингові компанії та суб’єкти господарювання, які взяті па облік Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Лізинг являє собою підприємницьку діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових ресурсів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лішнгодавця або набу- вається ним у власність за дорученням, за умови сплати лізинго- одержувачем періодичних лізингових татежів.

Об’єктом лізингу може бути різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будин­ки, споруди, системи телекомунікацій та інше) майно, що належить до основних фондів. Не можуть бути об’єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи.

Основними учасниками лізингової угоди є лізингодавець - банківська або небанківська фінансова установа, що є власником об’єкта лізингу і здає його в оренду, лізингоодержувач - суб’єкт підприємницької діяльності, що набуває право володіння та розпорядження об’єктом лізингу у визначених лізинговою угодою межах за умови сплати періодичних платежів та виробник або постачальник об’єкта угоди. Схема лізингової угоди наведена на рис. 8.1.

1. подання заяви на одержання лізингового кредиту;

2. вивчення ринку основних фондів та вибір виробника (постачальника) об’єкта лізингу;

3. одержання банківського кредиту (у випадку нестачі кредитних ресурсів);

4. укладення трьохсторонньої лізингової угоди;

5. оплата вартості об'єкта лізингової угоди;

6. поставка об’єкта угоди;

7. сплата регулярних лізингових платежів.

Рис. 8.1. Механізм реалізації лізингової послуги

Договір лізингу укладається у формі багатосторонньоїугоди заучастю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об’єкта лізингу або двохсторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Ринок лізингових послуг характеризується багатоманітністю його видів та форм, великим вибором моделей лізингових контрактів.

У світовій практиці лізинг поділяється на два види: оперативний та фінансовий.

ГІри оперативному лізингу термін користування об’єктом лізингу є коротшим за строк повної амортизації об’єкт а лізингу. Після закінчення терміну лізингової угоди основні фонди, що знаходились у користуванні, повергаються лізингодавцю. Суть оперативного лізингу практично повністю ототожнює зміст операцій оренди. Оперативний лізинг є вигідним у тому випадку, якщо технічні засоби потрібні час від часу для проведення короткотермінових робіт.

При фінансовому лізингу термін угоди практично співпадає з терміном повної амортизації об’єкта лізингу. Після закінчення терміну лізингової угоди її об’єкт викуповується лізингоодержувачем за залишковою вартістю або повертається лізингодавцю. Угода фінансового лізингом. Вона передбачає трьохсторонній характер відносин (участь лізингодавця, лізингоодержувача та продавця або постачальника), спеціальне придбання майна лізингодавцем для надання його у лізинг, активну роль лізингоодержувача щодо вибору об’єкта лізингу та його продавця, мінімальний строк угоди, який складає один рік.

Особливості реалізації лізингових угод та складу їх учасників зумов­люють поділ лізингу на такі форми: зворотний, пайовий та міжна­родний.

Зворотний лаинг — це лізингова угода, що передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг.

Пайовий лізинг забезпечує здійснення лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення декількох кредиторів, які інвестують свої кошти в об ’єкт лізингу’.

ТІри міжнародному лізингу одна із сторін лізингової угоди є нерезидентом.

Участі, в лізинговій угоді створює переваги для всіх її учасників. Лізингоодержувач набуває в користування додаткові основні фонди не відволікаючи для цього коштів з обороту, а сплату лізингових платежів здійснює з доходу, одержаного внаслідок їх використання. Лізингодавець забезпечує диверсифікацію своєї діяльності та одержує додатковий дохід. Виробник або постачальник об’єкта лізингу збільшує обсяги реалізації та ринки збуту своєї продукції. Проте з порівнянні з банківським креди­том у грошовій формі лізинговий кредит може передбачати більш високу плату за користування та виявитися економічно невигідним у коротко­строковому періоді.

Ремонт і технічне обслуговування об’єкта лізингової угоди здійснює його продавець (постачальник) на підставі угоди, укладеної між лізинго­одержувачем і продавцем. Відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язань щодо якості, комплектності, справності об’єкта лізингової угоди, його доставки, заміни, монтажу тощо несуть продавець (постачальник) основних фондів, якщо їх вибір здійснювався лізинго­одержувачем, та солідарно - продавець і лізингодавець у випадку, якщо лізингодавець здійснював вибір об’єкта угоди.

Лізингові операції здійснюються на основі платності. Оплата за корис­тування об'єктом лізингу здійснюється лізингоодержувачем шляхом внесення регулярних лізингових платежів. Розміри, форма, способи та строки внесення лізингових платежів визначаються зг домовленістю 230 пік-гуп ні елементи:

• суму, що відшкодовує частину вартості об’єкта лізингу, що чмортизуєт ься за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

• суму, що сплачується як процент за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу;

• комісійну винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

• відшкодування страхових платежів, якщо об’єкт лізингової угоди є застрахованим лізингодавцем;

• інші витрат и лізингодавця, що передбачені договором лізингу. Лізингова діяльність в Україні не підлягає ліцензуванню. Держава в

особі Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг регулює ринок лізингових послуг та здійснює нагляд за лізинговою діяльністю шляхом запровадження внесення інформації про лізингові компанії до Державного реєстру фінансових установ. Передачу майна у лізинг можуть здійснювати також і суб’єкти господарювання, які за своїм право­вим статусом не є фінансовими установами. Останні повинні система­тично надавати такі послуги, укладати не менш як три договори протягом року та бути взятими на облік в Держфінпослуг. Офереши лізингових послуг зобов’язані подавати інформацію про свою діяльність за встанов­леними уповноваженим державним органом вимогами.

На сучасному етапі в Україні спостерігається активний розвиток ринку лізингових послуг. Поряд з банками інтерес до діяльності з надання лізингових послуг мають фінансові компанії та суб’єкти господарювання, які за своїм статусом не є фінансовими установами. Станом на 3! грудня 2005 року до Дгржавного реєстру фінансових установ було внесено 24 лізингові компанії та взято на облік 82 юридичні особи, які мають право надавати лізингові послуги. Найбільш відомими серед них є "‘Автомо­більна лізингова компанія”, “Богдан-.¹1 ічиїп", “Євро Лізинг”, “Укртранс- лізинг”, Компанія “Лізинговий дім’", “Украї ролізинг”, “Універсальна лізингова компанія” та інші.

Серед основних тенденцій розвитку лізингових послуг в Україні можна виділити створення лізингових компаній при банках, що є їх засновниками, при вітчизняних заводах-виробниках устаткування, заснування та розвиток державних лізингових компаній та оферентів цих послуг з часткою іноземного капіталу, надання лізингових послуг закордонними компаніями-виробниками, що мають представництва в Україні.